Build Back Better

Зростання глобальної кризи лібералізму, надцентралізація та концентрація світових фінансів і світової влади породжує різні тоталітарні утопії.

Засновник і президент Всесвітнього економічного форуму в Давосі Клаус Шваб пропонує обрати в якості суспільного ідеалу stakeholder capitalism, де «компанії виступлять довіреними особами суспільства».

Це, на його думку, є третя модель капіталізму, де першою є акціонерний капіталізм (shareholder capitalism) з його прагненням до прибутку, а другою моделлю — державний капіталізм (state capitalism), де форми розвитку економіки визначаються державою.

Акціонерний капіталізм, потрапивши під тиск фінансових інститутів знехтував соціальною функцією і відірвався від реальної економіки, а державний капіталізм став різновидом азійського способу виробництва. І тільки стейкхолдерський капіталізм змінює мислення людей, даючи зрозуміти, що їхній успіх залежить від успіху суміжних соціальних груп. Такий метод дозволяє збалансувати соціальні інтереси.

Але для цього компанії повинні отримати право та можливість «вийти за межі своїх юридичних обов’язків», «щоб відповісти на заклик суспільства» — поставити корпорації над державами і суспільством.

Теорія стейкхолдерського капіталізму, по суті, нагадує ті ж самі ідеї, що пропагувалися комунізмом, але в парадигмі іншої політичної мови.

Тобто йдеться про скасування інституту приватної власності і національної держави, підходів до розв’язання економічних криз, перерозподілу сукупного суспільного продукту, проблеми масової бідності та інших тез із програми марксизму.

Але якщо в марксизмі головним інструментом усуспільнення є держава, в якому пролетаріат, захопивши владу, просувається до її відмирання, то, за Швабом, основою системи мають стати приватні транснаціональні корпорації, для яких метою стає не отримання максимального прибутку, а контроль над збалансованістю виробництва і споживання.

Соціалістичні цілі досягаються методами капіталістичних монополій. Тільки замість слова «комунізм» поставлено слово «демократія», в ім’я досягнення якої допускаються обмеження свободи, розвитку та добробуту.

Звичайно, що така утопія зустріне масштабний опір. Тому глобалістський маніфест «Великого перезавантаження» буде просуватися жорстко, щоб задавити всі конкуруючі дискурси.

Тоталітаризм ХХІ століття полягатиме не тільки в контролі над людиною, а й у формуванні таких середовищ,де людина, адаптуючись, набуватиме потрібних їй властивостей та змінюватиметься як вид.

 #BuildBackBetter #TheGreatReset

*  *  *

Таке відчуття, що нас послідовно звільняють від таких «химер», як логіка, адекватність, смислова конструкція...

Уся історія європейської культури  (від античності до наших днів) — це історія раціонального упорядкування світу. Світу в якому кожна річ має своє місце.

Попри різні природні та соціальні катаклізми цей культурний простір був стійкою реальністю, — де смисли та цілі, уявлення про реальність та й сама реальність були переконливо стабільними.

А цьому завжди сприяли так звані метанаративи, — «великі оповідання», в які вписувалася реальність аж до останньої третини ХХ століття і які були метафізичною опорою для цілісної інтерпретації всього, що відбувається навколо. 

Без них сучасний світ стає турбулентним та нестійким.

Ось цікаво — що ж саме спричиняє втрату метанаративами своєї легітимізуючої універсальної значущості й фун-кції поєднання культури та суспільства?

*  *  *

Тези на захист свободи.

1. Згадаймо відпочаткову суть визначення ліберальної свободи (Д. С. Міль) — «свобода від», або «негативна свобода» (І. Берлін).

2. Сьогодні ж ліво-лібералізм переміг все, що міг перемогти — «свобода від» зараз дана нам за визначенням, як факт.

3. Відповідно, сьогодні в глобальному світі (де в принципі вже немає від чого звільнятися), «свобода від» виробила весь свій релятивно-творчий потенціал — оскільки звільнилася від усіх тих форм, які, так чи інакше, тримали індивіда в якомусь «невільному» стані впродовж історії (стани, релігія,сім’я…).

4. І саме в цьому проявляється негативна й чиста сторона liberty («свобода від»), — як свободи звільнитися від чого б то не було.

5. А від чого відтепер залишається звільнитися людству з точки зору всіх цих ліваків?

6. Від останніх форм колективної ідентичності. І вони виражені саме, як не дивно на перший погляд, в ґендерній приналежності.

7. Повірте мені, проблематика сексуальних меншин є не випадковим феноменом всієї цієї неомарксистської стратегії, — вона є її основою.

8. Їхня логіка проста — «якщо людина не звільниться від статі, — вона залишиться в тоталітарному стані поділу з іншими людськими індивідами певної колективної ідентичності» (чоловічої або жіночої).

9. Відповідно, зміна статі — це не тільки право, але в майбутньому ще й обов’язок. Бо якщо людина не змінює стать, то вона, по суті, є не толерантною, бо цей індивід (чоловік або жінка) згоден/на «рабське» та «тоталітарне» існування в межах свого біологічного та статевого визначення.

10. А все, що випливає з liberty («свободи від»), є «свободою» людини від статі, вибору громадянства, місця проживання, професії, релігії...

11. І це є логічним етапом «свободи» від статі (причому невдовзі багаторазової зміни — оскільки індивід починає звикати і впадатиме в «ґендерні тоталітарні рамки»).

12. Але і це ще не межа! Залишається остання не подолана колективна ідентичність — приналежність індивіда до людини. Відповідно їм потрібно   подолати людську ідентичність, яка теж є в кінцевому підсумку тоталітаризмом з точки зору неомарксистської логіки. 

13. Тому подолання ґендерної та людської колективних ідентичностей для них це вже просто деталі…

14. Про це ми будемо говорити 15 травня на Консервативному форумі «Україна: вчора, сьогодні, завтра».