Георгій Кістяківський – великий науковець, політик та українець

Сьогодні українська нація після початку повномасштабного вторгнення тільки починає прокидається та відроджуватися. В цих умовах нам необхідно згадувати несправедливо забутих великих синів України. Одним із таких синів нашої батьківщини був відомий на весь світ науковець Георгій Кістяківський, який неабияк вплинув на розвиток науки в світі та перемогу Сполучених Штатів Америки над Японською Імперією в Другій світовій війні. 

Народився майбутній науковець в Боярці на Київщині в знаній інтелігентній українській родині. Дід по батьківській лінії, Олександр Федорович Кістяківський, був професором права Університету Св. Володимира і відомим адвокатом з кримінального права, а бабця науковця була сестрою автора гімну Української Держави Павла Чубинського. Батько Георгія був професором філософії й членом Української Академії Наук, певно, такий вплив близьких визначив науковий напрям діяльності юного Георгія.

Також майбутній науковець мав не менш відомого дядька Ігоря Кістяківського, який обіймав посаду міністра внутрішніх справ Української Держави в уряді Гетьмана Павла Скоропадського. Саме Ігорю Кістяківському належить знаменитий вислів, щодо єдино можливої розв’язки українсько-московського протистояння: «Або москаль буде чистити чоботи українцеві, або українець москалеві, третього не дано». І саме йому належить наказ від 29 серпня 1918 року, за яким росіян, які співають російські пісні у громадських місцях, необхідно було депортувати в росію. 

Поки дядько Георгія займався державотворчою роботою, сам він вчився та проявляв великий хист до науки, аж до моменту приходу червоної армії в Україну. Георгій був заарештований більшовиками, але зумів утекти до Сербії, а в 1921 році нарешті дістався Парижа. Там Георгій зустрівся з дядьком Ігорем, який теж утік від більшовицького режиму, проте не з порожніми руками, а з коштовностями, надійно зашитими в одязі. Цього йому вистачило, щоб оплатити племінникові навчання в Берлінському університеті.

За декілька років навчання він зміг захистити докторську дисертацію та ухвалити для себе важливе рішення будувати подальшу наукову кар’єру у Сполучених Штатах Америки. У 1930-му Георгія запросили до Гарварду на кафедру хімії. За три роки він отримав американське громадянство. Згодом був обраний членом Американської академії мистецтв і наук, ще пізніше – членом Американського філософського товариства. 

Ймовірно, він би прожив відносно спокійне життя університетського професора та винахідника, якби не Друга світова війна.

У 1942 році президент США Франклін Рузвельт підписав указ про створення секретного проекту «Мангеттен», мета якого полягала у створенні атомної бомби, перш ніж це зробить Німеччина. З того часу почали формувати команду вчених. Очолив групу відомий американський фізик Роберт Оппенгеймер, його й вважають «батьком» атомної бомби. Саме Оппенгеймер у жовтні 1943 року запросив до проекту українського вченого Кістяківського консультантом з теорії вибухів. Розробивши складні вибухові лінзи, необхідні для стиснення розщепленого плутонію, він неабияк вплинув на успішне закінчення Мангеттенського проекту.

Довга і дорога програма Мангеттенського проекту завершилася 16 липня 1945 році першим у світі випробуванням атомної зброї, це випробування отримало назву «Трійця». Вибух був еквівалентний 21 кілотонні тротилу. Цей вибух став початком нової ядерної епохи. За декілька тижнів після випробування на Японію скинули дві атомні бомби. 6 серпня 1945 року уранова бомба під назвою «Малюк» впала на Хіросіму, а за три дні по тому на місто Нагасакі скинули плутонієву бомбу під назвою «Товстун». Від цих вибухів загинуло майже 110 000 осіб. Саме ці події змусили Японську Імперію капітулювати у війні.

Більшість вчених-учасників проекту «Мангеттен» відразу виступили проти застосування ядерної зброї, побачивши цю руйнівну силу і який хаос вона може спричинити, якщо опиниться в неправильних руках. Очолив цей рух Кістяківський. Вони підтримували ідею гонитви озброєнь з Німеччиною, але не підтримували фактичного використання атомної бомби.

Після завершення Мангеттенського проекту він повернувся до викладання у Гарварді. Але його ім’я не забули в уряді, тому у 1957 році його запросили до Президентського консультативного комітету з науки при адміністрації президента Дуайта Ейзенхауера. 

Із січня 1960 року в межах переговорів з питань контролю за озброєннями Кістяківський на своїй посаді виступив з ініціативою заборонити випробування ядерної зброї в сейсмічних зонах. Він продовжував цю лінію і як науковий радник наступних американських президентів: Джона Кеннеді та Ліндона Джонсона.

Наприкінці 1960-х він розірвав зв’язки з урядом на знак протесту проти війни у В’єтнамі. У 1972-му він пішов на пенсію з Гарварду й активно долучився до антивоєнного руху. Науковець став членом, а згодом і головою організації «Рада з придатного для життя світу» і проводив кампанії проти розповсюдження ядерної зброї.

За все своє життя Кістяківський опублікував близько 150 наукових праць, також носив 11 почесних наукових ступенів. Не дивлячись на насичене життя, Георгій завжди пам’ятав про своє коріння та завжди нагадував своїм американським колегам про свою батьківщину та членство в українських організаціях, зокрема в Науковому товаристві імені Тараса Шевченка. Не варто забувати, що науковець сприяв створенню Українського наукового інституту Гарвардського університету та встановленню пам’ятника Тарасу Шевченкові у Вашингтоні. В останній рік життя, у 1982 році, в останньому інтерв’ю на запитання «Ви ж росіянин, чи не так?» Георгій Кістяківський відповів: «Ні, я – українець. Це однаково, що шотландця запитати: ви — англієць?».

З унікального науковця необхідно брати приклад всім українцям. Нам необхідно пам’ятати про своє коріння та з гордістю розповідати про свою батьківщину – землю великих умів.