Вибір НеЗалежності!

Як Бог Всемогучий, то Чому не може зупинити війну; чому Бог Справедливий не хоче покарати ворогів; чому Батько Люблячий  не хоче нам дати НеЗалежність; звідки стільки зла на Землі... і чи можемо ми цьому зарадити? 

Питання особистої відповідальности у тих всіх «залежностях», що глобально не дають людству звільнитись від побутового рабства та вибороти омріяну «НЕЗалежність», є дуже нагальним і актуальним, але є питання правильного використання зусиль, і розуміння, на що ми можемо вплинути, а на що ні – є питанням пошуку методики як діяти і взаємодіяти правильно.  Бо хибна компетентність щирих, але не навчених людей хіба не приведе нас в нову кабалу? А що практично може зробити кожен, щоб вибудувати правильну стратегію та  тактику, щоб і на Бога всю відповідальність не скидати і самому в кущі Світобудови не відступати?

Нещодавно переглядав розділ «Ситуація вибору» в книзі «Катарсис», і натрапив на дуже нетривіальні відповіді, якими не міг не поділитись і переказувати які «своїми словами» вважав би за плагіат.

«СИТУАЦІЯ  ВИБОРУ»

Ніщо не відбувається випадково… Отже, кожний крок людини запланований. А як же вибір? Чи може мисляча одиниця змінити ситуацію?

…Існує залежність зовнішня і залежність внутрішня. Цю останню людина обирає сама. Навіть якщо подолана залежність від обставин, думок, обов’язків, залишається внутрішня залежність від ідеалів, прив’язаностей, нахилів і т. д.

Вищий, найглибший ступінь залежності відкривається, коли скидається, як капустяне листя, багато залежностей, аж до залежності від почуття страху перед будь-якими обставинами, і тоді людина залишається наодинці зі своєю совістю. І ось на цій межі залежність переходить в сутність. Якщо продовжувати звільнятися від совісті, починає проявлятися свобода вседозволеності. Людина звільняється від співчуття, від потреби любові, і, нарешті, втрачається та межа, коли маятник із одного сектору іде в інший і шлях звільнення стає шляхом набуття нових кайданів.

Як уловити цю тонку грань і втримати мить істинного вільного стану Духа? Насправді людина тільки з Богом, і Бог у ній, і вона в Бозі. Усе, що веде до цього усвідомлення, – тільки засоби на шляху до просвітлення свідомості. Засоби ці давались людям споконвіку. Це релігії, догмати, моральні кодекси, системи вдосконалення. І, зрештою, саме життя – тільки засіб для проявлення великої єдності Бога з людиною. І тому стан внутрішньої і зовнішньої свободи досягається злиттям із Божественною істиною, наскільки це можливо в нашому грубому фізичному тілі. Повна віддача себе вищому Началу і є звільненням від оков. Там, де брати і давати – одне поняття, віддача є вищим просвітленням свідомості. Знову замикання кільця, де два протилежних поняття: Альфа і Омега – з’єднані в одне.

Якщо людина вибирає сама, перед нею відкриваються будь-які шляхи. Їх безліч. Перестановка навіть незначного предмета на шляху вже змінить енергофон ситуації. Та вся безкінечна кількість шляхів виходить від безкінечного Творця, тому будь-яка ситуація Йому відома. Він ніби тримає в руках всі ниті ситуацій на кожний момент життя людини. І яку ниточку людина вибере, та і звібрує в руці Бога. Він не стане на перешкоді.

Якщо ж людина свідомо відмовляється зробити вибір, оскільки відбулась повна віддача Творцю, Вищий Розум сам обирає шлях із найкращим результатом для одиниці, яка мислить. Це і називається включитись...

…Коли відбудеться усвідомлення своєї єдності з Вищим Розумом, здасться, що весь світ перебудувався, став іншим. Насправді ж це ти перебудував свою свідомість, забрав маски, які заважали тобі раніше, став бачити без рожевих і без чорних окулярів, без упереджень і страху, звільнився від авторитетів.

Коли скидається все наносне, ти відразу відчуваєш себе тим, ким ти створений. Ти маєш владу над всіма тваринними проявами життя. Тобі починають служити тваринний і рослинний світи, як тільки природа визнає тебе своїм господарем, нездатним завдати їй зла. Здається, навіть неживі предмети розставлені невидимою рукою так, щоб кожної миті життя відбувалась твоя оптимальна реалізація.

Якщо віддача Творцю повна, все оточення живої і неживої природи бере на себе турботу про тебе. Коли це починаєш усвідомлювати, почуття вдячності часто переходить у почуття провини перед ближніми, які цього не мають. Свідомість ще не розуміє, що ти сам «винуватець» усіх цих привілеїв. Будь-яке твоє бажання збувається ніби «нізвідки», і ти починаєш соромитись своїх бажань.

Так приходить досвід відмови від бажань взагалі. Ти стаєш сильним накопичувачем енергії і право витрачати цю енергію у світі також надаєш Вищому Розуму, що діє через тебе.

Як тільки віддаль між причинами і наслідками твоїх вчинків скоротиться до мінімуму, виконання судженого відбувається раніше, ніж оформлюється думка. Але в цьому стані й покарання, якщо відступив, і розплата за помилки також відбуваються раніше, ніж ця помилка вийшла на рівень усвідомлення. Причина і наслідок проявляються одночасно. Ти точно знаєш, що більше, ніж потрібно для твоєї оптимальної реалізації, дано не буде. Варто тільки включитися в цей ланцюг налагодженого механізму і щось «переключити» по своїй волі і самості, зразу ж з’являється відчуття дискомфорту і вся невидима конструкція здійснення Вищої доцільності розсипається, як картковий будиночок... кінець одного циклу є початком наступного. Той, хто долає віддаль від вчинку до першопричини, долає бар’єр часу. Для нього приплив і відплив, початок і кінець – єдині!

Тільки з’єднавшись із Вищим Началом, ти виходиш на цей рівень свідомості. З’єднання це вже відбулося! Важливо його усвідомити. А усвідомлення приходить тільки через любов. Полюбити не просто розумом, не просто серцем, полюбити кожною клітинкою організму, кожним геном – без надії, що одержиш блаженство навзаєм! Відкинути все, віддати все! Тільки тоді відбудеться усвідомлення злиття частини з цілим, ти станеш початком і кінцем, Альфою і Омегою буття.

І це вже не короткочасний стан (як хвилини духовного екстазу під час перших «виходів» у духовний космос) – це стан миті, розширеної до межі вічності. Ти вже постійно залишаєшся там, виходиш із потоку в Океан Вічності. Ти дивишся на світ не з центру свого его, як це було раніше, а з кожної частинки Всесвіту до центру. Ти починаєш жити за законами, переступити які неможливо.

Пізнавши цей стан, ти виводиш себе на роздвоєння стежини – і цей останній вибір вирішить твою долю у Вічності.

«…Ні віку. Ані слабкості. Ні болю.

Одна Любов панує поміж вами,

Як  сходить Промінь Батьківської Волі,

Запалюючи свічі в Тайнім Храмі.

Радіє серце в хвилях благодаті,

Підносить розум в вічність поза часом,

Коли, небесним вогнищем об’яті,

Згорають всі земні спокуси разом.

Душа, в джерельних струменях омийся.

В минуле канув день –  і ти щаслива.

Вже пута твої скинуто, не бійся,

Засій зерном давно готову ниву.

О. Асауляк, «Катарсис»