Нормалізація податкової системи = ефективна економіка і політика

Сьогодні Україна живе і бореться коштом платників податків тих держав, які зуміли організувати в себе нормальну економіку. Щодо нас, то не потрібно вважати, що проблема лише у війні. Економіка України згорталася всі роки суверенності України. Тому, очевидно, слід вважати, що війна стала наслідком економічної слабкості України й ушкоджених суспільно-економічних зв’язків, якими є праця і приватна власність. Законодавче обмеження податкового навантаження на працю не є кінцевою метою. Значно важливіше впровадити ці зміни в економіку і життя громадян. Цей крок, а не якісь нашарування репресивних органів і законів, підпише вирок корупції й олігархату в Україні.   

Стаття «Ціна податків», опублікована в попередньому номері «Сурми», містила змодельований приклад розрахунку податкового навантаження на працю в Україні на цей час та аргументацію, яким би воно мало бути, виходячи з еволюційного досвіду людства. Нагадаю, що чинне навантаження зараз становить 114%, в той час як оптимальне мало б не перевищувати 33% в мирний час і 49% у військовий. В іншій моїй статті, «Якою буде старість», що теж публікувалася в «Сурмі», я вказував на необхідність згорнути солідарну систему пенсійного забезпечення, що безапеляційно передбачає ліквідацію ЄСВ. Поряд з ЄСВ в моделюванні податкового навантаження на працю беруть участь ще два податки ПДВ і ПДФО. Останній сплачується до місцевих бюджетів, з яких своєю чергою фінансується вся місцева інфраструктура. Тому щоб не знижувати і без того невисокий рівень соціального забезпечення громадян, пропоную його не чіпати. А от розмір ПДВ цілком справедливо можна переглянути, бо цей динамічний податок передбачає вплив на додану вартість. За допомогою його розміру і засад адміністрування можна або стимулювати, або стримувати утворення доданої вартості, яка врешті є визначальною для ефективності економіки в цілому.     

ПДВ (податок на додану вартість) заслуговує, щоб більш детально розглянути його генезу. Він виник в середині минулого століття як заміна податку з обороту і податку з продажу через їхню недосконалість, а точніше — каскадність, яка робила оподаткування складних багаторівневих виробництв стримувальним. Його першими застосували данці. Повоєнна Німеччина за допомогою нього стимулювала підняття своєї знищеної війною промисловості, а Де Голль стримував ним економіку Франції від перегрівання. Україна від самого початку введення цього податку застосовувала його, як мавпа калькулятор. Результат не забарився. Економіка всі роки згортається, а сам податок зажив собі слави корумпованого, причому як з боку його платників, так і з боку податкової служби. Це дає підстави до закликів його позбутися. Але я вважаю такий висновок необґрунтованим і таким, що принесе в перспективі більше шкоди, ніж користі. Річ у тім, що корумпованим може бути будь-який податок. Явище корупції було розглянуте в попередніх моїх статтях. Тому доцільним є виправити недоліки цього податку, а не ховати голову в пісок і сподіватися, що, ліквідувавши ПДВ, ми в якийсь спосіб позбудемося корупції. А от зменшення його, скажімо, удвічі, а головне — зміна принципу адміністрування буде цілком адекватним рішенням. Але головним моїм аргументом збереження цього податку є його правильна податкова суть — він повинен оподатковувати те і там, де найправильніше оподатковувати — до-дану вартість у момент, коли вона утворюється. На жаль, всі без винятку недоекономісти починаючи від В. Пинзеника, який вводив цей податок, з якогось дива перетворили ПДВ в податок на рух капіталу, коли додана вартість ще навіть не починала утворюватися, а зобов’язання сплати ПДВ уже виникло. А щоб якось застовпити момент виникнення зобов’язання сплати ПДВ ще до утворення доданої вартості, були вигадані податкові накладні, які є чимось неприродним і непотрібним, якщо правильно ставитися до цього податку, але дозволяють владі маніпулювати й тиснути на бізнес.   Це  є головні збочення в його адмініструванні.  

Повернуся до прикладу з моєї попередньої статті для розрахунку податкового навантаження на працю, але уже за умови скасованого ЄСВ і зменшеного до 10% ПДВ. 

Підприємство є платником ПДВ і податку на прибуток на загальних засадах. Займається збиранням лікарських рослин, що ростуть в природних умовах. В цьому випадку всі його виробничі затрати складаються з зарплати працівників. 

Кожен працівник отримує зарплату 500 грн/день. Але роботодавець йому тих 500 грн в день не виплатить, поки не заплатить всі податки (зобов’язання), які із зарплатнею пов’язані. Шукаємо суму, яку роботодавець повинен закласти в ціну товару чи послуг, щоб, продавши їх, виплатити працівникові 500 грн. 

1) ПДФО — 18%. Це 109,75 грн. (500/0,82=609,75 в нарахування; після сплати ПДФО — на руки 500 грн).

2) ЄСВ =0,00.

Це становитиме 134,15 грн. 

Разом 500 + 109,75 = 609,75 грн.

3) А тепер на ці кошти він змушений нарахувати 10% ПДВ. Причому, зверніть увагу, податком на додану вартість оподатковується попередній податок! 609,75 × 0,1 = 60,97 грн. 

Усього вартість праці з податками в ціні товару: 609,75 + 60,97 = 670,72 грн, зокрема податків 170,72 грн.

4) Отримавши свої 500 грн зарплати та купуючи на них товари й послуги, працівник одночасно заплатить ПДВ з тієї суми в розмірі 1/6, тобто — 83,33 грн.

5) Навантаження на працю становитиме 170,72 + 83,33 = 254,05 грн. 

Водночас чистого залишку праці (заробітку-нетто) є 500 – 83,33 = 416,67 грн. 

6) Співвідношення податків до заробітку-нетто становитиме: 

254,05 / 416,67 = 60,97%.

Це, звичайно, дещо більше навантаження, ніж задеклароване допустиме для воєнного часу, але майже удвічі менше, ніж 114%, і для початку трансформації податково-пенсійної системи вважаю його цілком прийнятним. Впродовж 12-18 місяців потрібно буде спостерігати за тим, як відгукнеться економіка на зроблені зміни, а тоді продовжити нормалізацію податкового навантаження на працю. Будемо вважати цей період перехідним. Подальші кроки будуть не такими великими та радикальними, а потребуватимуть виваженості і дослідження багатьох податків, внесків, зборів і поборів, якими в цьому моделюванні було знехтувано. 

Особливої уваги потребує спрощена система оподаткування. З моменту свого запровадження ця система розвивалася шляхом альтернативи до загальної системи оподаткування. Цей шлях весь час вимагав розширення обмежень обороту коштів, кількості найманих працівників, видів діяльності. Ці розширення відбуваються шляхом «переконування» чиновників в необхідності перегляду обмежень, що назагал є погано як для підприємницького середовища, бо викликає зайві суперечки в ньому, так і для економіки в загалом, як будь-які неприродні обмеження. Чи не найважливішим з цих обмежень є не гнучкість спрощеної системи, не диференційованість її оподаткування, коли податки потрібно платити попри умови та результати ведення підприємницької діяльності. Також за допомогою спрощеної системи відбувається багато зловживань в оподаткуванні, водночас при наявному навантаженні на працю в 114% вона дозволяє підприємницькій діяльності хоч якось проходити в легальному полі та бути узгодженою з етичними нормами суспільства. У міру нормалізації податкового навантаження на працю, зміні принципів адміністрування податків, їхньому спрощенні, загальна система оподаткування ставатиме все привабливішою для підприємців і в такий природний спосіб багато з них захочуть користуватися нею, як більш гнучкою, що не створює обмежень. Безумовно, має право на існування і спрощена система оподаткування, але за умови запобіжників зловживання нею. Її застосування скоротиться в рази і збережеться в тих видах підприємницької діяльності, де вона буде економічно виправданою.      

Існує модний вислів, що політика— це концентрована економіка. Не маю нічого проти цього вислову, але вважаю за потрібне розглянути зв’язки, що існують між економікою і політикою. Хоча цей вислів не пояснює, чим є політика, він чітко вказує на те, що політика тісно пов’язана з економікоюі залежить від стану останньої. Тобто, якщо ми хочемо змінити політику держави, то повинні змінити її економіку. Якщо маємо економічний ріст в державі, то політика такої держави є відкритою, тяжіє до демократичних засад, бо не бачить загрози з боку громадян для своєї політичної влади, яка своєю чергою має простір для амбітних звершень. Якщо маємо згортання економіки, то політична влада є слабкою і здебільшого намагатиметься компенсувати свою слабкість збоченням в бік тоталітаризму, закритості, економічного примусу і визискування своїх громадян. Зрештою, що детермінує ефективність економіки, а отже і політики? Факторів є безліч, але виділю три основних: це цілісне поняття свободи, в розпорядженні якого є такий інструмент, як демократія; це ринкові відносини в економіці, які спираються на свободу підприємництва; і правильно налаштована податкова система, що охоплює і пенсійне забезпечення. Але дії з трансформації законодавства по впровадженню цих факторів повинні бути точними, одночасними й швидкими, без заколисування балаканиною. Всі інші фактори будуть шикуватися в потрібний порядок. І якщо політична влада пильнуватиме за дотриманням вказаних вище цих трьох вимог, то ефективність економіки та політики буде забезпечена. Складністю такого дотримання є та обставина, що економічні процеси інертні, а очікуваний результат є відкладений у часі. Тому щоб не втратити орієнтир на цьому шляху, потрібно намічати певні реперні точки та вміти бачити проміжні результати трансформації, мати належну суму знань, щоб за необхідності робити потрібні корегування, і тверде переконання в правильності обраного шляху. Через 2,5-3 роки після початку трансформацій будуть відчутні позитивні тенденції в розвитку економіки, можна очікувати повернення громадян, які змушені були покинути Україну. Через 8 років процес стане незворотним. Ознакою незворотності буде демографічний ріст населення України.