За чистоту мови

Коли приходить в край 

до нас весна, 

То вся земля пробудженню радіє.

Весна завжди чарівна, осяйна

Й людині душу розбудити вміє!

Сріблиться все, виблискує в росі,

Коли ідеш до річки на світанку, 

Все, мов завмерло у земній красі,

Чи розчинилось

в сонячнім серпанку...

Весна і справді не тільки пробуджує землю від зимового сну, дарує тепло рослинам і тваринам, спонукає все до росту, але й посилає в довкілля неймовірну і казкову красу, яка нікого не може залишити байдужим, вона пробуджує і людську душу, наповнює її новим світлом, щастям і радістю, дивовижними і незбагненними почуттями, які підносять її ввись і роблять легкою, майже невагомою, і тоді людина теж розцвітає, як весна. А як же приємно і радісно слухати в цю пору маленького соловейка, його віртуозні і неповторні трелі, які будять найпотаємніші струни серця і розливаються чарівним теплом, радістю і щастям. А які надзвичайні звуки видає рано-вранці жовтенька красуня вивільга і ще десятки, а може й сотні маленьких і великих пташок приєднуються до цього весняного, незабутнього і природного хору! І від цих хорів душа людини підноситься в небесну голубінь і готова до високого польоту, бо в душі наростає хвиля трепетної радості, дивної легкості та любові, яка вже народжується в людському серці... І людина стає такою світлою, легкою, що від щастя вже готова літати... Тож сама природа дає людині крила і підносить ввись на хвилі цього бентежного і незрівнянного співу, радісного звучання, дивного гамору і казкового дива...

Природа і людину не обійшла, а наділила її дивовижними мовами! Кожен народ має своє місце проживання, і від тієї землі до народу і  прийшла його мова. А наша українська земля наділила нас чарівною, багатою, неповторною, мелодійною, милозвучною мовою незалежно від пори року. Людина може своєю мовою розмовляти протягом всього життя, незалежно від сезону, як пташки... У нашій мові є понад 256 000 слів! І це не враховуючи діалектних, говіркових слів... А з ними понад мільйон,як стверджують науковці! І ними можна розкрити і пояснити будь-яке явище, подію, ситуацію... Українською мовою можна сповна висловити різні людські почуття, емоції, стани, мрії... Цією чарівною мовою можна описати красу природи і чарівність людської душі... Словом — про все можна розказати словами. Бо українська мова надзвичайно багата, емоційна, колоритна, світла і дуже гарна... А тому в кожної людини є можливість розвивати і збагачувати свою мову, щоб нею спілкуватися між людьми  ввічливо і чемно, розказувати про щось розумно і гарно, описувати певні події доступно і зрозуміло. От коли чуєш навесні пташиний спів – серце наповнюється щастям, так само, коли слухаєш людину, яка говорить чистою, гарною мовою, то серце теж радіє і наповнюється дивним почуттям світла і радості. Тоді на душі стає затишноі комфортно, бо ти чуєш мову мудрої і розумної людини, а з розумними людьми завжди легко. Як каже народна мудрість: «Легше з розумним згубити, як з дурним знайти». І зрозуміло, що по мові можна відразу впізнати інтелект людини, бо як каже народне прислів’я: «Яка головонька, така й розмовонька». І додати тут нічого... Тож сьогодні мені хочеться повести розмову про мовну чистоту, адже тільки чиста і багата мова може нести в цей світ мудрість і красу, розуміння і високий інтелект... Мені іноді вказують на те, що я в своїх віршах повторююсь і вживаю часто слова: чарівний, чудовий, незабутній, незбагненний та інші. Я не повторююсь, а спеціально їх вживаю, щоб донести їх до людей, які ще читають вірші, щоб люди їх запам’ятали і самі почали вживати, бо, мабуть, скоро дехто і значення їхнє забуде чи вже забув або й зовсім не знав. Звичайно, їх зараз рідко хто вживає в мові, обмежуються кількома десятками слів і цього їм вистачає... На жаль... А мені так хочеться, щоб люди наші, особливо молодь, підняли українську мову над світом, щоб вона зазвучала в людських серцях співом соловейка, щоб линула чарівною і незабутньою піснею, щоб вона проникла в душі людей і посіла там чинне місце, високе і світле,  а не перебувала десь у темному закутку... Я так прагну, щоб українська мова піднялась на належну висоту та освітлювала, зігрівала, збагачувала серця і душі людей чарівним вогнем і вела їх до світла знань і мудрості...

Чому я порушую знову питання про чистоту мову, спитаєте ви? Та дуже просто: тому що сьогодні в суспільстві люди не просто не знають добре мови, але й не хочуть, не прагнуть її знати, а ще засмічують її словами-перевертнями, чорними словами-матюками та різним непотребом, що слухати це неможливо і навіть страшно. Тому що люди не розуміють навіть, не усвідомлюють, якої шкоди вони наносять не тільки мові й навколишнім людям, а й собі самому, своєму здоров’ю та й власному інтелекту... Такі слова використовують повсюдно дорослі і, звичайно, діти, які ще не навчились добре розмовляти, не мають і сотні слів у своєму словниковому запасі, зате ось таких «чорних» слів знають вже сотні і вживають їх при розмові через слово... Ви думаєте, що вони не знають значення цих слів і їм буде соромно, коли ви захочете їх присоромити? Ой, ні! І значення вони розуміють, і сорому вони не бояться, бо ці соромітські «чорні» слова вони вживають всюди, як норму.

Ну, знаєте, я іноді можу зрозуміти солдата, який стоїть «на нулі», де щосекунди ворожа куля чи осколок може обірвати його життя, він у розпачі, часом у безвиході, він у біді, злий на всіх тих паскудних ворогів, які стріляють в нього і лізуть, як саранча, на рідну нашу землю... Він кричить ці слова ворогам, він посилає їм прокляття, свою ненависть і ці всі паскудні слова, щоб знищити, зламати прокляту орду... Але,скажіть, будь ласка, як пояснити таку мову, що пересипана матюками за кожним словом тих молодих та й старших людей, які сьогодні так розмовляють? А особливо дітей і підлітків? Чим це можна пояснити? Вони здорові, ситі, одягнені, з модними і дорогими телефонами в руках, веселі і життєрадісні ідуть дорогою і розмовляють самими чорними матюками... І це не поодиноке явище... Ви просто зверніть увагу, як вони розмовляють. Ні, вони не сваряться, коли від злості можна щось погане сказати, ні! Вони так між собою спілкуються — спокійно і весело. І це, як на мене, дуже страшно! Де та чарівна і красива наша мова, якої повинні навчити  у школі? Де та висока культура, яку дітям повинні прищеплювати як вдома, так і в школі? Куди ми котимось, люди? Адже є такі сім’ї, де так розмовляють у хаті між собою чоловік і жінка, їх, як правило, копіюють діти і розносять цю заразу між своїми ровесниками... І все це й справді схоже на інфекцію, яка передається повітряно-звуковим шляхом і, потрапляючи у вуха, проникає в мозок і в душу, а звідси розноситься по всьому організму, причиняючи різні хвороби. І це вже пандемія! І, на жаль, тут не прикриєш пов’язкою рота, тут не вип’єш краплі чи пігулки від температури, бо ця інфекція проникає глибоко в мозок і звідти вже керує поведінкою людини. І це, повірте, дуже небезпечно, адже діти користуються телефонами, комп’ютерами, де така мова поширюється і вже майже стала нормою для багатьох людей, це все слухають і читають діти, це звучить на кожному кроці як в колективах дорослих, так і в дитячому соціумі, а ніякої заборони щось ніде і нема. Діти звикають до вседозволеності, до розпусти, до хамства і вільної розв’язаної поведінки, де все можна... А що нас чекає далі? Хтось задумувався над цим? Чому вже в школі можна почути такі слова і таку мову?.. Вчителі роблять вигляд, що не чують, бо що вони можуть вдіяти, коли ця пандемія косить усіх підряд. І тепер діти, які не вживають таких слів, стали диковинкою, меншістю, а колись ще років десять тому все було навпаки... Світ міняється, але чомусь не на краще. Всі тепер стали дуже мало читати, а особливо діти, яким потрібна жива книга, як саме повітря, бо тільки книжка може навчити дитину думати, мислити, мріяти... Тільки книжка може навчити дитину зосереджуватись і розуміти прочитане, тільки вона може виробляти в дитини силу волі, наполегливість, вміння працювати, тільки книга може збагатити словниковий запас дитини і розвинути та збагатити мову... А сьогодні вже в початкових класах не привчають дитину до книжки, не вчать працювати зі словниками, не вчать переказувати прочитані тексти, не розвивають на належному рівні мову, не вчать правильно і красиво висловлювати свої думки, не привчають слухати, не звертають уваги на гарні і мудрі слова, які несуть в собі красу і щастя... А все частіше звертаються до комп’ютера, який швидко видає потрібну інформацію, але не вчить думати, не вчить зосереджуватись, а завжди приваблює увагу, бо показує яскраві малюнки, і часто озвучує те, що треба було б прочитати та ще й кілька разів. Тому в дітей погана пам’ять, тому діти погано читають і не вміють переказувати... Комп’ютер — надзвичайно цінна річ, що дуже допомагає людям в пошуку інформації, в різних досягненнях, коли людина вміє ним користуватись правильно, коли вже добре вміє читати, мислити, працювати, зосереджуватись, аналізувати, спостерігати... Але цього ще не мають діти, вони не вміють себе організувати на правильну роботу, бо цьому також треба вчити, тому замість користі, комп’ютери  іноді наносять непоправної шкоди. І це доведено наукою, лише зверніться до наукових джерел і вас вразять їхні висновки!

Та зараз я хочу довести до кінця думку про те, чому люди перестають красиво і правильно висловлювати свої думки, а все частіше у своїй мові вживають брудні слова. Все йде з сім’ї і це доведений факт! Якщо в сім’ї панує культура поведінки і культ мови, то там і дитина вчиться і буде всюди гарно спілкуватися, правильно і чітко висловлювати свої думки і прагнутиме до досконалості в усьому: в поведінці, в навчанні, у мові, в культурі... Якщо один з батьків вживає брудні слова, то дитина також при нагоді їх буде вживати, не дивлячись на заборону другої сторони чи чиїсь зауваження. А якщо обоє батьків матюкаються, то тут і говорити немає про що. Діти нестимуть цю заразу всюди: в домі, на подвір’ї, у школі, і ніякі заборони їм не завадять. І скільки б ви не зверталися до свідомості такої дитини, вона вас не почує і ви її не переконаєте! Хіба що якимось дивом сама дійде до певного результату. Це іноді буває через якусь величезну втрату чи доленосний випадок. Тому, дорогі батьки, самі перестаньте вживати ці негативні та «чорні» слова, і не дозволяйте дітям ними жонглювати, адже їх вживання у мові приводить до дуже поганих наслідків у здоров’ї, вони не тільки ранять ніжну дитячу душу, а й несуть хвороби на фізичному рівні і це теж доведено наукою. У всіх вас є доступ до інформації, тому знайдіть її і прочитайте, замисліться і зробіть правильний висновок. Я не стану наводити приклади, тому що я не науковець, та вам самим доступна така інформація, тому прочитайте і відкрийте для себе святу істину, що, як каже народне прислів’я: «Наша мова — не полова, а язик — не помело!». Тому розмовляйте красиво і правильно, без зайвих і бридких слів, бо мова в першу чергу – це показник інтелекту, а погані і брудні слова призводять до різних хвороб тіла і душі. І станьте прекрасним прикладом для своїх дітей, бо «Який кущ, така й хворостина, які батьки, така й дитина».

Тримайте мову в чистоті!

Хай буде мова, як кришталь чистенька, 

Прозора й світла, чиста, як вода.

Її дала нам Україна ненька,

Хай не зламає мову ні біда,

Ані війна, що нині все руйнує,

Ні вороги, що в край до нас зайшли.

Ані байдужість, що не раз панує...

Віками ж люди мову берегли

Й за чистотою мови пильнували,

І не впускали матюки та зло.

За мовою дитини слідкували,

Щоб здорово і чисто все було:

У нашім серці, на душі і в домі —

В здоровім тілі дух здоровий є!

Прислів’я нам з дитинства ці знайомі,

За бруд й сміття життя завжди поб’є!

Тож українці слів брудних не знали,

В розмові чемними і мудрими були.

Й дітей своїх від них застерігали,

Бо ці слова завжди біду несли,

Хвороби різні, нечестиві думи,

Біду і лихо, негатив і зло,

Прокляття, глум і цілі ноші суму...

Від слів таких незатишно було.

Тому, дорослі й діти, пам’ятайте

Ці заповіді мудрі і прості

І слів брудних ніколи не вживайте,

Тримайте мову рідну в чистоті.

Вірші про мову

До мови серцем прихились

О мово рідна! Ти чудова!

Мов теплий подих вітерця.

В тобі чарівне кожне слово,

Бо заворожує серця.

Ти розмаїта і багата,

В тобі легенди і казки.

Жива, співуча і крилата,

В тобі — історії стежки,

Що ними йшов народ до волі,

Ішов крізь терни до зорі.

В тобі на все є слів доволі,

Ти, наче сонечко вгорі.

Тож вчи, дитино, рідну мову,

З дитинства мовою гордись.

Не забувай її, казкову.

До мови — серцем прихились.

Бо рідна мова, наче мати,

Тебе не зрадить у житті.

І буде вік оберігати

Й допомагати у путі.

Добре слово

Завжди приємне добре слово,

Воно наснагу нам дає.

З ним радісно і все чудово,

І настрій, і натхнення є.

І можна гори всі звернути,

Переробити все-усе.

Про відчай і біду забути,

Бо слово в даль тебе несе

І в піднебесся піднімає,

Бо за спиною крила є.

Яку то силу слово має,

Яку енергію дає!

Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.