Страх, приниження і пропаганда: культ «вєлікой побєди» рухнув

Як москва викручувала світову трагедію у культ пихи, а дійшла до рашизму.

 Згадаймо Україну 2010-х років. Час, коли в уже знову незалежній понад двадцять років державі продовжували вшановувати традиції «совка», а травень сприймався виключно як місяць довгих та частих вихідних й відкриття сезону шашликів. Не винятком було й 9 травня — паради по всій країні в унісон з росіянськими, георгіївські стрічки… згадувати навіть моторошно. І це в той час, як увесь світ 8 травня виключно вшановував багатомільйонних жертв цієї страшної війни. А скільки живих учасників Другої світової, а не виряджених пенсіонерів, справді було на тих парадах? Тим, хто загинув в боях чи помер задовго після них, не були потрібні пародійні нагадування про ті страшні часи. Їм потрібна була молитва, тиша і хвилина на згадку про полеглих рідних, побратимів… Тоді не дуже популярною була думка, що ці дійства потрібні тільки пропаганді. Про вшанування пам’яті та героїзму всіх борців проти гітлерівської Німеччини там ішлося мало. 

Примітно, що чим більше часу минуло з 1945 року, тим помпезнішими ставали паради в москві… Ну, нині цій країні-навпаки не дивуєшся. Тюрма народів не могла стримати стільки різних національностей виключно репресіями, голодом і вбивствами. Потрібен був і так званий «пряник». Після 45-го День Перемоги не святкувався. Це були дні пам’яті. Уже десь у 60-х роках був створений культ Великої Перемоги з усіма знайомими нам атрибутами: сприйняття подій як священної війни абсолютного Добра проти вселенського Зла, сакралізація та героїзація жертв, створення символів (Вічний вогонь, георгіївська стрічка тощо). Під все це були написані пісні, зняті фільми, побудовані монументи. Враховуючи, що Друга світова війна (на відміну від революції 1917 року) торкнулася кожної родини, міф спрацював і став народним. Цей міф був створений москвою і для служіння кремлю, чим вдало користувалося керівництво рф. «Дєди ваєвалі», п’янство, виряджання дітей, народжених у XXI столітті, у військову форму XX-го… 

А от в Україні з 2015 року діє закон

«Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Заборона стосується зокрема сувенірної продукції з використанням бодай одного символу комуністичної або нацистської влади. Також відтоді ми з усією Європою вшановуємо полеглих, а не відзначаємо «День Перемоги у Великій Вітчизняній». В Україні та в Європі — День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, назва ухвалена відповідно до законопроекту «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років» у межах українського закону про декомунізацію. Гаразд, історію ви почитаєте в інших наших авторів. А ми ще поговоримо трішки про сьогодення.

У 2022 році росіяни, вирощені на пабєдобєсії, прийшли вбивати українців, шукаючи «фашистів» і «нациків». Утім, ці нелюди навряд чи розуміють, як вони нині паплюжать своїх «дєдов», ставши окупантами. Трішки прикладів з життя ветеранів, яких вони нібито ТАК ШАНУЮТЬ. Наприклад, Григорій Ваксман із Харкова пройшов Другу світову війну й знову опинився під обстрілами — тепер російськими. Харків’янин відмовився від евакуації й чекає на нову перемогу вдома. Йому — 97 років. Ось, що пан Григорій каже: «Я цього не очікував, якби хтось мені раніше сказав таке, я б не повірив… Я вам так скажу: оце все довго не триватиме. Наш ворог буде переможений і перемога буде за нами, а нам треба якось жити». 

Ще одному ветерану Другої світової росіяни зруйнували будинок на Харківщині. Торік у ніч проти 4 травня 97-річний Іван Лисун прокинувся від вибуху: хату, яку майже сто років тому збудував його батько, знищила російська артилерія. Пережитий стрес і подальший вогневий терор росіян вплинув на здоров’я чоловіка. Він помер за місяць — не витримало серце. 

І це буквально два приклади. А їх багато. Це вже тягне на «вєлікій подвіг во імя дєдов»? Ну, принаймні тепер в Україні офіційно визначено, що ми воюємо з рашистами. Верховна Рада на законодавчому рівні визнала політичний режим на росії «рашизмом» та засудила його. «За» проголосував 281 народний депутат: «Заява Верховної Ради України “Про визначення існуючого в Російській Федерації політичного режиму як рашизму та засудження його ідеологічних засад і суспільних практик як тоталітарних та людоненависницьких”.

Заява адресована Організації Об’єднаних Націй, Європейському Парламенту, Парламентській Асамблеї Ради Європи, Парламентській Асамблеї ОБСЄ, Парламентській Асамблеї НАТО, урядам та парламентам іноземних держав із закликом підтримати засудження ідеології, політики та практики рашизму».

Ініціатори постанови вважають, що вона дозволить визначити форми агресії та спонукатиме засудженню державами світу політики рф, яка призводить до вчинення воєнних злочинів та геноциду українського народу.

А тепер до приємного: цьогоріч масштабних шабашів на болотах не буде. А що сталося? Тимчасово окуповані території України та їхні гауляйтери плачуться російським пропагандистам, що будь-які заходи — це небезпечно, найбільші міста рф, зокрема москва, курськ і бєлгород, скасували паради та «безсмертні полки»... А ось що про це каже розвідка Великої Британії: «Різні підходи (до проведення заходів — Прим. ред.) підкреслюють чутливу комунікаційну проблему для кремля. путін пояснює так звану “спеціальну військову операцію” у дусі радянського досвіду Другої світової війни. Меседж ризикує викликати дедалі більше неспокою у багатьох росіян, які мають уявлення про погано керовану і провальну кампанію в Україні».

Там додали, що вшанування загиблих попередніх поколінь може «легко перетекти у викриття масштабів останніх втрат, які кремль намагається приховати».

Що це, як не страх і приниження? У матеріалі The Guardian йдеться, що заборона публічних заходів під час травневих свят, найімовірніше, викликана не стільки турботою про безпеку громадян, скільки параноїдальною одержимістю путіна перекрити будь-який канал критики його війни, навіть якщо відкрита підтримка України мізерна, а загроза народного повстання малоймовірна.

Висновок буде короткий і трішки особистий. Мої прадіди по батьковій лінії були кинуті в бій, як гарматне м’ясо. Мій прадід і прабабуся по лінії мами пройшли війну. Все життя вони тихо вшановували цю страшну трагедію. А що ми, нащадки? А ми не нівелюємо жодного подвигу українця — ані в УПА, ані в лавах Червоної армії. Ми пам’ятаємо. 

Нині Україна має нове покоління ветеранів і живе в часи найбільшої війни в Європі після Другої світової. Наша омріяна й скроплена кров’ю перемога буде. І наш День Перемоги обов’язково прийде — з усвідомленим вшануванням подвигу та пам’яттю про Героїв.