Пугу-пугу – козак з Лугу! Парадоксальний символізм історії Каховської ГЕС

6 червня рашистські окупанти підірвали машинну залу греблі Каховської ГЕС. Вона повністю зруйнована та відновленню не підлягає. Чергова страшна катастрофа великого масштабу у виконанні наших північних сусідів і їхніх керманичів-маніяків. Але нічого нового під сонцем – вони лише вторять заповітам своїх совєцьких попередників. 

Знаменитий мовознавець Юрій Шевельов уважав, що дієслово гребувати походить від дієслова гребти. Тепер зірвану греблю не загатити просто так. Не дамбу, як дехто пише, – греблю. 

Радянська влада не гребувала нічим перед «високою метою в ім‘я комунізму». Убити мільйони людей задля примарних цілей лєніна-сталіна – легко. Сплюндрувати природу – теж запросто. І ось поставили за мету зробити засушливі степи півдня України родючими землями і також не забули поставити «високу мету»: дати мегавати електричної енергії для промисловості.  А параноїдальне бажання перемоги над всім світом (цур його, пек його – побєдобєсіє), шалене бажання перемогти Америку додавало ще більше запалу. Річ у тім, що 1942 року в США ввели в експлуатацію найпотужнішу на той час у світі гідроелектростанцію Ґранд-Кулі у Скелястих горах. Совєти роздрукували мільйони плакатів, що висіли на кожному стовпі й на кожній інформдошці на підприємствах і у скверах, які прославляли шалений герць з невидимою силою Заходу і зображали картинку нової перемоги – і ось нова Каховська ГЕС перевершила американські показники. Але якою ціною?

Будівництво Каховського гідровузла почалося у вересні 1950 року. Для обслуговування електростанції заснували місто Нова Каховка, яке тепер і затопила вода з водосховища. На будівництві працювало: 12 тисяч робітників, 1 100 автомашин, 30 екскаваторів, 75 гусеничних і портальних кранів, 100 бульдозерів, 14 паровозів і 7 земснарядів. 

Роботи тривали п’ять років. Майже 800 мільйонів кубічних метрів ґрунту викопали і вивезли бульдозерами, екскаваторами, самоскидами. 19 жовтня 1959 року Каховську ГЕС запущено в промислову експлуатацію. Процес фіксували на кіноплівку. Так, знаменитий гіркою долею співбесідник сталіна, геніяльний режисер Олександр Довженко якраз там був. І дуже полюбив Нову Каховку. І написав кіносценарій «Поема про море», що мав оспівувати велич сталінської побудови. Але зняти фільм не встиг, бо помер, натомість режисеркою стала його дружина та агентка КДБ, росіянка Юлія Солнцева. 

Совєти любили робити все «величним», так і тут – неодмінно згідно зі Сталінською настановою і відповідно до всесоюзного проекту «Великі забудови комунізму», у межах якого в радянській Україні з’явилися численні гідроелектростанції, масштабні зрошувальні системи та судноплавні канали. Проект мав реалізовувати амбітний задум Сталіна – «Великий план перетворення природи». Сумнозвісний лозунг «Павєрньом рєкі вспять» втілювати на Дніпрі не стало снаги, але затопити 36 тисяч гектарів лук і сінокосів та 2,8 тисячі гектарів ріллі цілком вдалося. 

Не шкодували нічого. Затоплено було майже сотню сіл, де проживало 37 тисяч людей. Нічогенька цифра, а проте жителів затоплених сіл, звичайно, ніхто не питав, чи хочуть вони покидати рідні оселі. На берегах водосховища з’явилися нові села, куди й заселили людей.

Унікальна флора і фауна зникла. В перші роки після підтоплення очевидці розповідали, як птахи поверталися на свої улюблені луки, довго кружляли над водним плесом, а тоді летіли геть. Гірка й печальна до болю картина. А зараз відбувається те саме чи й гірше. Рашисти, втративши рештки людської подоби, вбивають усе й усіх: і людей, і тварин, і рослин. Знищують історію. Знищать і самі себе.

На дні Каховського водосховища після його утворення опинилася історична місцевість Великий Луг, місце (майже усіх, крім двох) Запорозьких Січей. Місце великої історії, де вирувала вирва легендарних подій, а унікальна природа була тисячолітнім свідком. Але свідчити уже не могла. Не могла розказати про великі подвиги славного минулого й розкрити таємниці, які там безперечно ще залишились для прийдешніх поколінь. Далеко не все встиг дослідити й відкрити Дмитро Яворницький, який, знаємо, досліджував козацьку історію зокрема. Нове рукотворне море – як поетично назвали водосховище – поглинуло історію.

Кінорежисер Олександр Довженко, який прибув на береги Дніпра під час робіт з побудови ГЕС, занотував у щоденнику антирадянські слова місцевого голови села: «Як же колгоспники поставилися до ідеї моря і переселення? Проклинають усі, кого переселяють. Всіх, хто цей захід здійснює!».

А в кіноповісті «Поема про море» Довженко написав: «Цей страшний сон переходить у дійсність майже непомітно… Весь Дніпровський Низ, від Запоріжжя до Каховки, зразу став невпізнанним. Пішов під дніпровську воду великий Запорозький Луг, потонули навіки старі хрести на дідівських кладовищах. Все, що батькам і дідам віками здавалося красивим від перших дитячих років, – все щезло».

І ось тепер знову розгорнулась сторінка модерної історії України, легендарний козацький екокультурний простір звільнився од великої води. А кривава совєцька сторінка в книзі історії вирвана разом із підірваною греблею. Не так і легко відійде вона в небуття, бо пам’ять триматиме, але через цю страшну катастрофу, через підрив греблі російськими окупантами ми зможемо вперше за 70 років побачити Великий луг. Шкода, що від нього мало що залишилося через з’яву Каховської ГЕС. І як прикро, що це стається саме за таких трагічних обставин, коли всю шкоду поки що й важко передбачити. Парадоксально, але путінська росія сама ж і знищує свої радянські первні, що мацаками поширилися по всій Україні. Як той уроборос, що зжирає сам себе. Парадоксально, але факт. Для розуміння масштабів: розташоване у Запорізькій, Дніпропетровській та Херсонській областях Каховське водосховище має довжину 240 км, а площа водного дзеркала становить 2155 км². Чи тепер уже в минулому часі: становила…

Дніпро для України – стрижневий символ, він має сакральне значення. Унікальні Дніпровські пороги, що зникли від ока внаслідок діяльності комуністів, були наріжними (чи то пак навіть по-ріжними, за-по-ріжними) для історії, що вирувала по обидва боки Дніпра. Саме на Дніпрі стикалися дві – згрубша кажучи – стихії, що завжди між собою конфліктували. Як ото було у Хвильового, азіятський дикий і свавільний анархічний рушій і поміркований культурний західний рушій. 

Знищити сакральний Великий луг означало забити ще кілька здоровенних цвяхів у домовину України, чого маніякально прагнули у всі часи в болотному царстві кремлівських мороків. До речі, подібне значення для цілого народу так само має Ніл для єгиптян. Річкотворена держава Давнього Єгипту дивним чином зберегла частину своєї історії, а проте тепер доступна переважно в музеях. Прикметно, що саме єгиптян запросила радянська влада на відкриття Каховської ГЕС, адже і вони планували у середині ХХ віку будувати ГЕС на Нілі, тож приїхали переймати досвід.

Козацькі Січі розташовувались на території Великого лугу, які тепер звільнені від мороку радянської вологої мрії. Ті Січі, від однієї згадки про яких тремтіли і московські царі, і хани, й королі. Якими ці території постануть для нас через кілька років після ліквідації всіх страшних наслідків недавнього підриву Каховської ГЕС, залишається тільки гадати. Але це поки що. 

І ще одна невеличка паралель. У 1932 році після побудови греблі «Дніпрогесу» оспівані у віках Дніпрові пороги були затоплені. Україна тоді втратила оригінальний історико-культурний локус та унікальне природне явище, яке могло би приваблювати тисячі туристів та дослідників з усього світу. А проте на початку Другої світової комуністи підірвали греблю водосховища, щоб завадити ефективному наступу гітлерівських військ. Безліч островів, каменюк, скелястих виступів, заборів впоперек Дніпра, весь той унікальний мальовничий світ зник. А які діла там діялись! Свідками яких подій стали пороги за сотні, та що там сотні – тисячі років. У книжці Дмитра Яворницького «Дніпрові пороги» є декілька сотень унікальних назв і топонімів, які описують ту загублену природу. Звичайно, сьогодні вже навіть важко уявити, що ми втратили. 

Згадаймо заповіт Тараса Шевченка, бо якраз про ці пороги, про цей рев могутнього Дніпра писав поет:

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори –

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

Кров ворожа уже понеслась в синєє море… І слова пророчії починають збуватися!