Гроші від партнерів: для людей чи політичних ігор?

Відразу хочу попередити: нікого відверто хвалити та гладити по голівці в цьому матеріалі ніхто не буде, але й прямо висувати звинувачення – теж. Цей матеріал про інше: він про роздуми, факти, які мали місце, відповіді та тенденції, що породжуються певними діями. Ми з вами звикли більше спілкуватися, тому й цього разу – я розповім, а ви зробите висновки. 

Бруківка поперек горла

Розпочнемо із вічної, ба навіть канонічної події для України – ремонт доріг. І якщо завше сміх та обурення викликають несприятливі умови, за яких десь у кабінетах нагорі вирішують, що прийшов час виводити техніку – ПОРА! – то цього разу все трішки інакше. Адже йдеться не про хохмічний ямковий ремонт у сезон дощів, а про мільярдні контракти для ремонту проспектів та вулиць великих міст України, зокрема столиці, під час повномасштабної війни. Але чи насправді все так очевидно корупційно? Відомо, що від червня на вулиці Богдана Хмельницького в Києві ремонтують покриття. Закупили лише пісок і цемент, а всю стару гранітну бруківку повертають на місце після усунення просідань і нерівностей. Під час ремонту мають облаштувати сім наземних переходів і 12 понижень. Перекладання бруківки, звісно ж, викликало хвилю обурення у людей: мовляв, такі витрати не на часі, коли триває війна. У ЗМІ та соцмережах тиражувалися чутки, що ремонт вулиці Хмельницького коштує 300 мільйонів гривень, називали й інші великі суми. У Київавтодорі заявляють, що вартість ремонту становить 12 мільйонів гривень. Столичному виданню «Хмарочос» урбаніст Олександр Рак розповів, що вважає тему з бруківкою трохи «роздутою», мовляв, вона не заслуговує такої уваги. Зокрема, в матеріалі йдеться, що торік перекладали бруківку на Подільському і Володимирському узвозах, а потім на вулиці Грушевського, але резонансу ті роботи не викликали. Водночас зовсім інша ситуація нині, коли події на фронті вимагають більше інформаційної тиші, а політики вважають, що настав час знову вмикатися в боротьбу за електорат. Мається на увазі заява (або ж навіть закид) голови фракції «Слуга Народу» Давида Арахамії до міської влади Києва: 

«Хочу звернутися до очільників міст, чиновників місцевого самоврядування та всіх інших осіб, відповідальних за процедури закупівель у нашій державі, незалежно від політичного забарвлення. У суспільстві назріває дуже серйозне невдоволення вашими діями. Пов’язано це з пріоритетами, які ви обираєте під час здійснення закупівель». 

І тут він пригадав історії, доволі застарілі для публічного обговорення, про закупівлю барабанів через тендери у сховища тощо. Так, до столичної влади та до Віталія Кличка зокрема також є чимало питань, про це ніхто навіть не сперечається. Утім постає кілька запитань:

• Чому саме зараз в пана Арахамії виникли такі претензії?  

• Чому саме цей ремонт викликав настільки широкий розголос у соцмережах? Адже серед справді значних видатків на ремонти є два мільярди на розв’язку на Оболоні, 120 мільйонів на скандальний паркінг на Прирічній, один мільярд на розв’язку на Дегтярівській, ще один мільярд на ремонт Кільцевої тощо.

У пресслужбі Кличка відповіли Арахамії:

«А щодо бруківки – її перекладають там, де мінімум 50 років дороги не ремонтували. І роблять це не залучаючи підрядників, а силами ШЕУ [шляхово-експлуатаційного управління], щоб мінімізувати витрати. І бруківку вкладають ту, яку знімають. Основні витрати – на пісок і цемент». І додали, що в Києві стільки населення і такий трафік, що місто не може собі дозволити не витрачати гроші на інфраструктуру, «інакше за рік-два вона буде в аварійному стані і знадобиться в рази більше коштів на оновлення».

Між іншим, в BBC Україна пояснювали, чому не можна всі видатки направити виключно на потреби військових. Так, другий рік поспіль практично усі видатки, не пов’язані з безпекою та обороною, фінансуються коштом допомоги – кредитів та грантів, що надходять від міжнародних донорів. За умовами партнерів, цими грішми не можна фінансувати армію. Водночас практично всі доходи українського бюджету нині йдуть на фінансування армії. З місцевих бюджетів можна фінансувати лише підрозділи тероборони. Запам’ятайте це надалі. Тому коментарі у фейсбуці на кшалт «а ми донатимо на армію, поки ви ремонтуєте…» не зовсім мають адресуватися владі на місцях.

А знаєте, що на тлі масштабних цифр та популістських «турбувань» про народ найменш помітне в цьому публічному обговоренні та невдоволенні? Ось ця заява Арахамії: 

«Ми в парламенті активно обговорюємо ідею обмеження розпорядження цими коштами, але зупиняє нас лише те, що ми знаємо: коли ми це зробимо, ви почнете голосно кричати про «напад на децентралізацію», що «влада атакує місцеве самоврядування» та поширювати інші схожі меседжі». 

Так, будемо. Дякуємо, що нагадали. Тобто, парламент обговорює можливість контролювати розпорядження коштами на місцях, і це зовсім не зосередження всієї влади в руках центральної? У психології, до речі, є такий прийом: закинути завідома інформацію, яка може викликати обурення, щоб з нею встигли звикнутися і вона різко не викликала негативних емоцій. Головну думку ви зрозуміли, а ми рухаємося далі.

Понад пів мільярда гривень на добудову Музею Голодомору

Сама собою тема будівництва Національного музею Голодомору-геноциду оповита скандалами та корупцією від самого початку поза контекстом війни. Але повномасштабне протистояння з однією з найбільших країн світу – доволі вагомий аргумент, щоб обуритися новими фактами довкола цієї історії. 

Отже, Верховна Рада виділила 573, 883 мільйона гривень на добудову Національного музею Голодомору-геноциду. Про це розповів народний депутат від «Голосу» Ярослав Железняк. Згідно з пояснювальною запискою, гроші будуть спрямовані на реконструкцію першої черги та будівництва і введення в експлуатацію другої черги Національного музею Голодомору-геноциду. Нардеп від «Слуги Народу» Микита Потураєв також зауважив, що ці кошти – від міжнародних донорів, тому на ЗСУ їх спрямувати неможливо:

«Жодна копійка з цих грошей не може йти на потреби фронту», – сказав він.

Такої ж думки його колега по фракції Євгенія Кравчук: 

«Заспокою скептиків, які хвилюються за державну казну: ініціатива не передбачає загального збільшення видатків державного бюджету на поточний рік. А от її реалізація допоможе досить швидко завершити вже розпочаті будівельні робіти, ввести об’єкт в експлуатацію та гідно вшанувати пам’ять мільйонів жертв трагедії», – зазначила Кравчук.

Чудово. Має щирий вигляд… але зачекайте. Тобто, перечитаймо ситуацію з коштами, виділеними місцевими владами на дороги, зокрема, реакцію голови фракції «Слуга Народу» Арахамії, який докоряє за гроші на інфраструктуру. Стоп… то Музей Голодомору – це правильна цивільна потреба, бо гроші на неї виділила Верховна Рада, а дороги – ні, бо… чому? Питань багато. Здавалося б, ці дві теми – доволі різні, але якщо прочитати їх поспіль,  з’являється багато цікавих спостережень. 

 Наприкінці хочеться додати: не можна, щоб корупція та політичні ігри позбавляли нас бажання допомагати армії, мовляв, «поки ми віддаємо останні 200 гривень, викривається чергова корупційна схема». Якщо ми не будемо разом із нашими захисниками, то не буде ніхто. Тому борімося разом за Україну!