Газета «Сурма»: історія та відновлення
«Сурма» – підпільна газета українських націоналістів, які воювали за незалежну суверенну Україну в арміях УНР, Січових Стрільців, гетьмана Скоропадського, Директорії.
Газету «Сурма» було створено як орган Української Військової Організації (УВО), одним із ініціаторів та головою якої був Євген Коновалець, який є легендарною постаттю в українській історії.
Розпочався випуск газети 1 січня 1927 року, переважно вона друкувалась раз на місяць. У період 1927-1928 років виходила друком у Берліні, а впродовж 1928-1934 років у Каунасі. Також у цей період тираж газети в близько 10 тисяч примірників підпільно розповсюджувався на Західній Україні.
Головним редактором «Сурми» був Володимир Мартинець – борець за українську незалежність, журналіст і публіцист. Він зазначав, що потреба створення власного органу преси УВО «Сурма» виникла тоді, коли Галичиною почали розповсюджувати “Українського революціонера” – видання Західноукраїнської національно-революційної організації (ЗУНРО), що була створена у 1926 році за підтримки Євгена Петрушевича й більшовицького уряду. В газеті «Український революціонер» відбувалася агітація за боротьбу з польськими окупантами та приєднання західноукраїнських земель до Радянської України. У цьому часописі висвітлювались ідеї та завдання ЗУНРО, заклики до боротьби. Водночас ці заклики були спрямовані на противагу поширенню впливів УВО, яка боролась за незалежну Україну. Такі інформаційні дії збивали з пантелику громадськість – у людей виникала плутанина з організаціями, хто і за що бореться. Тривалий час початок друку «Сурми» переносився, адже в європейських друкарнях не було можливості друкувати часопис українською мовою.
Українські патріоти, які вимушено перебували за межами України, відчували гостру потребу в наявності свого друкованого ЗМІ.
Разом із заснуванням Організації Українських Націоналістів (ОУН) видання почало спеціалізуватися на військовій тематиці. Редакторами газети були видатні українські політичні діячі: Євген Коновалець, Роман Сушко, Омелян Сеник, Ріко Ярий, Сидір Чучман. Редакція у цьому складі зробила епохальний внесок до української політичної публіцистики. Так за описом професора й історика Нестора Мизака, Євген Коновалець писав у часопис на ідеологічно-програмні теми, його сподвижник з років визвольної боротьби сотник Ріко Ярий – виступав з військової проблематики, Сидір Чучман – із політичних питань, Омелян Сеник – писав на теми визвольної боротьби інших народів.
Сам же Володимир Мартинець вів рубрику хроніки бойових дій УВО. Цікаво, що всі вищезазначені діячі почергово займалися доставкою газети, контролювали її розповсюдження на місцях.
На кожній титульній сторінці газета містила незмінне гасло: «Передавайте з рук до рук, з хати до хати! Ховайте «Сурму» перед ворогами, бо це нелеґальний орган».
У «Сурмі» увага зосереджувалася на ролі армії в національній революції. Зокрема у статті «Армія і революція» порушувалося питання ролі армії у визвольній боротьбі. Редакція брала до уваги гіркий досвід попередніх поколінь у визвольній боротьбі. «Сурма» закликала молодь вчитися у польській армії військової справи, «пам’ятати, що вони ідуть служити в армію своїх окупантів, яка утримується податками українських селян, і коли трапиться нагода повернути зброю проти польських гнобителів».
Також у газеті намагалися пояснити громадськості причини польської пацифікації західноукраїнських сіл, що робилося з метою протидії та винищенню підпілля УВО. В історію «Сурма» увійшла завдяки унікальним матеріалам про масові заворушення українських селян у Ліському повіті (нині Польща), та збройну боротьбу селян на Поліссі, які були подавлені розстрілами та повішанням селян.
Окрім цього «Сурма» займалася вихованням людей: у газеті публікувалися матеріали, присвячені боротьбі з вживанням алкоголю та курінням. В аналітичному форматі людям наводилися факти, скільки східні галичани пропивають і прокурюють грошей на рік і скільки купують книг або передплачують газет. Водночас пояснювалося, що горілчаною і тютюновою монополією спекулювали усі держави, щоб панувати над українським народом, адже «п’яним людом керувати легше». Серед унікальних матеріалів «Сурми» також містилися розповіді про стан політв’язнів у польських тюрмах. Окремо часопис присвячував увагу проблемам освіти, зокрема закриттю українськомовних шкіл або переведенню їх на двомовну форму навчання. Також чи не в кожному випуску в «Сурмі» друкували вірші українських авторів – відомих і не дуже – задля підняття морального духу та підготовки до боротьби за волю українського народу.
У 30-ті роки «Сурма» була активним гравцем політичної арени світового українства. Редакція доставляла їм свої видання, друкувала їхні відгуки на статті і повідомлення в рубриці «Листи з Америки». У них ішлося про те, як українці світу солідаризувалися з боротьбою УВО, ОУН та збирали кошти на підтримку і розвиток національно-визвольної боротьби. Українська діаспора на заклик УВО розгорнула акції протесту проти насильства польської влади на окупованих землях, писала скарги і меморандуми до Ліги націй. Окремі статті «Сурми» адресувалися саме українській діаспорі в Америці. Так редакція намагалася долучити до активнішої співпраці українську громаду, зокрема в США. Щоб українці за кордоном створювали в себе осередки організації, проводили періодичні збірки грошей на підтримання боротьби. Із 1930 року почали видавати «Додаток до «Сурми» для заокеанських українців».
Щодо практичного боку розповсюдження «Сурми»: як і приписано підпільному виданню, поширення тиражу мало чимало труднощів на своєму шляху, але завзятість завжди перемагала ворожу систему. Транспортування газети на Галичину супроводжувалося постійним ризиком бути пійманими чеською, польською та румунською поліціями. Щоб не викрити місце друку, із Каунаса почергово висилали поштові пакунки до кількох пунктів за кордоном: до Данціга (Ґданськ), Берліна і Праги. Було розроблено чимало маршрутів, за якими «Сурма» доїжджала до своїх читачів. Наприклад, на Закарпаття «Сурму» висилали великими пакунками на адреси знайомих гуцулів, які приносили їх до умовлених колиб і там закопували. Через деякий час до місця прибували зв’язкові з Польщі і забирали їх. Упродовж трьох років друку «Сурми» вона жодного разу не потрапила до рук польської поліції.
Після поділу ОУН назву «Сурма» для своїх видань використовували і ОУН(б) – «бандерівці», і ОУН(м) – «мельниківці». У період після Другої Світової війни місячник “Сурма” виходив у Мюнхені (1949-1954) під редактурою Степана Ленкавського. Це видання «Сурми» було відновлено ЗЧ ОУН до 20-ти річчя заснування ОУН. Власну газету з такою ж назвою у 1980-х роках видавала ОУН (м).
Новий місячник ОУН(б) із назвою «Сурма» представ перед читацькою аудиторією 28 лютого 1949-го:
«Відзначуючи нашу пов'язаність з революційним поколінням наших найближчих попередників – з Українською Військовою Організацією – відновлюємо видання того підпільного органу, що безпосередньо перед заснуванням ОУН кинув був посів ідей українського революційного націоналізму».
У газеті виходили друком політичні аналізи і ідеологічні статті, також у ній задокументовувалися підпільні операції ОУН в Україні. Фактично газета «Сурма» відіграла значну роль в становленні ідеології українського націоналізму та формуванні світогляду цілої маси українців, нащадки яких змогли досягнути Незалежної України в 1991 році!
Саме тому ми ухвалили рішення про випуск газети «Сурма» в Чикаго США та в Україні! Адже саме в умовах повномасштабної війни проти споконвічного ворога – Московії, в умовах наявності потужних внутрішніх ворогів України – кланово-олігархічної системи, в умовах переходу глобалізованого світу до дуже важких часів, Український Народ та Україна потребують свого україноцентричного ЗМІ! І головним завданням цього ЗМІ ми бачимо гуртування українців як в діаспорі, так і в Україні, заради того, щоб ми всі разом змогли повністю реалізувати ті завдання, які ставили перед собою Євген Коновалець разом із побратимами – створення незалежної суверенної сильної України як самостійного суб’єкта міжнародної політики та геополітичного лідера!