Голодомор в українській народній творчості

ПРОРОЦТВО Великого КОБЗАРЯ:

«А голод стогне на селі.

І стогне він, стогне по всій Україні.

Кара Господéва. Тисячами гинуть

Голоднії люде. А скирти гниють.

А пани й полову ж**ам продають.

Та голоду раді, та Бога благають,

Щоб ще хоч годочок хлібець 

не рожав».

Т. Г. Шевченко (Поема «Княжна», 1847 р.)

У свідомості мого покоління Голодомор (1932-33 рр.) спершу відобразився від спогадів батьків, бабусь і дідусів як насильницьке знищення людей, їхнє вимирання через нестачу продовольства, яке влада забирала у селян. У моїх пращурів по материнській і батьківській лініях була корівка, завдяки якій, про що вони неодноразово розповідали, вдалося вижити (у с. Хмелів на Роменщині та с. Козельщині на Полтавщині). Найтяжчою була осінь-зима 1933 року. Навесні у них почали вже пухнути ноги і якби не акація та конюшина, лобода, що їли і запивали їх кількома ковтками молока, бо його було обмаль, вони б не вижили… 

Цвіте акація біло...

Рука матінки тремтіло

подає її до рóтка,

грони ті такі солодкі.

Цвітом білим, ніби медом, –

дати голоду потребу.

З качанів пекли лепьошки,

щоб триматися хоч трошки.

У батьків напухли ноги,

ледве виповзли з порогу,

щоб нарвати знову цвіту,

аби діткам щось поїсти.

Бур’яни теж позбирали

і з них їжу готували.

Їжаків також варили,

потім животи боліли.

На шпилі є конюшина,

а у ній — мертва людина,

у руках трима суцвіття.

Скрізь настало лихоліття.

Буряки й картопля — гн´илі,

були всій родині милі.

«Суп» і «борщ» вони варили,

баландою всіх дурили.

(Уривки з мультимедійної поеми:Валентин БУГРИМ. «На Спомин ПРО ГОЛОДОМОР на СЕЛІ» (2018 р.)

Пригадую батьківські фрази, сказані мені, вже студенту Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка, потайком: «Люди їли лободу й помирали на ходу? Ні овечки, ні свині — зате Сталін на стіні?»

Народна творчість у ті часи віддзер-калює наявне українське буття і, оскі-льки офіційної теми ГОЛОДОМОРУ як такої в СРСР не існувало, — то вона була усномовною і прихованою, побутовою. Голодомор жив у фольклорі! Й понині ця проблема є недостатньо вивченою, а отже потребує подальшого дослідження. У мені ця тема жила і почасти нуртувала, посилювалася по приїзду до батьків на садибу, але взявся за дослідження її значно пізніше, хоча матеріали збирав постійно.

За жанрами фольклор про Голодомор можна логічно-змістовно диференціювати на: 

• ЧАСТІВКИ (римовані коротенькі пісенькі гумористичного або сатиричного змісту, створені для одного/двох виконавців, інколи імпровізовані, у яких відображаються ситуаційні переживання/почуття/настрої чи міркування):

«Устань, Ленін, подивися, 

До чого ми дожилися:

Клуня раком, хата боком 

І коняка з одним оком,

І корова без хвоста.

 І комора є пуста.

Ні овечки, ні свині. 

Тільки Сталін на стіні».

«А у нашому колгоспі / Подохлого мерина / Три неділі люди їли — / Поминали Леніна».

«Масло, пшеницю 

Ой, яблучко на чотири часті —

Вивезли за границю,

Нема хліба на Вкраїні

Ячмінь та овес

При совєцькій власті!

Згноїв МТС».

«Коли встав би Махно — 

Не дав би комуністам

Хліб мужицький відбирати 

І в комуні їсти».

«Їде Сталін на тарані. 

Дві сільодки у кармані.

Цибулиною поганяє — 

Америку доганяє.

А на хаті — серп і молот,

А у хаті — смерть і голод».

«Голод косить Україну,

Голод гірше смерти.

Нема села, нема хати, 

Де б люди не мерли.

Соловки ви, Соловки, 

Далека дорога. 8 літ за колоски,

П’ятірка — за Бога.

Полоняники-картоляники,

Лободяники-голодяники,

Голодом наречені, 

На сльозах запечені.

Хай ті, що хліб забрали, 

весь вік їх споживали».

(Оці частівки із виконання полтавського кобзаря Івана Реміня у 30-роки). (За матеріалами Вадима Мицика. Черкаси).

• СПІВАНКИ (народна назва пісе-ньки (коломийки) журливого або весільного (іншого змісту), куплетного виконання):

Журналіст Гр. Сім’я розповів про кобзаря-сміливця, який на базарі у мо-єму райцентрі Ромні (Сумщина) в ті страшні 30-ті рр. подавав співанкою хроніку голодоморних років:

«В тридцять першому году, 

Вже пізнали ми біду.

В тридцять другому году,

Їли люди лободу.

В тридцять третьому году, 

Помирали на ходу».

• ВІРШИКИ (невеликі ритмомело-дійні та емоційно забарвлені куплети):

«Устань Ленін, подивися, 

як ми в СОЗІ розжилися:

Що на хаті серп і молот, 

А у хаті смерть та голод».

«Сталін хліба захотів,

та й придумав куркулів.

Всюди плач, усюди крики,

селян учать, як їм жити.

Буксир хліб увесь зібрав,

щоб мужик скоріш здихав.

Свині нині не кричать,

не реве худоба,

Викинь зуби на полицю

та й лягай до гроба». 

• ПРИСЛІВ’Я (один із малоформат-них жанрів народної поетичної творчості, коротко ритмізований вислів із узагальненою думкою, висновком, іно-сказанням дидактичного смислу): 

«Не милий світ, як пустий живіт.

Від голоду у дитини 

присох живіт до спини».

«Від голоду у дитини 

присох живіт до спини.

Серп і молот принесли голод. 

При комуні — пусто в клуні.

Кулак у нас той, хто на кулаку спить». 

«Ой за тії колоски —

відбула на Соловки

Буксир хліб весь забирає — 

й люд з голоду вмирає...»

(Буксир це скорочено буксирні бригади із забрання зерна).

• ПРИКАЗКИ (сталий укорочений образний вислів стверджувального змісту, що нерідко становить частину прислів’я, але без висновку та повчання і вживається в переносному значенні):

«Всі видали, як голодували. 

Вижене голод на холод. 

Голод у старці виряжає. 

Голод — не тітка.

Голодному і хрущ — м’ясо. 

Голодний і піп украде. 

Голодному Федоту і ріпа в охоту. 

Голодному не спиться. 

Голод людей морить і по світу гонить.

Голод і людей їсть. 

Покійні не голодують...»

ПРИМІТКА В. Б.: У фольклористиці прислів’я та приказки позначають науковим терміном «паремії» (від грец. Παροιμία — прислів’я, приказка).

• ПРИМОВКИ (римовані фрази на-родного творення або усноавторські):

Моїм батьком передані примовки мудрого хмелівського діда Гузія та інших сміливців на Роменщині:

«Сільце, яйце — тук-тук — 

в селянина із рук»!

«Колеса стукають тук-тук —

везуть все з наших рук». 

(Про вивезення продовольства до гітлерівської Німеччини. — В. Б.).

«На залізницях чуть тук-тук — 

все забирає отой крук»!?

«Колосків я назбирала, 

ніби вже й не голодала».

«Люди вражі це узнали

і в Сибір мене погнали...».

• ТРАВЕСТІЇ (різновид бурлескної, гумористичної чи сатиричної поезії, у якому твір серйозного або й героїчного змісту та відповідної форми інтерпретується, «перелицьовується» у комічний наратив із використанням панібратських, жаргонних зворотів і навіть гострих слівців).

«Вийшли всі ми із народу — / Хліб ві-дібрали у нас. / Ось вам Союз і свобода, / Ось вона, сталінська власть!» 

(Травестія на «Інтернаціонал»).

• ГОЛОСІННЯ (ритуальний, похо-вальний обряд, який супроводжується обрядовими піснями-плачами речитативного змісту, вираження туги й горя, болю й розпуки, які виконуються над покійником у період між його смертю та похороном). Голосіння за братами, що у голод померли.

Слухав голосіння вірянина у 30-ти км Чорнобильській зоні в 1991 р.

• ПРИТЧІ (повчальна розповідь із навколишнього життя про моральні або духовні істини в образній формі, побудовані на життєвих ситуаціях, на повсякденних спостереженнях народного чи суспільного життя. 

Притчі: «Більшовик та ікона», «Про трьох богів та більшовика».

• ДУМИ (твори фольклору про важливі події у житті козацтва, українсь-коголюду, речитативного народного та героїчного змісту, епосу, який вико-нували мандрівні кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні):

«Послухайте, добрі люди, 

Як люди колись жили,

Від краю до краю, 

Мед-вино кружляли

Як жилося і живеться, 

Та на зібрання ходили,

Про все вам згадаю

В долоні плескали.

Все плескали у долоні: 

Так робили ми панам,

Ми діждались-таки волі, 

Що ніколи сісти,

А то було горе нам, 

А тепер собі ми робим,

Що робили ми панам. 

Що нічого їсти.

Гей, гей! — що нічого їсти...

Ну, вже в тридцять другім році,

Качанами, гарбузами

Як його діждали, 

Перезимували,

Знайшли люди дуже гарну 

Тридцять третього весни

Справу з гарбузами. 

Все-таки діждали.

В тридцять третьому году 

Отощали усі люди,

Їли люди лободу, 

Падали як мухи,

Пухли люди із голоду — 

Кропивою-лободою

Помирали на ходу. 

Не наповниш брюха... 

Гей, гей! — не наповниш брюха...

Хліб качали-вимітали — 

Він укази іздає:

Весь народ сумує, — 

Продналог давайте,

А «великий голова» 

Де хочете, там беріть,

Мовби і не чує. 

Хоч з нігтів колупайте!

 Відкіль же ми почерпнем 

Ну, при битій при дорозі

На ці продналоги, Із «буксиру» люди.

Хіба вийдем грабувати 

Багатенько привчилося

При биту дорогу... До такого труду...

Гей, гей! — до такого труду...

Як наган узяв у руки, 

А у СОЗі, при дорозі

Тоді він багатий, 

Роздають макуху

Чоловіка оголив 

Хочеш жити — йди до СОЗу,

Та й пішов проклятий. 

Бо впадеш без духу.

Гей, гей! — бо впадеш без духу.

Пролилися на Вкраїні 

Отаке-то, добрі люди,

Великії сльози, Зчинилося лихо:

Як «великий голова» 

Побив голод мужиків,

Гнав народ у СОЗи. 

Сидіть в СОЗі тихо...

Гей, гей! — сидіть в СОЗі тихо...

Дума записана у кобзаря Єгора Хо-мича Мовчана 1967 р.

В українські фольклорній скарбниці багато народних й авторськх дум! 

(ТАКІ ТВОРИ писали видатні українці, зокрема Гетьман Іван Мазепа)!

Чимало кобзарських пісень про Голодомор майже не дійшли до нашого часу. Радянська влада боялася і знищувала кобзарів, лірників, які на площах та ринках міст співали про голод. Згадайте розстріл 300-х українських кобзарів. Одну з дум про голод відтворив за старими записами харківський кобзар Назар Божинський.

• РОДИННО-ПОБУТОВІ ПІСНІ (музично-поетичні ліричні твори, в яких передано людські почуття, пере-живання, думки, пов’язані з особис-тим життям, родинні стосунки та проблеми):

«Не дивуйтесь, добрі люди, —

Завтра з вами таке буде.

Одна лопата, два кулі

Записали в куркулі.

Взяли півня і курк´и

І загнали в Соловки».

• АЛЕГОРИЧНІ ПІСНІ (народні, історичні пісні, в яких оспівується певний період іносказанним змістом, що ґрунтується на латентності реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями та характерними ознаками приховуваного):

«Гей, розіслався сивий туман 

Гей-гей — сивий туман, 

Де сиротіє покинутий лан, 

Гей-гей, покинутий лан. 

Ще в тридцять третім у нашім селі 

Гей-гей у нашім селі 

Вимерли всі — і старі, і малі, 

Гей-гей-гей, старі і малі. 

Тож пом’янімо сестер і братів, 

Гей-гей сестер і братів, 

Всіх, хто дочасно спочив, 

Гей-гей-гей навіки спочив… 

(Леопольд Ященко. Хор «ГОМІН»).

Голод (Згадувать не дуже 

люблять нині) 

(Слові і музика невідомого автора)

«Згадувать не дуже люблять нині 

В пам’яті сади стоять зів'ялі,

Про післявоєнні ті роки, 

Сонцем перепалена земля,

Як почався голод на Вкраїні,              

Трупи на Московському вокзалі,

Як ішли в Росію земляки...              

Прапори Московського Кремля...

 Я не знаю, хто те зло посіяв,               

Не порушила свого спокою,

Правду довгі зими замели,               

Та зате тепер, як і завжди,

Тільки відвернулася Росія  

Рве своєю братньою рукою

Від своєї меншої сестри, 

З саду українського плоди.

Нам не зупинити часу плину,               

Я ж не визнаю тої моралі,

Не судить батьків своїх синам, 

Ти така чужа своя ж земля:

Та чуття єдиної родини 

Трупи на Московському вокзалі,

Замінило справедливість нам...      

Прапори Московського Кремля...».

• ЛЕГЕНДИ (прозова гостросюжетна оповідь апокрифічного чи істо-рико-героїчного змісту з обов’язковою спрямованістю на вірогідність зображуваних подій та специфікою побудови на основі своєрідних композиційних прийомів (метаморфози, антропоморфізації, метафоризації, інше):

«Народжена вдруге», «Виручив із біди» (Устим Кармалюк)...

Ось уривок із авторської балади — 

«БРАТИ» (2018 р.): 

У страшний той Голодомор

ледве не взяв усіх їх мор.

Та їли — конюшину,

акацію й малину,

щоби не сталось згину.

Так їхній рід весь виживав,

трохи пшениці приховав.

Вночі — тісто місили,

сире його і їли, 

що животи боліли.

• СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВІ БАЛАДИ (ліро-епічна поезія (народна)історико-героїчного або соціально-по-бутового характеру з драматичним чи трагедійним сюжетом міфологічного (казкового, фантастичного, а то й фентезійного) змісту:

«Штирнадцятий рік важкий настав (балада)...

ВИСНОВКИ 

Дослідження джерел і літератури, спеціальних публікацій, спілкування із односельцями, які пережили ті стра-шні часи, ознайомлення з фотодокументами дали мені змогу закарбувати деякі тексти, подані вище, за вже зазначеними жанрами...

У літературознавстві наявний термін «сміхова культура» (від слова «сміх»), що введено в обіг для характеристики такого явища у середньовіччі. Але ж на календарі ХХІ століття. Голодомор в Україні був у ХХ столітті: 1921-22 рр., 1927-29 рр., 1932-33-34 рр., 1946-47 рр. Він був ГЕНОЦИДОМ Ук-раїнського народу. Тому пропоную ввести термін «сміхотворна культура», який має навіть подвійне семантичне наватаження, тобто йтиметься і про наявне в житті та відображуване реально смішне, і створюване щодо певних явищ/процесів — сміхотливе. Тим більше, що голодоморний фольклор не можна вважати огульно сміхо-вою культурою. Так, його твори є з ви-сміюванням, з гумором, але ж, можли-во, більшість їх — журливі, зі сльозами: через горе, біду, хвороби, важке виживання, смерті. Саме тому «сміхотворну культуру» можна розглядати як своє-рідне словесне, зображальне, поведін-кове правдиве представлення явища/ситуації і його продукування/інтер-претацію (зокрема публіцистичну і художню літературу та мистецтво і кінематограф, скульптуру) задля подолання заборони, грабунку, викриття ганебності та безглуздості, людських вад, нелюдськості (інше) із яскравим вираженням гумору і сатиричності (ча-стівки), глузування (травестії), зажури (співанки), дотепу, доброзичливого висміювання (родинно-побутові пісні), констатації зла (віршики), дидактики (приказки), оптимізму (балади), життєрадісності, героїчності (думи)! Останні уточнення у визначенні «сміхотворної культури» наведено щодо Голодомору в народній вербальній творчості, яка була також і своєріднимопором продовольчому пограбуванню українців. Такий підхід дає змогу справедливо й об’єктивно досліджувати відображення Голодомору в українській та інших культурах.

Автор: Валентин Бугрим — академік, доктор філософії, історик і літературознавець, журналіст і письменник, дослідник Голодомору в селах України, посол миру.