Геополітичний простір України: зовнішній і внутрішній вимір

Простір і час – дві взаємопов’язані форми існування матерії. Кожен із нас, будь-який об’єкт чи країна постійно перебувають у тому чи іншому просторовому і часовому вимірах. Ось і я, професор Масляк, в цей вечірній час сиджу за комп’ютером у своїй київській квартирі. А вдень я був в іншому просторі і часі, працюючи зі студентами-міжнародниками. Упродовж одного дня я декілька разів змінював власне розміщення, пересуваючись із одного місця до іншого. Чи впливав цей простір і моє місцезнаходження в ньому на мене? Безумовно. Я навіть поводився по-різному в різний час і в різному довкіллі. Просторово-територіальне довкілля впливало на мене і я впливав на нього. Дехто взагалі вважає, мабуть, небезпідставно, що людину формує її довкілля. Якщо кожну людину формує довкілля, то як воно впливає на буття цілої нації? Що є довкіллям нації та країни? 

Свого часу Наполеон, за яким постійно ходило два писарі, які занотовували все, що він казав, відмітили маловідомий вираз цього генія: географія – це доля. Коротко і правдиво. Думаю, кожен погодиться з тим, що його доля була б іншою, якби він народився не в Україні, а, скажімо, в США, Німеччині, Сомалі, Іраці, Секторі Газа або Чечні. І доля б України, безумовно, була б не такою як нині, якби вона «стриміла» на мапі там, де Болівія, Шрі Ланка чи Сьєра Леоне. І не треба тут жодних Нострадамуса чи Ванги з їхніми пророцтвами, які дуже зручно побудовані так, що їх можна вивертати як дишло (куди повернеш, туди і вийшло). До речі, щодо Глоби. Нещодавно я надибав радянський журнал 1990 року випуску. Там «десять пророцтв від Глоби». Жодне з них не справдилося!  Такий маразм. Розквіт Радянського Союзу до 2000 року, правління Горбачова в цей же час й інші дурниці такого ж штибу. 

Географічне положення країни і людей в ній детерміноване, або, простіше кажучи, є чітко визначеним. Може і хотів би я бути німцем, турком чи мексиканцем, але нічого тут не вийде. Навіть у цих країнах я є українцем. Бо таким мене сформувало українське довкілля. Я – українець, за яким, на відміну від білоруса, словака чи естонця стоять тіні величезної кількості переважно безіменних героїв й антигероїв, заглибленої в тисячоліття славної і не дуже історії. Як би не хотіли словаки, фіни чи нідерландці, але в них немає ні Святослава Хороброго, ні Байди Вишневецького, ні Сагайдачного, ні Хмельницького, ні Сірка, ні Мазепи, ні Коновальця, ні Бандери, ні Засядька, ні Кибальчича, ні Кондратюка, ні Сікорського, ні Корольова, ні Глушка, ні Челомея, ні Яримовича, ні Янгеля, ні Лозино-Лозинського. Їх і ще тисячі героїв виростила українська земля, українська мати, українське довкілля. І тут нічого не вдієш. Наприклад, у білорусів чи словаків взагалі нічого подібного немає і бути не може. Таке вже в них довкілля.

А тепер про зовнішній і внутрішній геополітичний простір України. Без всякої там чортівні провидців, а лише ґрунтуючись на «голих» наукових фактах, які не можна спростувати, бо вони річ доволі вперта. Впродовж останніх століть Україна і в принципі не могла бути незалежною державою. Геополітика як наука стверджує, на основі аналізу історичних подій, що жодна держава не може витримати навіть двосторонній зовнішній геополітичний тиск. Через це протягом ХХ століття Німеччина, воюючи на два фронти, обидва рази гарантовано програла війну. Не могла не програти саме за наукою геополітикою. А Україна століттями існувала в лещатах нездоланного тристороннього геополітичного тиску: з північного заходу (Польща), північного сходу (Росія), півдня (Туреччина). Але ось наприкінці ХVІІІ століття зійшов нанівець геополітичний тиск з боку Туреччини. У середині ХХ століття те ж трапилося і з геополітичним тиском з боку Польщі. Не треба бути Нострадамусом чи Вангою, щоб передбачити вичерпання такого тиску у ХХІ столітті з боку Росії. І це не зважаючи на агресію останньої проти України в 2014-2022 рр. Це лише прискорило закономірні геостратегічні процеси в Євразії. Тому і розпад Росії є одночасно розквітом України. В цей час неодмінно розпростається стиснута століттями і життєвими обставинами «пружина» української геополітичної експансії. Хоче цього хтось, чи ні. Тут уже нічого не вдієш. Такі простір укупі з часом. Історія з географією. 

І Лєнін, і Сталін, і Гітлер десятками мільйонів знищували українців, але врешті-решт прийшли до того, що  наша країна і нація є незнищенною. Бо на них лежить місія, яку вони  поки що не усвідомлюють. Просто ще не прийшов наш час. Але він вже не за горами. І коли простір і час з’єднаються в Україні, вона стане визначати долю не лише свою, але і свого довкілля. Простір і час покличуть до подвигів чергового Святослава Хороброго чи Степана Бандеру, безкорисливих героїв, багатством яких на час влаштованої підступними ворогами загибелі був лише скромний одяг на них. Не прийшов ще час ні Святослава Хороброго, ні Степана Бандери. До початку чергової російсько-української війни 2014-го, а тепер і розширення її масштабів у 2022-му ці герої героїчної доби могли знайти себе хіба що торгуючи на ринку. Хіба не так? Є український простір, але не настав ще український час. Але він уже не за горами.

Я сказав, що є український простір, але який він нині — внутрішній  геополітичний простір України? Для аналітиків не секрет, що він є вкрай здеформованим, викривленим, алогічним, нонсенсним. Ось вам неспростовні приклади-факти того, як внутрішній геополітичний простір України, викривлений зовнішніми геополітичними впливами з боку Росії, руйнує психіку українців. І однією з причин нинішньої російської агресії є те, що Україна стала створювати власний геополітичний простір, відмінний від російського.

У Росії нині просто неправдоподібно велика кількість серійних маніяків-убивць. Водночас в Україні донині чомусь ніхто не звертав уваги, що їх немає в Галичині, де панує греко-католицька церква. Випадково це, чи ні? Безпричинних явищ, як відомо, у світі не існує. Чим геополітичне поле Росії відрізняється від такого у західній частині України? Ану, аналітики, до роботи! Щось я ніде не зустрічав, навіть у «обтяжених науковими званнями»  професійних психологів і психіатрів пояснення цього феноменального явища. 

А причина, по-моєму, дуже проста. У Галичині першими в часі перейменували всі вулиці, зруйнували всі пам’ятники кремлівським вампірам, гіперсерійним убивцям Лєніну, Косіору, Постишеву і сотням іншим. Ось уявіть собі на хвилинку душевний стан людини зі слабкою психікою (до 30 відсотків населення), яка живе на вулиці Лєніна, бачить йому пам’ятник  у центрі свого міста чи села. Що відбувається в такої людини на рівні підсвідомості? Ця людина читала, бачила по телевізору, що Лєнін «хворий на всю голову» сифілітик, який особисто віддавав накази розстрілювати заручників. Він знає, що ця людина наказувала вбивати навіть дітей, яких ловили на вулицях. Це він, а не Гітлер, придумав концтабори і створив злочинну імперію, де було «просто так» замордовано десятки мільйонів людей. І ось такому серійному вбивці стоять тисячі пам’ятників.

Зрештою у психічно слабкої людини в такому пострадянському довкіллі виникає дуже небезпечний психологічний злам. Якщо серійному вбивці Лєніну стоять пам’ятники, то може і мені поставлять, якщо я замордую «хоча б» 30-100 людей. Що це не маячня говорять конкретні факти. Відомий душогуб Онопрієнко намалював на карті України сатанинську пентаграму (червону зірку), їздив по її променях і вбивав людей. Просто так? Ні, не просто так! Розгадка цього явища, до якої так і не дійшла міліція, саме в червоній зірці. На ній в Онопрієнка і «поїхав дах». Я знаю одного академіка-лікаря, який провів дуже цікаве дослідження за власною ініціативою і виявив підвищений рівень психічних захворювань людей, які живуть на вулицях, названих іменами кремлівських серійних вбивць-вампірів. Ще до їхнього нинішнього перейменування.

А тепер про інші абсолютно алогічні об’єкти нашого внутрішнього геополітичного поля, які створюють небезпечно абсурдне довкілля нашого існування. Скрізь у нас по містах і селах (окрім Галичини) бовваніють церкви і каплички так званої Української православної церкви Московського патріархату. Нині вона «перефарбувалася» і оголосила «незалежність» від Москви. Три місяці війни з Московією чекала і лише після цього «прозріла». За чисельністю УПЦ «колишнього» Московського патріархату переважають всі інші конфесії разом узяті. Схильні до аналізу люди вже давно помітили, що ця церква 30 років як злодій ховалася зі своїм патріархатом, офіційно іменуючись Українською православною церквою. І не випадково. Будь-хто, в кого в голові більше за одну клепку, скаже вам, що в Україні, тим паче в Києві, Московський патріархат це повний абсурд, нонсенс, або, кажучи по-простому, дурня собача. Хто такий патріарх? Ану до словників! Це найдавніший, найстарший, першопристольний. І ось люди вчать у школі, що Москва виникла лише через 200 років після того, як хрестили киян. Отже в Москві Київський патріархат можливий, а в Києві Московський це суцільна брехня, лукавство і обдурювання «глупих хахлов». Більшість людей у нас про це і не думає. Але ж є ще й підсвідомість. А це страшна річ.

І ось ця підсвідомість підстерігала людей зі слабкою психікою не лише на вулиці Лєніна, але й у церкві так званої Української православної церкви Московського патріархату. Бо ж ця церква суцільний обман і лукавство. А хто такий Лукавий? Сатана! Помолиться людина сто разів у сатанинській церкві, а потім виходить на вулиці українських міст, тримаючи в одній руці ікону, а в іншій портрет гіперсерійного вбивці Сталіна. Хіба не так? Сотні, якщо не тисячі фактів підтверджують сказане мною.

Внутрішній геополітичний простір України продовжує демонізуватися платними агентами Москви. Встановлено пам’ятник Кобзону, якого навіть на історичну батьківщину Ізраїль не пускали, вважаючи бандитом, споруджено пам’ятник Катерині ІІ, повії, яка прославилася найстрашнішими збоченнями. В Одесі донині бовваніє пам’ятник Суворову, в Києві — бандиту і терористу Щорсу, українофобу Ватутіну, літературному злодієві Паніковському. У Полтаві донині стримить пам’ятник ще одному сифілітику і серійному вбивці Петру І. Все це один із чинників, який деформує геополітичний простір країни.

І ми після цього ще дивуємося, чому так погано живемо, будучи  найбагатшою на ресурси країною Європи. Криза у нас не в економіці чи політиці, вона у нашій голові. У нас, за часів панування Росії в усіх формах її прояву, по всій території було цілеспрямовано встановлено тисячі пам’ятників катам української нації. А справжнім героям України пам’ятників донині обмаль. Героям нашої держави і нації в усіх сферах життя. Тому у США на мисі Канаверал встановлений пам’ятник Юрію Кондратюку, а в Києві немає. І лише на вимогу посольства США київська влада перейменувала вулицю, де розташовується посольство цієї країни з неадекватної назви «Танкова» на вулицю Ігоря Сікорського, який є гордістю не лише нашої нації, але й американської. Допоки ми усвідомлено, системно й систематично не почнемо формувати зовнішнє і внутрішнє геополітичне поле України, очищуючи його від Лукавого, сподіватися на краще зовсім не випадає.