Що таке Стамбульська конвенція та з чим її треба їсти

Вітаю! 

Дорогі друзі, тривалий час я носив в собі ідею щодо цього проекту, але якось все не доходили руки, щоби його розпочати. Після підписання Закону про ратифікацію «Стамбульської конвенції» президентом Зеленським мені здалось, що час настав і відтягувати немає жодного сенсу. До вашої уваги новий проект «Третього НЕ дано». Його головна мета – вберегти та всілякими способами обстоювати Інститут сім’ї, який з прийняттям конвенції перебуває під серйозною загрозою. Упродовж наступних номерів на сторінках нашої газети «Сурма» з’являтимуться інтерв'ю різних сімейних пар, свідчення хлопців та дівчат, приклад жінок та чоловіків, які також, як і я, вбачають потребу в розголосі цієї теми.  Сподіваюся, що наше суспільство разом із нами чинитиме гідним опір брудним наративам, які мають на меті зруйнувати ідентичні цінності нашої християнської сім’ї.

З повагою Мар’ян Костюк (автор проекту)

У першому випуску цього проекту мені випало за честь поспілкуватись зі священником УГКЦ, сотрудником Архикатедрального Собору Непорочного Зачатя Пресвятої Богородиці м. Тернополя, Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії о. Ігорем Дармограєм. 

Конвенція Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству й боротьбу з цими явищами, або ж Стамбульська конвенція – це міжнародна угода Ради Європи. Документ з'явився 2011 року, наразі його підписали 47 країн, 36 (включно з Україною) – ратифікували. Україна підписала конвенцію ще у листопаді 2011 року, проте ратифікувала її тільки зараз. 

Мета документу – зруйнувати гендерні стереотипи, які допускають насильство щодо жінок. Конвенція пропагує та захищає право людей на вільне від насилля життя та забороняє всі види дискримінації жінок. 

Конвенція пропонує встановити кримінальну відповідальність за насильство щодо жінок і забезпечити за нього покарання. Наразі в Україні діє низка статей кримінального кодексу, проте розписані вони не настільки широко та детально, як у Стамбульській конвенції. Документ передбачає механізми захисту як чоловіків, так і жінок, які зазнали домашнього насильства. 

Що означає для вас «Стамбульська конвенція» і чи правильним є рішення щодо її ратифікації ? 

«Стамбульська конвенція» – це ідеологія, яка загорнута в дуже привабливий фантик або, виражаючись сучасною мовою – тема, яка перебуває в шаленому тренді. 

Це й не дивно, адже насправді ми маємо величезну проблему. З власного досвіду як священник можу свідчити про те, що доводиться чути про насильство над жінкою чи не щодня. І це справжня трагедія нашого народу. Домашні знущання, як фізичні так і моральні, стали частим явищем, що руйнують будь-які духовні та моральні норми стосунків у сімʼї.

Вникаючи вглиб цього питання, можемо себе запитати: як так сталося? Впевнений, що відповісти однозначно точно не вдасться. По-перше, в старшого покоління є ось цей зогнилий радянський шаблон «б’є – значить любить». Гадаю тут навіть трактувати нічого не потрібно. По-друге, взяти до прикладу звичану сім’ю, яка проживає в селі чи в місті. Велика ймовірність того, що домашнє насильство зв’язує руки жінці через низку різних причин: починаючи з того, «а що скажуть люди», закінчуючи «ми ж брали церковний шлюб». 

На жаль, переважна більшість українських жінок за 50 – знедолені. У них немає якогось визначеного хобі. Якщо все життя вона звикла піклуватись про чоловіка і дітей, згодом діти виросли, в чоловіка свої інтереси, жінка залишається самотньою. Тоді часто буває вона намагається переключитися на щось інше і віддавати повністю себе цьому «новому». А як же стосунки в сім’ї? Їх просто немає. 

Якщо ми переносимось далі на схід, в країни, де права жінки набагато більше обмежуються, то побачимо, що конвенція, документ, який би брав під увагу жінок і намагався захистити і допомогти всім, хто цього потребує – надзвичайно цінний та важливий, який необхідний для суспільства. Тому важливо, щоб існував документ, який допоможе знайти рішення в цьому питанні.

Теоретично ця конвенція мала б забезпечити також впровадження моделі здорової сім’ї. Але, на жаль, існує чимало «підводних каменів» або, скажімо так, модних тенденцій, які створюють неабияку загрозу. 

Щодо наших жінок, які чи не найбільше потерпають від насилля в сім’ях,  треба вчити, що вони можуть і мають захищатися. Має пройти ще чимало часу, коли ми навчимось боронити справжні сімейні цінності, допомогти жінкам цінувати себе і не дозволяти кидати «під ноги», а чоловіків зі свого боку поважати і берегти своїх половинок, а не думати тільки про себе. 

Яка позиція Церкви щодо всього цього? 

Найперше треба сказати, що захист сімʼї, права чоловіка і жінки, та їхні стосунки закладені ще у самому сотворенні Богом. Із плином тисячоліть, впливу гріха і його наслідки привели нас до цієї історичної проблеми, коли Церква повинна ставати на захист самого поняття: що таке сімʼя?

Про інститут сімʼї Церква говорить давно. Згадаю лише кілька знакових подій. Синод католицьких єпископів у Римі 1980 року був присвячений сімʼї. Плодом якого стало Апостольське повчання святого Папи Івана Павла ІІ «Familiaris consortio» (Сімейна Спільнота). У цьому повчанні викладено все те, як Церква ставиться до сімʼї і які сучасні виклики руйнують цей дорогоцінний інститут. Для мене стали особливими слова Папи: «Історична ситуація, в якій живе сімʼя, виявляється, отже, мішаниною світла і тіней». Іншими словами – дуже легко загубитися особливо молодим сімʼям серед сучасних «модних» тенденцій.

Не можу також не згадати постсинодального Апостольського повчання Папи Франциска «Amoris laetitia» («Радість любові»), в якому було стверджено католицький ідеал сімʼї. Особливими та по-своєму революційними є також настанови Папи про дискримінацію людей з нетрадиційною сескуальною орієнтацією. Однак, ще раз підкреслив позицію Церкви про сімʼю, бо не існує жодних аналогій між гомосексуальними стосунками та визначенням Бога щодо шлюбу і сімʼї. А важливим для нас у сучасному контексті ратифікації «Стамбульської Конвенції» є увага Папи і разом із ним всієї Католицької Церкви щодо гідності жінки та її прав.

У 2016 році наш Партіарх Святослав сказав феноменальні слова: «Як колись в Україні сімʼя врятувала Церкву, так тепер святим обовʼязком Церкви є врятувати сімʼю. Бо сімʼя – не інституція минулого, а життєво важлива і необхідна сучасній людині». Проте між тим, що говорить Церква, і тим, як матеріалізуються у вчинки ці слова, є дуже багато труднощів. Як на мене, наше суспільство не готове протистояти сучасним викликам. 

У більшості міст по всій Україні до прийняття конвенції не було жодного притулку для осіб, які постраждали від того чи іншого прояву насильства. Тому тепер ми бачимо результат і те, як цей документ зайшов у маси. Війна, прагнення українців бути в сімʼї Європейських держав – все це стало причиною ратифікації. 

Коли було внесено до Верховної Ради України Проект Закону про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, мене переслідувала думка: «Що робитиме Церква? Як відреагує на це?». Кілька років тому вдалося призупинити процес ратифікації цього документа, щоби внести деякі поправки та застереження згідно з начанням Церкви та моралі про поняття «гендеру» та його небезпечного впливу на українські сімʼї. На щастя, Всеукраїнська Рада Церков та Релігійних Організацій відреагувала своєю заявою і занепокоєнням через ратифікацію в умовах воєнного стану і, як бачимо, у медійному просторі це викликало неабияке невдоволення до думки релігійної спільноти, що також є тривожним сигналом.

Яку роль гендерне питання, на вашу думку, відіграє в цьому контексті конвенції? 

Гадаю, тут потрібно звернутися до Сімейного Кодексу України і з’ясувати, як в цьому документі трактується значення сім’ї та шлюбу: 

Стаття 21

1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка … 

Ми бачимо, що в сімейному кодексі чітко зазначається «сім’я – це чоловік і жінка»; не чоловік і чоловік чи жінка з жінкою. Тут виникає найбільш гостре питання, яке власне спричиняє загрозу інституту сім’ї.

Представники ЛГБТ-спільнот та різні феміністичні рухи намагаються поширити свої наративи про те, що будь-хто з будь-ким може створювати шлюбний союз на законодавчому рівні, тобто бути захищеними законом. 

Тут одразу виникає чимало спекуляцій на тему применшення чи дискримінації прав ЛГБТ-спільнот, але це не зовсім так. Однозначно, різні випадки трапляються, але в разі фізичної наруги чи інциденту, за них вступається кримінальний кодекс. Тому ясна річ, що їхні ідеї полягають у тому, щоб держава стала для них фундаментом, гарантом для просування своєї ідеології. 

Спочатку задум пропаганди полягав у тому, щоб показати представників сесксуальних меншин жертвами. Коли в суспільстві поширюється дискримінація на адресу секс-меншин, задіюється механізм на рівні всіх ланок, які своєю чергою намагаються підтримати, допомогти, а «потерпілі» зі свого боку успішно просунути свою ідеологію. 

Була навіть спроба апелювати до Церкви, зокрема Папи, в питанні захисту всіх тих, права який порушуються. У цьому випадку Ватикан дуже чітко відповів енциклікою FRATELLI TUTTI (про братерство і суспільну дружбу). У цьому рукописі Понтифік роздумує над серйозною проблемою, з якою зіштовхнулось суспільство, і подає інструменти вирішення, які описує в цій енцикліці та закликає до примирення. Плюс, варто не опускати той момент, що Папа всіляко закликає і наголошує про існування цієї проблеми. Тому можемо стверджувати, що Церква турбується цим питанням та всіляко заохочувала його вирішення. 

Отче, як ви думаєте, хто за цим стоїть? Кому це вигідно? 

Я не прихильник ідей про масонів чи всесвітню змову. Все набагато простіше. Існують люди, які сліпо вірять в цю ідею і роблять все для того, щоб її просунути. З кожним днем вони йдуть все далі, тому що варіанту відступати не існує. 

Ці люди, як говорив папа Франциск, неабияк потребують нашої любові. Це зранені люди, які своєю чергою ранять інших, ообливо дітей, беззахисних і несвідомих. Ми ж повинні допомогти їм зрозуміти їхню гріховність. Бог всіх нас створив досконалими, тоді чому я маю експериментувати над собою чи руйнувати свою природу?

Ну і ще одна сторона медалі – гроші. Єдиний божок, який не зважає на релігію чи віросповідання – це мамона. Я вважаю, що питання гендеру є і залишатиметься високим через попит і можливість добре на цьому заробити. Наприклад, якщо хтось змінює стать, потрібно зробити не тільки одну операцію. Існує чимало різних процедур, гормональних підтримок та інших «дорогих» дрібниць за які потрібно платити.

Як ви вважаєте, чи впливатиме конвенція на виховання дітей і чи можна їй якось протистояти? 

Чесно кажучи, ми не можемо зупинити поширення цієї ідеології. Як би це сумно не звучало. Рано чи пізно вона проникне всюди. Проте нам, християнам, потрібно продовжувати ревно виховувати своїх дітей. 

Із плином часу бачимо, що диявол всілякими способами хоче знищити засади ідентичності сім’ї. Не дивно, що в школах «цивілізованого світу» дітям розповідають про те, що ти можеш обирати, ким тобі сьогодні хочеться бути або про можливості створити сім’ю з будь-ким, адже це цілком «ок». І що найбільше жахає, про це говориться буквально з усіх сторін.

Я люблю наводити приклад про Святе Таїнство Хрещення. Коли в нас народжується дитина, ми несемо її до церкви, хрестимо. Бувають такі, що засуджують це, мовляв, як можна хрестити несвідому дитину, яка не має право обирати те, що їй до вподоби. В таких випадках можемо запитати, чому мама годує своє немовлятко грудним молоком? Чому ми не запитуємо в дитини чи вона хоче цього молока? Мабуть, тому що вона не розуміє, що для неї краще, адже ми, дорослі намагаємось дати їй найкраще. 

Найкраще, що ми можемо дати своїм дітям – це наша віра в Бога! Що може бути краще? Головне не боятися цього робити, адже саме ми, батьки, змалку закладаємо фундамент, так би мовити, антивірус від будь-яких наративів та ідеологій.