Урбанізація — вироджене явище сучасності
Не хочу писати ні про політику, ні про війну. Напишу краще про явище, яке є певною мірою визначальним у розвитку людства, але водночас суперечливим, — це урбанізація. На хлопський розум урбанізація є процесом концентрації населення у містах. Як і кожне явище, урбанізація має дві сторони медалі.
З одного боку, прийнято вважати, що це цивілізаційний процес, який веде до прогресу, але…
Усім відомо, що за 2000 років до нашої ери, на території Єгипту й Межиріччя існували сплановані та регулярні міста з геометрично правильною мережею вулиць і громадськими центрами, які включали в себе палацові та храмові комплекси. Принципи планування цих міст згодом використали римляни та греки, доповнюючи та вдосконалюючи містобудівні прийоми.
Однак небагатьом відомо, що задовго до появи вищезгаданих міст, коли в Європі ще не було жодної цивілізації, повноцінні міста, населення яких кілька тисяч років тому становило до 25 000 осіб, а площа сягала 400 га, існували на території України в епоху Трипілля.
Найбільші серед віднайдених міст розташовані у межах сучасної Черкаської області. До прикладу: поблизу с. Тальянки близько 3700 року до так званої нашої ери місто налічувало від 15 до 25 тисяч мешканців, розселених у 2 700 будинках на площі 450 га; поблизу с. Майданецьке у той самий час мешкало до 10 тисяч жителів у приблизно 1 500 будинках на площі 270 га; поблизу с. Доброводи місто налічувало до 10 тис. мешканців, розселених на площі 250 га тощо. Будинки у цих містах були 2-х і 3-х поверхові площею до 1 000 м2. І не тільки будинки. У трипільських містах знайдено споруди, які вважають святилищами. До прикладу, у поселенні Коновка, що в Чернівецькій області, стояв храм розмірами 6×19 м.
Хоча вважається, що Трипільська культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., багато керамічних виробів цієї доби вченими датовано ранішими періодами. Принаймні так стверджували в археологічному музеї у с. Трипілля на Київщині. Трипільська культура охоплювала територію понад 350 тис. км2 між Карпатами і Дніпром, а кераміку цього періоду я бачив навіть у Теребовлянському краєзнавчому музеї. До речі, туди її приніс школяр, який викопав уламки глечиків та іншого посуду в себе на городі.
Куди щезли ці міста разом із високорозвинутою цивілізацією — невідомо. Історична пам’ять успішно зачищалась усіма завойовниками наших земель. До прикладу, під час захоплення Львова королем Казимиром ІІІ були не лише пограбовані князівські скарби, а й знищені (викрадені?) писемні джерела княжої доби. Згадка про нашу давню історію збереглась у літочисленні, про яке чомусь не вельми охоче розповідають науковці. Та й сама історична наука є сфальшована на догоду ріжним зайдам. Яка офіційна дата заснування Львова? Всі знають, що 1256 рік — дата першої писемної згадки про місто. А ось що насправді написано у першоджерелі:
«Року... 6767, Куремса вирушив війною на Данила і Василька... І коли Данило і Василько збиралися до бою з татарами, трапилося таке, як кара за гріхи. Зайнявся Холм через окаянну бабу.., і полум’я було таке, що з усієі землі було видно заграву, також і з Львова, по Белзьких полях було видно, бо сильним було полум’я пожежі», — запис у Галицько-Волинському літописі в перекладі на сучасну українську; джерело: бібліотека АН СРСР., відділ. рук., спр. 16.4.4. Принаймні так зазначено у книзі «Історія Львова в документах і матеріалах», видавництво «Наукова думка», 1986 рік.
Ось так нам вкрали з нашої історії 5511 літ… До речі, у 1994 році під час археологічних розкопок на місці запланованого спорудження готелю «Золотий Лев» (тепер там розміщено вже начебто зруйнований для нового будівництва ринок «Добробут») виявилося, що ця територія, розташована поза межами львівських укріплень ХІV-XVІІІ ст., була постійно заселеною ще з V-VІ ст. Тут існувала щільна дерев’яна забудова, мешканці якої переважно займалися ремісництвом.
Назагал куди більше відомо про середньовічні міста, адже епоха феодалізму внесла свої корективи в розвиток поселень, які часто виникали поруч з укріпленими замками. Загалом принцип розселення навколо певного центру влади та захисту є характерним для всіх міст, які з’явились у цей період. Сьогодні цей принцип певним чином трансформований у метрополійність, тобто в появу головних міст, як правило, адміністративних центрів окремих територій. Наприклад, Львів свого часу став столицею Галичини, а сьогодні юридично є обласним центром і де-факто — центром Львівської агломерації.
Усі найбільш відомі культури були міськими, а загалом відома нам світова історія є історією міст. Держава, політика, релігія та мистецтво — це переважно феномени великого міста, хоча їхнє культурне та національне коріннязавжди у селі. Села переважно передають усну традицію, звичаї та ремесла, а міста залишають у спадок бібліотеки, державність і просувають технічний прогрес. Відома фраза Освальда Шпенглера: «Нації — це народи, які будують міста». Проте урбанізація суперечить принципам природньої економіки, але то вже інша тема…
Стрімкі темпи урбанізації породили низку проблем. Ось кілька цитат з публікацій лондонської преси кінця ХІХ ст., наведених у книзі Ебенізера Говарда, автора концепції «міст-садів», «Міста майбутнього», виданої у 1898 році: «Думка про Лондон не викликає у мене ніякої гордості. Це місто завжди стоїть переді мною неначе привид: мільйони людей, здавалося б, випадком закинуті до берегів цього… потоку, що працюють кожен у своєї клітці, не звертаючи уваги одне на одного і не знаючи нічого про іншого, не маючи жодної уяви, як цей інший живе — ця сліпа випадковість у долі незліченних тисяч людей переслідує мене примарою (березень 1891 року)…
Для того щоби знищити зло, потрібно усунути причину, яка його породжує. Потрібно повернути потік назад. Потрібно зупинити міграцію в міста, і повернути населення до землі. Безпека та благополуччя самих міст тісно пов’язані з розв’язанням цього питання» (6 листопада 1891 р.)…
Наша країна поступово стає країною великих міст. Села або зупинились у своєму розвитку, або рухаються назад; міста ж растуть непомірно. Кажуть, що великі міста мають тенденцію перетворюватися поступово в могили нашої національной сили. Та хіба можна цьому дивуватися, коли ми бачимо, в якому жахливому стані перебувають будинки, які вони смердючі, вологі, занедбані та брудні?».
Сьогодні урбанізація все більше нагадує деградацію. Багато хто не погодиться з цією думкою, але мене це не хвилює. Хто доживе до прогнозованої шведським економістом і письменником Кьєллом А. Нордстремом нової доби — той переконається, що це саме так.
Цей чоловік заявив (на жаль, не знаю точної дати прогнозу), що сьогодні ми перебуваємо на початку найшвидшої урбанізації людства. Ключове у цій фразі — «на початку». Нам здається, що все вже сталося і закрутилося, а насправді це лише старт. Країни вмирають як структури. За 50 років замість 218 країн буде 600 міст. Через 25 років
не буде, наприклад, Австрії, бо вже сьогодні Австрія — це Відень і якісь там містечка поряд. Відбудуться такі зміни через нові системи сприйняття інформації, розвиток транспорту та технологій загалом.
У цій ситуації виживуть міста, які кардинально змінять свою парадигму розвитку. На жаль, нашим містам, зокрема Львову, таке не світить, бо (Д)урбаністи, які нині керують розвитком міст — це просто неуки та хапуги, яким до розуміння процесів нової епохи — як від прадавньої історії Трипілля до футурології Нордстрема…