Духовна практика для синів
У минулому дописі я провів пряму паралель між необхідністю відчути та проявити особисту відповідальність за своє духовне життя і здобуттям незалежності нашим народом. Сьогодні вирішив поділитись головними тезами цього методу. 30 років тому я натрапив на невеличку книгу під назвою «Християнська йога» та перечитав її з радістю, а коли потрапив на курс «Духовність християнського сходу» Ланфранка Россі, то вперше почув, як практикуючий теолог та ігумен езіхастичного монастиря наводив приклади до своїх тез, опираючись на містиків всіх монотеїстичних релігій світу.
Ділюсь з вами моїм перекладом однієї з його статей:
Езіхазм — як метод на шляху самовдосконалення
...«Внутрішня медитація», яка базується на практиці древньої школи езіхастів, відома для більшості людей під терміном «молитва серця».
Без сумніву, що езіхазм, як стверджують численні і поважні науковці, має багато схожого з внутрішньою практикою, яку називають йогою. Кардинал Тома Шпідлік дійшов до твердження, що: «для багатьох сучасників було знахідкою відкрити те, що чимало вправ із сучасної йоги використовувались багато століть тому християнськими монахами».
У нашій практиці ми зауважили, що для пропедевтики і повнішого пізнання тіла є корисними деякі практики з йоги, щоб воно змогло стати більш дієвим механізмом духовного росту. Тут ми надали більшої уваги темі дихання — дуже цінному психосоматичному інструменту, як про це говорить вчення древніх езіхастів. Але є те, що по-справжньому робить таку практику цінною, — це її ціль. Нею є Той, до кого звертається вона: Отець за посередництвом Христа, Свого Сина Єдинородного.
Згідно з ученням отців езіхастів, сила цієї методики полягає не стільки в самій техніці практик, скільки у вогняній і спасительній присутності Того, чиє ім’я прикликається. Хоча не слід знецінювати практичну участь фізичного провідника, яку монахи не лише вважали корисною, але й необхідною. Вже з VI століття Іван Ліствичник говорив про практику молитви пов’язану з диханням. З того часу цю практику цитують багато різних авторів. Дуже гарним є вислів Григорія Ніського, для якого «тіло є інструментом духа», воно схоже на сопілку в руках музиканта, вона є «справжнім другом в роботі душі». Душа послуговується тілом і його вживає, щоб уподібнити до себе, веде за собою, щоб і воно взяло участь у вічній славі після Воскресіння.
Езіхазм пояснює, що тіло саме собою не є джерелом зла, а отже і почуття, і тілесні нахили самі в собі не є поганими, просто їх треба правильно направляти. І якщо це робити, — то вони також можуть бути рушійною силою для духовного росту: «також і пристрасті можуть бути корисними для людини цілісної та розумної, бо щоразу, як їх вживають для здобуття духовних благ.., пристрасті набувають позитивних рис. Все залежить від напрямку їх застосування, особливо вони «співдіють на добро» тому, хто вміє підпорядковувати послуху Христовому кожну свою думку і всю свою волю».
Ця наведена цитата служитиме критерієм розпізнання в самій методиці аскетизму. Якщо він використовується як метод «звільнення душі з тілесної клітки» за допомогою тілесних відречень, то це з певністю не можна назвати християнською методикою. Езіхазм навпаки — заохочує проживати обмеження тіла з користю як для нього самого, так і ще більше для духу людського. Звідси походять всі правила та приписи стосовно тіла: стиль життя, одяг, режим і спосіб харчування. Це не покута, а глибинна містична практика, що нагадує розумне тренування спортсменів — порівняння яке використав апостол Павло (1 Кор. 9, 23-26). До речі, внаслідок інкарнації наші тіла стали «храмами Духа» (1 Кор. 6, 9). Таку позицію підтримують теж деякі східні містики: «Слово сталося тілом, щоб повернути наше тіло на дорогу Духа.., щоб увесь заміс був освячений Ним, щоб первістки стали освячені в Ньому».
Найважливішим текстом, що характеризує молитву езіхатів як психофізичний метод, є, мабуть, правило молитви, що тривалий час вважалось авторством Симеона Нового Богослова, але найімовірніше його написав інший автор, що походив з гори Афон:
Ланфранко Россі (Lanfranco Rossi)
• необхідність сісти в самотньому місці, звертаючи увагу на позицію тіла;
• контроль дихання;
• методика внутрішнього самоспоглядання;
• опускання молитви в серце;
• старання постійно прикликати ім’я Христа, пов’язавши його з ритмом дихання або серцебиттям;
Головною темою містиків, як в релігії, так і в поезії, є тематика серця. Алеезіхазм привносить свою окрему точку зору і окреслює її терміном «молитви серця».
Східні отці любили одну метафору, що добре зображала головну роль серця в містичному житті людини: «Так як зіниця ока є місцем зустрічі зовнішнього і внутрішнього світів, так в людині має бути місце, через яке Бог з усіма своїми дарами входить в життя людини». І цим місцем езіхасти вважають серце.
Наслідком цього є вислів «в чистому серці живе Господь». У книзі «Розповіді старця своєму духовному чаду», що на Заході посприяла поширенню езіхазму, ми знаходимо не тільки поради щодо того, як творити «сердечну молитву», але також описуються наслідки «Ісусової молитви». Одним із знакових її цитат є такий уривок:
«Молитва серця, пише невідомий автор, мені принесла таку радість, що мені здавалось, ніби я є найщасливіша людина на Землі і я не розумів, якою б могла бути ще більша радість, навіть в царстві небесному.
Я не тільки проживав відчуття цього стану в глибині себе, але також весь навколишній світ мені видавався чудовим; кожна річ мене схиляла до любові і подяки Богові. Люди, дерева, рослини, тварини — все мені здавалось рідним і в усьому я відкривав образ Христа. Часом я відчував себе таким легким, що мені здавалось, ніби я покинув тіло і літаю, наче птаха в небі. Іншого разу мені здавалось, що я проникав у свої глибини і вмів розпізнати мої внутрішні органи, подивляючи винахідливість Творця в творенні людського тіла» («Розповіді старця своєму духовному чаду»).
У восьми уроках медитації, за допомогою яких ми вводимо учасників у суть «молитви серця», ми теж даємо натяки на ідеї тих тем, що їх розвиватимемо.
Мова, що її використовуємо, часто походить з християнського сходу, і хоча її ми пробуємо якомога більше уподібнити до сучасної, та все ж послуговуємось східною термінологію. Відповідними практиками привчаємо до дихальних вправ, що мають бути глибокими і походити з живота. Радимо од-разу розпочинати щоденну практику.
Для того, щоб краще закріпити в душі паростки нової науки, пропонується взяти на озброєння арсенал досвіду древніх старців:
• оминати будь-який тип насилля як фізичного чи вербального, так і морального;
• сприяти розвитку і допомозі всьому живому, що нас оточує;
• не допускати у свій внутрішній простір негативних думок;
• жити в постійній практичній довірі себе Божому Провидінню.
У щоденному житті теж пропонується щодня живити свою душу цитатами зі Святого Письма і практикувати іспит совісті.
Після перших чотирьох лекцій ми вводимо людину в методику практикування молитви серця. Звичайно, що вона не полягає у звичайному повторюванні слів молитви, наче мантри. Слід досягнути повної тиші всередині себе самого і тоді повторювати молитву так, щоб розум опускався в серце.
Щоб це вдалось, треба скористатись з відповідного аскетичного досвіду, який каже, що вегетаріанський спосіб харчування в цьому допомагає. А також вартує покинути вживати штучні стимулятори і відмовитись від всього зайвого, що нас лише обтяжує в житті. Базові практики є універсальними для багатьох систем і вони покликані відір-вати розум від тих думок, що його постійно хвилюють.
Ціллю цієї практики не є досягнути «внутрішньої порожнечі», але — звільнитись від наших думок чи фантазій,щоб заповнити внутрішній простір Божественною Любов’ю.
Досягнувши внутрішньої зосередженості, учень може розпочати взивати ім’я Христа, що допоможе йому відчути всюди Сутність Господа і перебувати в тихому спогляданні та вдячності. Це бачення творення внутрішньої молитви ніколи не заміняє спасительної ласки, що походить із Святих Тайн, але скоріше готує до глибини їх сприйняття.
Автор: о. Ланфранко Россі.
Переклад: Святослав син Ігоря.
Джерело: https://linktr.ee/Sviato-slav_Igorovych.