Природа податку
Український термін податки очевидно походить від слова подавати. Етимологія цього слова містить добрі наміри, добровільність, щедрість. У кацапів це «налог — которым облагают», в англосаксів це «tax — тягар». З цих трьох варіантів лише в українському слові закладене свідоме ставлення до справи. Але в Україні влади всіх мастей своїми діями підмінили значення цього терміну перетворивши його, на жаль, на цілком протилежне за своєю суттю явище, яке правильно називати здирництвом і для повноти картини — всіма мислимими і немислимими методами. Чому це важливо? Держава твориться як свідоме об’єднання народу, етносів, націй з метою захисту потреб та інтересів як спільних, так і кожного їхнього члена зокрема. Тому свідома сплата податків зумовлює свідому побудову держави, і навпаки, свідома побудова держави вимагає свідомої сплати податків. Це не якісь алегорії, це правда нашого життя, коли природне явище — податок, без якого не може існувати така важлива для усіх нас суспільна формація, як держава, перетворюються в щось дике і не природне. І зрештою явище податку, яке виникло в природний спосіб на зорі людських спільнот для того, щоб задовольняти спільне благо і благо кожного члена спільноти, в наш час стало ворогом номер 1 для всіх і для кожного. Адже значення і функції людських спільнот не змінилися, вони лише прийняли інші форми. А як було на зорі? Достеменно, мабуть, ніхто не розповість, але можна собі уявити це, як рішення племені що одна людина з кожної сім’ї має відпрацювати один день на будові частоколу, який має захистити поселення від хижих звірів, Хто не приставав на цю пропозицію, того очевидно виганяли за межі поселення і до ранку його з’їдали дикі звірі. Все прозоро, природно і справедливо. Кожна сім’я мала подати кандидатуру того, хто буде працювати для спільного блага. Наголос на слово подати. З цієї простенької моделі життя доісторичної людської спільноти уже чітко проглядаються ознаки податку:
• працю, яку людина виконала працюючи на будівництві частоколу, вона подала для спільного блага, результат цієї праці не став її власністю, ця праця перестала їй належати, а стала надбанням всієї спільноти;
• виконання цієї праці було її обов’язком перед своєю спільнотою, відмова від виконання означала стати поживою для диких звірів.
Отже, природа податку — це знеособлена частина праці, а обов’язковість закріпляє природну справедливість. З ходом еволюції людства змінилися лише форми податку, неефективно кожному самостійно йти будувати частокіл, але суть явища залишається незмінною. На превеликий жаль, зміна форми податку відкрила двері для зловживання суттю. Ті, хто мав би бути вигнаний за межі поселення обнесеного частоколом, читай держави, посіли місця контролерів і розпорядників податків. Вони знаходять різні шпарини в податковій системі, зловживають працею інших, обкрадають тих, хто сумлінно трудиться для свого власного і спільного блага. Це руйнує інституційну будову суспільства, сенс спільного блага. Для цього блага трудиться лише якась частина суспільства, а інша — паразитує, зраджує його інтереси. Без розв’язання цієї проблеми номер 1 будь-яка спільнота, зокрема держава, не має шансів вижити в оточенні диких звірів.
Щоб навести лад в податковому господарстві очевидно потрібна податкова система. Але щоб ця система була корисною для суспільства і держави, вона повинна відповідати певним критеріям. І забігаючи дещо вперед: навіть якщо ця система буде відповідати цим певним критеріям для її ефективності потрібна належна соціальна культура громадян. Питання культури я вже торкався, соціальна культура є її складовою. Досліджуючи розвиток різних держав, дії прогресивних політиків та економістів, з’являється висновок, що найбільший, я би навіть сказав домінантний вплив на соціальну культуру має податкова і пенсійна системи. Якщо ці системи, де перерозподіляється праця людей, функціонують неправильно, ніяким соціальним забезпеченням, ні освітою, ні історією, ні мовою, ні судовою гілкою, ні фінансами, підняти, чи виправити соціальну культуру не вийде. Усі ці інші, дуже корисні і необхідні складові мають бути присутні, але вони «не спрацюють» належним чином без правильно налаштованих податкової і пенсійної системи, які фактично є одним цілим, бо керують джерелом існування матеріальних благ вкрай необхідних для виживання людини — перерозподілом праці. Всі інші складові потребують споживання цих матеріальних благ. Навіть в духовній сфері утворюється дисонанс, коли людина чує з амвона в храмі заповіді і проповіді про їхню важливість для спасіння, а вийшовши з храму стикається з реальністю: якщо не обманеш, не злукавиш, не вкрадеш, то часом навіть не виживеш, то постає дилема — спасати душу чи відразу відправлятися у вічність? Зважаючи на сказане вище, утворюється замкнуте коло: ніякі складові суспільного життя, ніякі суспільні закони не працюють ефективно без належної соціальної культури громадян. Водночас залишається незрозуміло, як цю соціальну культуру підняти, виправити. Останнім пазлом цієї головоломки є притаманна людям природна здатність до самоорганізації. Але ця здатність може діяти лише за умови наявності у людей ресурсу — результатів їхньої праці, яким в суспільстві керує податково-пенсійна система. Ресурс дозволяє людині не просто вижити і бути задоволеною своїм життям сьогодні, а й бути впевненою в майбутньому. Зі злиденних людей, пограбованих неприродною податково-пенсійною системою дуже погані будівничі. Їх не складно купити, залякати, обдурити. Ці люди в переважній своїй більшості не думають про освіту, що вкрай необхідна для вірного світогляду, а якщо і думають, то в перспективі посісти тепле місце якогось чиновника. Це пастка, в яку потрапило українське суспільство і вихід з цієї пастки починається зі зміни податкової і пенсійної систем. Звичайно, зробити це можуть тільки ті, хто має належне розуміння і законодавчу ініціативу. Тому перед суспільством стоїть завдання привести до влади українців спроможних реформувати і виправити податково-пенсійну систему.
Про пенсійну проблематику я уже ділився з читачами «Сурми» своїми міркуваннями. Прийшов час заглянути в Податковий кодекс, яким сьогодні регулюються податки в Україні і який є бар’єром для трансформацій всіх царин суспільно-економічного життя. Пункт 3.1 цього Кодексу встановлює: «Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України; …чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом». Дивно, що законодавець не згадав в цьому переліку Пенсійний кодекс, адже, як було з’ясовано і викладено в попередніх статтях, пенсійні внески в солідарний фонд це насправді податки. Очевидно, що за такої обставини все, що далі буде регулювати цей Податковий кодекс, матиме хиби з огляду на цей факт. У наведеній цитаті згадано про міжнародні договори, якими регулюються питання оподаткування. Хоча прямої вказівки тут немає, але я думаю, що йдеться про договори про уникнення подвійного оподаткування. Як мило, що законодавець про це подбав! Але сьогодні прислуга якогось народу у ВР на чолі з Гетманцевим хитає питання оподаткування цих коштів, які пересилаються в Україну тими, хто заробляє їх за кордоном і там уже сплатив податки. Це яскраве свідчення того, яка соціальна культура у тих, в чиїх руках сьогодні законодавча ініціатива. Але значно більша проблема в іншому — наявність подвійного оподаткування за нормами чинного Податкового кодексу. А це як? А так, коли один податок оподатковується іншим. Фокус полягає в визначенні бази оподаткування. За прикладом ходити далеко не потрібно. Товари, які ввозяться на митну територію України й обкладаються ввізним митом і/чи акцизом, після цього ще оподатковуються податком на додану вартість. Цей приклад лежить на поверхні, а насправді маніпуляцій з визначенням бази оподаткування значно більше.
Цікавим є питання місця і ролі Конституції України в податковому законодавстві, як це було згадано в тій же цитаті, оскільки Конституція є закономпрямої дії. Ст. 67 «Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом». Усе логічно, але, як на мене, слід уточнити значення терміну «кожен» — «кожна особа сама за себе». У такий спосіб виникне необхідність врешті переглянути підзаконні акти в тій частині, в якій вони визначають податковим агентом роботодавців. Це не природна і не властива роботодавцям функція збирати податки, тим більше без згоди не це власників цих коштів — працівників. Саме так в дії виглядає сьогодні спотворений термін податок — здирництво. Ще більш важливим аспектом запропонованого мною уточнення є те, що самостійна сплата податків тягне за собою особисту відповідальність за їх не сплату. На ділі це означає, що кожен сам за себе повинен буде подати декларацію про отримані доходи. Врешті повинна почати виконуватися норма другого абзацу ст. 67 Конституції «Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом». Це буде початком справжньої боротьби з корупцією, а не її імітації за рахунок безконечного створення контролюючих органів. Ст. 74 «Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків…».
У такий спосіб кожен має обов’язок що до сплати податків, але право голосу щодо законопроектів з цього питання має далеко не кожен. На ділі рішення щодо податків замикається на сваволю чиновників і законодавців. А ті тим правом крутять, як заманеться виходячи з «нам очень нужны ваши деньги», адже ніяких рамок не існує. Я не ставлю питання про скасування норми ст. 74 в частині податків. Це рано чи пізно спровокує бажання анархічних підходів до оподаткування. Але Конституція точно повинна передбачати максимальне обмеження податкового навантаження на працю за чітко визначеною методологією на підставі наукових підходів. Скоріш за все навіть двох обмежень для мирного і воєнного часу. Вихід за межі цих обмежень потребував би спеціальних процедур, як щодо інших положень Конституції. Так, це новий і підхід до податків, економіки і прав людини в цілому. Але той підхід, який ми маємо з моменту прийняття Конституції, себе не виправдав і привів державу до розрухи.
Україна сьогодні живе коштом платників податків інших держав, які зуміли у себе організувати ефективну економіку. Декларування прав і свобод в Конституції без спроможності громадян їх реалізувати — ось про що потрібно турбуватися перед тим, як говорити про вступ в НАТО і ЄС.