Віктор Шишкін: Ордер на арешт путіна — початок, Україні потрібний трибунал над росією
Що означає ордер на арешт путіна? Наскільки це реально чи ефективно, наскільки дієвий Римський статут і чи потрібно це Україні? На ці питання та ба-гато інших відповідає Віктор Шишкін — перший Генеральний прокурор України, депутат Верховної Ради трьох скликань, суддя Конституційного Суду у відставці.
— Як один із найфаховіших правників України скажіть, будь ласка, що українцям від ордера, виданого на арешт путіна?
— Розпочнемо з позитиву: цей акт, зроблений Міжнародним кримінальним судом, — це дійсно серйозний психологічний, емоційний удар по шайці путіна, по його прибічниках та по ньому особисто. Це те, що називається «нерукостискання». Хоча в путіна все ж залишаються певні союзники. З точки зору практичної реалізації, тобто виконання цього ордера — затримання й арешт путіна, поміщення його за ґрати у відповідну камеру (як це було з Мілошевичем або представниками інших країн, що брали участь у Югославському конфлікті тощо), то наразі це викликає в мене скептицизм. Річ у тім, що людину можна взяти під варту тоді, коли в нього немає можливості захищатися: немає захисту або з боку своєї держави, або іншої, яка може надати притулок. До речі, навіть Англія одному зі шпигунів давала притулок. До повного розгрому росії або ж до того, як вона підпише капітуляційний мирний договір та здасть путіна міжнародному кримінальному суду, нічого позитивного доти бути не може. Я весь час порівнюю з Токійським трибуналом (злочинці Японської імперії), Нюрнберзьким трибуналом (німецькі нацисти). Коли ці воєнні злочинці сіли на лави підсудних? Коли їхні держави були військово розгромлені та з’явилася можливість їх арештувати.
— Тобто все стає можливим після української перемоги, зафіксованої певним способом?
— Звичайно. Додатково: згідно зі статутом Міжнародного кримінального суду, заочного засудження немає. На відміну від статуту Нюрнберзького чи Токійського трибуналу. Наприклад, Борман (особистий секретар Гітлера, — Ред.) був засуджений заочно — так передбачав статут. Міжнародний кримінальний суд має універсальний підхід, а трибунали — індивідуальний. Саме через це я завжди був за трибунал для росії, адже навіть Нюрнберзький і Токійський трибунали відрізняються: у Європі було 4 суб’єкти звинувачень, а в Токійському трибуналі — 10. До того ж Міжнародний кримінальний суд не передбачає засудження юридичних осіб, а лише фізичних — от безпосередньо путіна. Я би хотів, щоб судили і такий підрозділ як «Вагнер» або ж генеральний штаб рф. Згадаймо Нюрнберзький процес: там поряд із персональним засудженням конкретних осіб були засуджені й чотири юридичні особи — СС, Гестапо, СД (нацистська секретна служба безпеки, — Ред.), а також політичне керівництво Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. Тобто чотири юридичні особи фактично сідали на лаву підсудних. Згадайте пленуми комуністичної партії: не було ж «постанова комуністичної партії України», а була постанова або з’їзду, або пленуму. А от політичним керівництвом був пленум ЦК. От щось на кшталт цього було тоді в Німеччині. І на трибуналі був засуджений саме політичний орган. Міжнародний кримінальний суд такого не передбачає. Водночас не варто нівелювати виданий ордер на арешт путіна — потрібно хапатися за кожну соломинку. Добре, що він є — це перший дзвіночок. Але, як на мене, для того, щоб змусити росію компенсувати Україні хоча б частково матеріальні та моральні втрати, цього недостатньо. Необхідний трибунал по російській федерації.
— Безумовно. Отже, нам зрештою потрібно буде його реалізовувати.
— Я не заперечую два шляхи: Міжнародний кримінальний суд та додатково — трибунал.
— А що загалом можна сказати про Римський статут? Чи потрібний він Україні?
— Пригадую, що під час його підписання в Україні багато хто був проти. Ми підписали Римський статут, але не ратифікували його, як і росія — підписала, та не ратифікувала, а потім ще й підпис відкликала. Україна нічого не відкликала, але процес досі незавершений на стадії ратифікації. У той період, коли ми його підписали, але не ратифікували, я нейтрально ставився до Римського статуту. Завжди був схильний до трибуналів. От, наприклад, по Югославії був трибунал, по Руанді — також. Я вважаю, що видача ордера на арешт путіна — момент для України ратифікувати Римський статут.
Років зо 5 я нейтрально ставився до Римського статуту в Україні, а от у 2017-му — був його противником. Адже невідомо, що тодішнє керівництво на чолі з президентом Порошенком думало щодо Придністров’я. 2 травня 2017 року Молдовський конституційний суд, всупереч тодішньому проросійському президенту Додону, ухвалив рішення, яким оголосив москальські окупаційні війська в Придністров’ї — окупаційними військами. Тобто в такий спосіб Молдова стала жертвою російської агресії, відповідно до Римського статуту та Резолюції Генасамблеї ООН від 14 грудня 1974 року. Фактично, перебування окупаційних військ на території всесвітньо визнаних кордонів Республіки Молдова всупереч законодавству країни визнало росію агресором. Відповідно до змін у Римському статуті, що набули чинності саме у 2017 році, а саме — якщо третя сторона через свою територію пропускає озброєні війська та все, що пов’язане з їхнім забезпеченням, то ця країна автоматично стає окупантом. От нинішня Білорусь — стовідсотково є такою стороною. Суто логічно: Придністров’я — з одного боку Україна, з іншого — Молдова. Як туди потрапляли російські війська? А як же, наприклад, наші прикордонники могли пропустити щось без згоди центрального уряду? От тут хочеться допитати Порошенка, тодішнього главу МЗС України, міністра оборони, начальника прикордонної служби, очільника митниці.
От у Тирасполі серйозний військовий аеродром, винищувачі й штурмовики були спрямовані на правий фланг НАТО. Читав документи, що їхнім завданням був удар по фракійскому району НАТО (Греція та європейська частина Туреччини). От якщо харчі можна виростити на території Придністров’я, то літакам потрібне пальне. Отже, у якийсь спосіб воно туди потрапляло… Про це треба запитати тодішню українську владу: ви допомагали москалям в агресії проти Молдови?
Наразі ж Україна стала жертвою прямої агресії рф та ще й в таких масштабах — в такий момент ми зобов’язані ратифікувати Римський статут. Ситуація змінилася.
Підготувала Діана Царук.