У щедрий сніп зібралися літа, а в тих літах — любов і доброта

Для кожної людини ювілейні дні народження — це особливі сходинки на життєвій стезі. Але ці сходинки, певна річ, завжди різняться між собою і кількістю років, і їхнім змістом. Бо й справді: коли тобі 20-ть, то ти ще виношуєш мрії, складаєш плани, вимальовуєш обрії, до яких прагнеш; коли 30-ть чи 40, то уже можеш підсумувати певні успіхи і  здобутки (а, бува, що й невдачі чи несправджені надії); а коли тобі, до прикладу, 70-ть, то приходить благодатна пора збирати свої роки, неначе у сніп колосся, і дивитися, чого у тому снопі більше — чи порожньої соломи, чи є на кожному стеблі обважнілий колос із добірним зерном. 

Ось такий, зі щедрим життєвим ужинком ювілей відзначив цими днями парох парафії Непорочного Зачаття, що в місті Палатайн, митрофорний протоієрей Михайло Кузьма. І кожне зернятко у тому колоссі його 70-ти літ — то безконечна любов, то набута житейська мудрість, то щира доброта до всіх, хто його оточує.

Тому особисте свято отця Михайла стало, без перебільшення, святом усієї парафії. З цієї нагоди кожному хотілося сказати ювілярові особливі слова, аби засвідчити свою любов і вдячність за велику і величну справу, яка стала сенсом усього його життя. 

На ранковому недільному Богослужінні найпершими прозвучали привітання від єпископа Чиказької єпархії УГКЦ владики Венедикта, який вручив отцю Михайлу подячну Грамоту. А зустріч за святковим обідом була побудована таким чином, що кожен із присутніх зрозумів: отець Михайло не міг стати в житті кимось іншим. Тільки священиком.

Він зростав і виховувався у родині, в якій священиками були батько, дід, прадід, хрещений батько, дядько та двоюрідний брат. А ще була бабуся Зеновія, яка завжди слугувала для малого Михайлика прикладом побожного українського католика. Саме так, українського, бо хоч сім’я і проживала на той час у Канаді, в Торонто, де і народився отець Михайло, однак ніхто і ніщо не могло знищити їхнього духовного коріння і невидимого духовного єднання з українською землею. А ще був сон: дивовижна жінка з дивовижним поглядом, сповненим особливої любові… Потім він зрозуміє, що то йому наснилася Діва Марія. І що той погляд був, наче благословення… 

Навчання у Римі, у Чикаго, висвячення патріархом Йосифом Сліпим у1981 році у сан священика, служіння на різних парафіях в Америці, останніх 28 років на парафії у Палатайні — такими є головні віхи священичої стезі отця Михайла Кузьми. Про це говорив у своєму привітанні священик церкви Непорочного Зачаття отець Ярослав Мендюк. Про це змонтувала чудовий відеофільм парафіянка Оксана Свідрук із молодіжної спільноти «Світло Марії». І вони, і члени спільноти «Скеля», й учасники церковного хору, яким керує Іван Шміло, а також ансамбль бандуристів «Чар-зілля», солістка Дарія Опанащук вітали ювіляра словом і піснею. А власниця кафе «Шоколадка» Галина Федус — чудовим тортом у вигляді  розкритої книги, бо й справді кожен із нас, торуючи земні дороги, пише свою книгу життя. І за кожен крок, за кожен вчинок, за кожну справу і навіть думку будемо складати, коли прийде час, іспит перед Господом.

«Усміхніться, Бог любить вас», — часто повторює отець Михайло фразу, у яку й сам щиро вірить до найглибших закутків свого серця і своєї душі. Він відчуває цю любов, сповнюється нею і несе її далі. Його любов — у кількості прихожан, яка постійно збільшується, бо люди тягнуться до храму, як до життєдайного джерела спокою і умиротворення — скоро вже й новозбудована споруда буде затісна. Його любов — власне у самому храмі, який, завдяки великій вірі отця у Божу допомогу і допомогу небайдужих людей, вдалося збудувати, і він став справжньою окрасою міста Палатайн, де проживає чимало українців. Його любов —у тому куполі храму, блакитного кольору, на якому він наполягав, бо це — колір Матері Божої Марії, яку отець Михайло має за свою особливу покровительку. Його любов — у великій радості, коли сповняє обряд вінчання молодят чи хрещення діток, бо то означає, що наша віра — в надійних руках, точніше — серцях, молодих поколінь. Його любов — у тих людях з різними життєвими проблемами, до яких він уміє знайти особливий підхід, уміє знайти особливі слова, аби допомогти людині вийти зі складної ситуації. Його любов — це завжди щирий погляд очей, завжди привітна усмішка і тембр голосу, який викликає довіру, викликає бажання поділитися своїми думками, поговорити, відвести душу…

Його любові до своєї праці у Христовому винограднику і до всіх людей є так багато, що її не можна не помітити. І люди відповідають йому взаємністю. Ось тільки декілька словесних прикладів, що слугують свідченням цього.

«Наш отець є серцем нашої громади і надійним моральним компасом для всіх нас», — говорила на святковій обідній зустрічі з нагоди ювілею отця Михайла Кузьми її ведуча Оксана Штогрин.       

«Я належу до того покоління священиків, які  приїхали до Чикаго, коли отець Михайло уже трудився тут на священичій ниві, — ділився спогадами отець Богдан Налисник. — І кожного він зустрічав, наче свого брата. Для кожного знаходив особливі слова привітання, підтримки, кожному намагався допомогти освоїтися у новому незнайомому світі».

«Отець Михайло надзвичайно унікальна людина. З ним можна сперечатися, дискутувати на різні теми, жартувати чи просто за відвертою розмовою випити кави. Він завжди уважно вислухає і дасть мудру батьківську пораду, — говорить парафіянка, директор школи Українознавства Ірина Ценглевич. — Я ще не чула жодної проповіді отця Михайла, де б він не згадав про те, як сильно Господь любить кожного із нас, і як ми повинні любити одне одного. Любити і прощати. Особливо ж — ворогів своїх. Закон Божий, віра, церковні правила і канони — у цих питаннях він ніколи не піде на компроміс. І в цьому особливість нашого отця Михайла. Пригадую ті часи, коли отець проводив уроки релігії у школі Українознавства міста Палатайн. Учні завжди з нетерпінням чекали цих уроків, бо то були не просто уроки, то була щира розмова батька зі своїми дітьми. Була абсолютна довіра. І це справді щастя — мати такого духовного наставника».

…Напевно, у нього також бувають хвилини смутку і тяжкості. І в його житті були біль і втрати. Але поруч із ним завжди був  Господь. І була присутність небесної матері — Марії. І завжди поруч із ним його земна Берегиня — дружина Оксана, з якою вони подарували світові шестеро дітей, а тепер уже й онуками тішаться. 

Отож, 70-ть літ минули недаремно. Поки що 70-ть. І хоч отець Михайло Кузьма розцінює свій ювілей як свято вдячності Богу за прожите, однак спільна молитва усіх його гостей линула до неба з проханням про здоров’я і щасливе продовження віку. Ото й ми ще і ще раз повторимо: 

«Многая і благая літа Вам, шановний ювіляре!»