російська опозиція як дзеркало «російської душі»

У Ризі відбулась 4-та Антивоєнна конференція, організована Форумом Вільної Росії (ФВР), яка, як вважається, є найбільшою офіційною структурою російської опозиції. ФВР було створено 2016 року відомим російським шахістом Гарі Каспаровим і менш відомим опозиціонером Іваном Тютріним.

Головною метою заходу, за словами організаторів, було обговорення способів протидії російській воєнній агресії та об’єднання всієї російської опозиції для якомога швидшої перемоги України у війні. Учасники також планували створити реалістичні сценарії відновлення («восстановление») свободи й демократії у післявоєнній росії. Загалом, все правильно й чудово. Проте саме тут, як для стороннього спостерігача, й закладено художню деталь: що офіційна російська опозиція хоче «відновити»,до якої «свободи й демократії» хоче повернутися? — До 1991, до 1917, до 1861 (скасування в росії кріпосного права), чи до демократичного устрою єдиної в московії демократичної системи і слов’янського поселення водночас — Новгородської республіки, по-звірячому потопленої в крові москвою руками Івана ІІІ 1471 року?

Підозрюю, йдеться про, умовно, 1991 рік, який росіяни й сьогодні називають демократією. Розстріл парламенту, запровадження зрощеного з державою олігархату, розгул злочинності — можуть вважатися ознаками російської демократії для самих росіян, то таке. Але, і це природно для російського демократа звичайного, вони «нічого не знають» про зовнішню політику власної країни початку 90-х. Посягання москви на чужі території, виходить, є справою нормальною для російської демократії, як вони її самі собі уявляють. А звідти ж, з «демократії» 90-х, куди хочуть повернутися, і починалася сьогоднішня російсько-українська війна.

28 серпня 1991 року віце-президент рф А. Руцькой, за дорученням президента-демократа Б. Єльцина, прибув до Києва, щоб примусити керівництво України відмовитися від щойно проголошеної незалежності. Крім того, віце-президент «демократичної» рф пригрозив Києву переглядом кордонів (!), у разі спроби створення українцями власної держави. З перших років існування «демократичної» рф москва почала висувати до України територіальні претензії. Так, 21 травня 1992 року парламент рф ухвалив постанову № 2809-1 «Про правову оцінку рішень вищих органів державної влади РРФСР щодо зміни статусу Криму, прийнятих 1954 року», яка оголошувала акт передачі півострова зі складу РРФСР до складу УРСР недійсним. А 9 липня 1993 року Держдума демократичної росії постановою «Про статус міста Севастополя», взагалі, оголосила українське місто російським.

Зрештою, російські «демократи» 90-х не змогли «по-мирному» повернути Україну в росію, тому 2000 року й передали владу силовикам. Тепер помилки російської демократії виправляють російські силовики. 

Отже, з демократичною опозицією в росії «щось не так». Те, що саме в ці дні видатний російський опозиціонер Вік-тор Шендерович публічно поспівчував «ребятам», які прийшли вбивати українців, а українців, які назвали окупантів «орками», обізвав «нацистами», то таке — російська демократія настільки самобутна й загадкова, що не бачить такі дрібниці, як українці зі своєю державою.

Інший опозиційний лідер — небутерброд Навальний, який краще ніж Каспаров розуміє, чим є насправді росіяни як політична нація, взагалі заборонив власній партії «Росія майбутнього» брати участь у конференції. Навальний чудово розуміє, що осідлати російський нарід можна лише шовінізмом, ненавистю й перспективою агресії щодо сусідніх народів. Тим-то він і визнаний кремлем як небезпечний конкурент для теперішнього колективного путіна. 

Штатному офіційному лідерові російської опозиції в самій рф Г. Явлінському ФСБ також не рекомендувало брати участь у конференції. Слово начальника — закон для російського демократа.

Знаю лише одну російську опозицію, здатну приборкати оскаженіле від шовінізму (тепер офіційно — рашизму) суспільство. Це росіяни, що зараз воюють в Іноземному легіоні ЗСУ. Саме на них би й робив ставку. Решта — гнила лицемірна маса, яка стала «демократи-чною» опозицією лише тому, що не отримала свого ласого шматка від влади або сама не стала там такою ж самою владою.