Історія в моментах Україна/московія (продовження)

Михайло Грушевський

(розділ 1, глава 3)

…Увесь проміжок часу 1917-1921 був періодом боротьби, але, на жаль, не тільки з очевидною зовнішньою агресією держав-сусідів, а й внутрішньою неспроможністю сформувати сильну державу та, найголовніше, підтримати її усіма проукраїнськими політичними силами, зокрема опозиційними. Життєво необхідною позицією було для нас і піднесення українського інтересу понад усі інші, але насамперед – здобути незалежність (політичну, економічну, військову, ментальну) від сусідніх та інших, набагато міцніших держав. Проте цього не було досягнуто з різних причин. 

Із цього приводу ми ставимо собі такі питання: 

- Чому Грушевський та Винниченко не бачили в росії ворога-окупанта?! Сам же Винниченко писав у своїх спогадах, що над ним сміялись українці, коли він приїздив до Петербурга на зустріч з головою Тимчасового уряду О. Керенським; сам же Керенський уникав з ним зустрічі, а з того зловтішались над ним уже москалі. Себто, не дивлячись на формальне визнання української влади, московити мали свої, насамперед імперіалістичні, плани щодо України, що втілювалось у найближчому майбутньому, і ніякі домовленості з Україною їх не цікавили зовсім; і у своїх планах щодо рівноправного співробітництва з росією наші державні діячі саме забули спитати думку останньої…

- Що спонукало Винниченка та особливо Грушевського (який знав історію нашого народу й знав про величезні лиха, що приносили сусідні держави, особливо московія) залишатись на пацифістських позиціях, коли навколо була Перша Світова війна, яка торкалась зокрема й України? І це тоді, коли Микола Міхновський та згодом Симон Петлюра, розуміючи всю складність ситуації, вже повноцінно займались організацією українського війська.

- Чому Грушевський, Винниченко та Петлюра критикували і відсунули від влади Миколу Міхновського, який чітко стояв на позиції самостійного розвитку української держави та народу?

Володимир Винниченко

- Із яких причин, коли на момент 1917 року в Києві і в Україні перебували сотні тисяч солдатів та офіцерів українського походження, на захист батьківщини стала лише невелика частина з них?

- Що спонукало керівництво УЦР мати лояльні відносини з росією і які були перепони для того, щоб відразу прийняти акт про повну незалежність? 

Нагадаємо собі, що у Першому Універсалі був зафіксований статус України виключно у складі федеративної росії. У Другому – ще більше – Генеральний Секретаріат (Кабінет міністрів на сьогодні) взагалі передавався у підпорядкування (нонсенс!) російського Тимчасового уряду! Третій Універсал знову і знову нам говорить про «мир і дружбу» з росією, але найголовніше – незрозуміло з якою; оскільки вже на той момент до влади там приходять більшовики, яких Центральна Рада ще до цього піддавала критиці! Знову нонсенс! І лише коли більшовики усіма своїми силами мчать на всіх парах вже на Київ, тільки тоді виникає Четвертий Універсал, яким проголошується незалежна Україна. Тобто 10 місяців керівникам України було замало, щоб усвідомити, ким вони є, а правильне рішення ухвалили в останній момент, коли вже було запізно, коли ворог вже «стояв коло воріт», а який згодом здійснив криваву бійню у самому Києві, що забрала життя понад 5 000 жителів міста та їхніх захисників… 

Ідемо далі.

- Із яких причин керівники нашої держави, замість того, щоб шукати та розвивати внутрішній ресурс, а саме людський та ідеологічний,  стали домовлятись з державами Четвертного союзу (Німецька імперія, Австро-Угорська імперія, Османська імперія, Болгарське царство) на абсолютно дикунських для нас умовах поставки величезних об’ємів продовольства до тих країн (більше від України чужинцям і не треба було нічого… як і завжди), які очевидно не могли бути виконані? 

Бо якраз невиконання тих умов стало основною причиною таємних домовленостей німецької влади із Павлом Скоропадським. А на слова українського державного діяча та філософа Вячеслава Липинського про те, що «німцям потрібна була тоді дійсна українська нація, складена з представників дійсного місцевого громадянства» ми дамо відповідь словами смолоскипа Василя Макуха (1968 р.): «Чужинці зі зброєю добра не принесуть».

- Які причини, окрім особистих, спонукали Скоропадського «за спиною» Центральної Ради проводити домовленості з німцями та згодом приходити до влади за допомогою їхніх штиків? Так, за спогадами Євгена Коновальця, військового керівника Січових Стрільців, німці наставили зброю на Михайла Грушевського та його помічників прямо в будівлі Центральної Ради й змусили їх підняти руки. І це в той самий момент, як Скоропадський приймав присягу на Софіївській площі. Звичайно, після такого приниження Грушевський відмовив Скоропадському у співпраці, а згодом виїхав закордон. 

Павло Скоропадський

- Що завадило Скоропадському восени 1918 року пристати на єдино правильну пропозицію Євгена Коновальця, що ґрунтувалася виключно на українському інтересі в політиці гетьмана, зокрема виходячи з того, що Німеччина зазнавала краху в Першій Світовій війні? Проте Скоропадський був не готовий до того. І це зрозуміло, оскільки за спогадами того ж В. Винниченка, гетьман та його оточення навіть розмовляли мовою окупанта (московського), а не українською, власне були просякнуті чужою до нас культурою. А ми знаємо, що кордони держави закінчуються там, де закінчується мова. Врешті-решт це й вилилось у відповідний маніфест про союз із білою росією, що, звичайно, стало останньою краплею у патріотичного середовища і відвернуло від себе всю українську політичну спільноту та народну підтримку. Фактично Скоропадський став політичним Януковичем того часу (тільки освічений та з іншою біографією) – він також зрікся своєї посади та втік за кордон.

- Чому український народ повірив класичній більшовицькій пропаганді про «землю – селянам, фабрики – робітникам»? 

Чому не заволів стати незалежним від чергових міфів і окупації? Чому не захотів стати самостійним у вирішенні своїх питань? Оскільки московія крізь усю історію наших із нею «відносин» себе проявляла як рабовласник. Як крадій чужого щастя на чужій для них землі, який прагне присвоїти і скопіювати всю нашу історію і самобутність: від назви держави (тут – Русь, там - росія) до козаків (тут – запорізькі вільні духом, там – донські, що сидять на зарплаті кремля), від етносу (тут – слов’янський, там – угро-фінський) до ментальності (тут – природна самостійність, там – відмова від своїх прав і перекладання всієї відповідальності на волю царя). Вони завжди себе так показували. Настав час нам схаменутися і показати свою значущість у світовому масштабі, продемонструвати свою волю та інтереси усім іншим націям.

- Та й взагалі, чому українці переважно не захотіли боротися за свою країну? Бо, як сказав класик: «Карою за пасивність є голодна смерть». Що згодом і відбулось у вигляді голодомору 1921-1922 років і таке інше.

- Що керувало очільниками Директорії Винниченком та Петлюрою (окрім особистого) які, взявши кермо управління країною, відразу почали з нищення державного апарату? 

Симон Петлюра

Мали бажання навіть ліквідувати Академію наук! Нагадаю, що всяка диктаторська влада, зокрема Українська Держава гетьманату Скоропадського, завжди має дуже сильний державний апарат, тож у тих умовах треба було лише прибрати ментальні недоліки всередині системи і продовжувати керувати налагодженим механізмом та вдосконалювати його!

- А чим керувався Симон Петлюра, підписуючи наказ на розстріл полковника Петра Болбочана? 

Нагадаю, що Болбочан був єдиним за всю історію України воєначальником, хто військовою силою відвоював для України (у росіян, до речі) півострів Крим! А після його розстрілу у частини українських військових командирів відпала будь-яка мотивація (читай – боєздатність) воювати за нашу державу!

- І чим керувались керівники УНР та ЗУНР, які, не зважаючи на відоме об’єднання 22.01.1919 р., вже восени того ж року, не знайшовши спільних інтересів, підписали військові угоди з ворогами один одного: спочатку ЗУНР Є. Петрушевича – з білою росією (денікінцями), а згодом УНР С. Петлюри – з Польщею?

Очевидно, що це в кінець розірвало рештки української державності. А після того всі інші бої, зокрема два Зимові походи, стратегічного значення для майбутнього нашої країни вже не мали. На жаль.

- Поставимо також риторичне запитання до наших соціал-пацифістів: «Що спонукало Володимира Винниченка створити партію українських комуністів в Австрії, а Михайла Грушевського – приїхати до нової російської імперії, вже на запит більшовистської влади, та працювати на неї?» Висновки робіть самі.

Читайте також: Історія в моментах Україна/московія (продовження)

Торкнемось і питання вбивства батька-захисника єврейського народу Симона Петлюри (саме так його називали ще зі студентських часів), що відбулось в 1926 році у Парижі п’ятьма пострілами з револьвера від убивці, на прізвище Шварцбард. Хтось подумає, що це «вдячність» від представників єврейського народу? Якраз ні, через рік після тієї події німецька та французька розвідки по своїх розвідканалах установили, що вбивцю послали більшовики для дискредитації Петлюри. Власне, московити не змінюються й донині, пропаганда у них – поперед паровоза. Але найогидніше тоді – рішення французького суду, який випустив на волю того вбивцю за кілька копійок. Й одне тільки питання тут напрошується: «А чим французький суд 100-річної давнини відрізняється від сучасного російського?» 

Зробимо висновок зі сказаного. Немає такого народу у всьому світі, щоб він був ідеальним, усі помиляються, а не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Негативний досвід – це також досвід. І хоч наші пращури помилились вкрай суттєво у своїх стратегічних рішеннях, інколи вчиняючи занадто авантюрно, то ми зобов’язані проаналізувати весь той період спроб і помилок становлення державності і зробити належні висновки для нашого майбутнього. 

А судити їх чи не судити маємо вирішувати тільки ми, бо ті пращури – НАШІ! 

Продовження буде…