Голодомор 1932-1933 рр. як складова московського геноциду українців
(Зустріч з відомим українським істориком Володимиром Сергійчуком)
Ця зустріч відбулась 15 листопада у Нью-Йорку, в домівці Українського Конгресового комітету у межах політичного клубу «Діалог» об’єднання українців «Самопоміч». Ведуча клубу Леся Тополя зуміла запросити гостя, який зупинився в Нью-Йорку по дорозі додому (в Україну) з Бразилії, де він виступав на презентації своєї нової історичної книги «Геноцид українців: 1932-1933». Представив гостя — професора, доктора історичних наук, академіка, історика-дослідника, зокрема Голодоморів 19201921 рр.,1932-1933 рр., 1946-1947 рр. в Україні — представник Фундації Українського Вільного Університету, відомий громадсько-політичний діяч Аскольд Лозинський. Він наголосив, що ніхто інший в Україні так постійно та ретельно не займається цією темою, як наш гість, досліджуючи її в архівах.
Виповнилось 90 років від цієї трагічної дати, коли радянський уряд свідомо, навмисне вчинив голодомор українського народу 1932-1933 рр., а отже, підпадає під класифікацію геноциду згідно з Конвенцією ООН «Про запобігання злочину геноциду й покарання за нього» (1948). Сьогодні продовжувачем цієї злочинної політики стала московія зі своїм навіженим одноосібним правителем і знову влаштувала геноцид шляхом війни, окупації, навіть не приховуючи своїх намірів: знищення непокірних українців.
А ООН, на жаль і на обурення, виявилась безпорадною виконати свою пряму місію — захистити ні в чому неповинний народ від анексії, окупації, нищення військовими діями та навмисним руйнуванням цивільної інфраструктури, щоб в результаті заморити людей холодом та голодом (відома тактика московії, що тягнеться століттями ).
На жаль, і Захід в плані «Зупинись, Сатана», обмежується лише юридично неспроможною балаканиною та заявами. А українська кров продовжує смертельно проливатися...
* * *
Сьогодні наш народ та цивілізований світ задається питанням звідкіля, в чому причина цього ненависницького, дикого для цивілізованого світу вчинку, дикої жорстокої поведінки орків, їхнє незрозуміле задоволення від катувань, їхнє нагле мародерство, злодійство, крадіжки?
Пояснює наш шановний гість Володимир Сергійчук. Спікер обрав доступний, неакадемічний стиль цікавої, дружньої розмови і пройшовся пунктирно всією історією «відносин» України-Руси та московії, яка виникла значно пізніше на базі угро-фінських племен, які й стали корінним населенням т. зв. Великоросії...
* * *
Серед крилатих висловів є і такий: «Надзвичайно захоплююча наука — слідкувати за думками іншої людини».Тож все, що далі, це лише переказ, підкреслюю, тез захопливої розповіді нашого гостя.
Коли і чому орки стали такими, якими їх побачив світ у російськоукраїнській війні 2014-2022
Усе пояснюється сформованим споконвіку менталітетом угро-фінських племен (їх нараховується більше двох десятків із різними відтінками, які на величезних просторах захопленої ними майбутньої московії займалися лише мисливством та рибальством. Тобто вони лише брали від природи, нічого їй не віддаючи. Тому в них сформувався споживчий менталітет.
Предки ж українців споконвіків були хліборобами, що вимагало віддачі природі, землі не тільки фізичною працею, а й знаннями, вміннями, відповідною організацією праці, чого вимагав довгий процес від посіву зерна до його достигання, збирання, обмолоту, сушіння, переробки. Формувався менталітет господаря-виробника. Хлібороб — це зусилля, розум і своєрідна творчість. Тому споконвіків у хліборобів вироблявся менталітет українця: віддавати (працювати), цінувати, дякувати.
Щодо насильства орків
Першим руйнівником святинь Києва був князь суздальський Андрій Боголюбський. У 1169 р. він вперше зруйнував Київ і його святині. Як трактують історики, це був перший конфлікт між західним і євразійським світом. Тому що безбожний Боголюбський — син Юрія Долгорукова — засновника москви — народився і виховувався в лісовій глушині, в середовищі фінських племен. А його військо (дружина) теж із цього середовища, яке історики назвали «збирально-мисливською культурою». Прийшовши в Київ, він не завойовував його, а нищив усе разом із церквами і святинями. Як і сьогодні це намагається зробити його нащадок путін. Одне слово — насильники — від предків до нащадків.
Щодо упокорення «старшим» «братом» «меншого»
Як упокорювали
наше козацтво
Це теж споконвічна, добре організована стратегія Московії. Цивілізація Русі, а потім козацтва мала риси демократії, була набагато вищою за московію в плані освіти та генетичних талантів. Як упокорювали наше козацтво відомо. Одні тікали в Бесарабію, інші — на Кубань (створили там Донську січ), ще хтось — на Дике Поле, що було нашою етнічною територією (сьогодні це Білгородська, Воронезька та Курська області рф). А тих, хто залишався в Україні, московія заманювали служити їй хитрим способом підкупу козацьких старшин. (Ось, коли почалась корупція, батьківщина якої та сама раша). Підкупляли, заманювали служити та одружували їх на місцевих. Часто силоміць.
Спільні шлюби стали політичною стратегією, яку проводили і Петро І, й Анна Іоанівна, і Катерина ІІ з метою розмивання української етнічності. Це був тихий геноцид через спільні шлюби. І першим помітив його Тарас Шевченко. В поемі «Катерина» героїня мріє, що «народить москалика і забуде горе». Вже «колише у запічку московського сина». Тобто, Івась вже не українець. Спільних дітей москалі виховували в ідеології Третього Риму. Ось звідки почалося розмивання нашої ідентичності, зменшення нашого національного населення. Ось чому і дотепер у московії багато українських прізвищ.
А ще заманювали наших талановитих дітей, створюючи дитячі хори. Наш Григорій Сковорода теж потрапив у таку «милість царську». Викрадення дітей продовжилось під час нинішньої російської окупаційної війни. Тисячами вивезли окупанти наших дітей у невідомому напрямку. Викрадення всього і вся — в генах їхніх.
Згодом московити подумали, що вони вже знищили українську націю. Валуєв у 1863 році заявив, що української мови не було, нема і не може бути. (путін повторює риторику Валуєва донині). Але тоді у Києві в нашому університеті виникла «Громада» за прикладом петербурзької, організованої Тарасом Шевченком. А через 20 років — «Молода громада». Згодом випускник Київського університету Микола Міхновський у 1900 році написав промову на Шевченківські роковини і в будинку Русових 9 березня проголосив ідею самостійної України. А 10 березня повторив це саме у Харкові. Так зародилася ідея державності України на Дніпрянщині. А п’ятьма роками раніше ця ідея була проголошена на Галичині Міляном Бачинським. Іван Франко у своїх поезіях окреслив, якою дорогою йти до самостійності. У поемі «Мойсей» — якого провідника шукати...
...А коли виникла у Києві Центральна Рада, провідники якої, Винниченко та Грушевський, — довго не знали, з чого почати будувати державність, солідаризуючись задовго з московськими соціалістами. Не відразу прийшли до проголошення Четвертого Універсалу. Виявилось, що запізно. Жаль, бо ще у травні 1917-го їм давав мудру пораду митрополит Шептицький. Це коли його випустили з в’язниці і він завітав до Києва. Його порада: «Треба розірвати всі зв’язки з росією». Не послухались зразу. А коли проголосили незалежність, то російські червоні, білі, шовіністи, імперіалісти за голову взялися: скрізь по Україні жовто-блакитні прапори. Виявилось, що Валуєв помилився: українці є!
Україна здебільшого селянська. Взято курс на нищення насамперед українського селянства. Колгоспи стали тим знаряддям, яке ці землі в них забрало. Орієнтація на бідняків, за допомогою яких провели розкуркулювання. Знищили найпрацьовитіших господарів. Але зерно — український хліб — потрібне було для експорту. І його забирали у селян уже в 20-ті роки.
А найстрашнішими, як відомо уже світу, виявились 1932-1933 роки, коли в селян забирали не тільки хліб, а й усе їстівне. Все українське зерно йшло на експорт, а кошти мали йти на індустріалізацію. Це була свідома дія тодішньої верховної влади, бо метою було знищити українство. І коли почався голод в Україні, влада його категорично заперечувала і не дозволяла ніякої допомоги із Заходу. Не дозволялися виїзди за межі України. Заборона всього українського за межами України. Це був геноцид, який і підпадає під Конвенцію ООН .
Авторська примітка: До речі, про хліб та експорт сьогодні під час війни. Чому наша влада так радіє продажу нашого зерна країнам третього світу? А вона закупила у наших латифундистів достатньо зерна для своїх людей десь на пару років і зберігає його в бункерах, недосяжних путінським ракетам? Міністр аграрної політики та продовольства України Микола Сольський чи сам прем’єр-міністр Денис Шмигаль можуть запевнити народ про наявність таких запасів? Зараз, допоки відомі «миші не з’їли»...
Берегти історичну пам’ять. Нинішній ідеологічний фронт
Передусім потрібно знайти і з’ясувати науковими методами кількість свідомо убієнних голодом. Сергій Іванович дозволив цього разу серйозний закид діаспорним інституціям США (Гарвардський університет, УВАН, НТШ) та їхнім окремим вченим, назвавши прізвища тих, хто пропонували приблизні кількості вбитих голодом українців. Тривалий час ішлося про 710 млн і раптом з’явилась цифра 3,5 млн. І лише тому, що це сказав Тімоті Снайдер (американський історик), Андреа Граціозі (італійський істориксовєтолог), Станіслав Кульчицький (український історик). Перші два ніколи не працювали в наших архівах, а професор Кульчицький отримав такі дані з Москви ще у 1989 р. Москва дала тоді цифру 8 млн жертв від голодомору по всьому колишньому Союзу, а Україні виділили... «квоту» в 3,5 млн.
Далі цитую Володимира Сергійчука:
«А ось вам книга досудового розслідування. (Піднімає свою презентаційну книгу «Геноцид українців: 1932-1933» — ЛК). Тут уже історико-криміналістичні експертизи протягом тривалого часу слідчих СБУ з особливих справ, які підтверджували дані під присягою. В моєму розумінні наука — це коли ти приходиш в архів і шукаєш первинні документи, а не орієнтуєшся на спущені зверху, хто б там не був у верхах. Так, багато документів знищено, але є допоміжні. Наприклад, порівняльні списки учнів в школах 1931-1932-1933 рр). Чому з 1-го класу перейшло в2-й менше половини? Ясне діло — повмирали з голоду. Це лиш один приклад пошуку доказів... У цій книзі свідчення документальні, що це був геноцид українців, як свідомі дії влади! За моїми підтвердженими підрахунками — це 7 млн жертв.
Тому не думайте, що сьогодні гаряче лише на військовому фронті. Гаряче і на ідеологічному теж. Зараз все це піднялося... І треба про це говорити, виявляти прізвища кожного замученого голодом і їхню кількість. Голод — це найстрашніший спосіб геноциду, коли людина втрачає розум і вдається навіть до людоїдства. Обов’язок всіх поколінь нащадків — знати і берегти історичну пам’ять».
Із розповіді пана Сергійчука пропущений тут через недолік площі добрий шмат надзвичайно важливої теми, яку достеменно знає наш гість. Тема козацтва, тому що це тема його докторської дисертації. Болюче питання: звідкіля джерело зради і зрадників у середовищі українців сьогодні, як показала це окупація рашистів? Ще тоді, у ХVI cт., не один і не два козацьких очільники стали зрадниками через підкуп московськими воєводами.
Сімсот козаків самого Сагайдачного зрадили, бо повернулись служити московії. А сам Сагайдачний, за словами спікера, добрий полководець, але нікудишній державник, допоміг обрати митрополитом московської церкви львів’янина Іова Борецького, який закликав служити царю... Московські воєводи зуміли підкупити отамана Сірка, який підпалив Крим тоді, коли хан зі своїм військом допомагав «нашим». А ще підкупили отамана Запорозького Барабаша, якому обіцяли булаву. А потім діяння Брюховецького («і нашим, і вашим»), згодом — відома Чорна Рада.., пізніше Мазепу зрадив кум Кочубей тощо. Аж до сьогодні оці зрадливі гени, ласі на гроші, бурлять у помітній кількості деяких нащадків епохи козацьких зрадників.
То який кум у переддень цієї окупаційної війни зрадив і здав Херсон? Аууу, СБУ! Але ж і в тебе такі є? Чи лиш були недавно? Хто із вас осмілиться розказати людям?
Болюча тема. Особливо коли спостерігаємо уважно та критично сьогодення, попри всі «неначасі». Зацікавленим повною розповіддю гостя пропонуємо її запис тут: https://www.youtube.com/watch?v=38fEQB9PtlY.
P.S. Я ж від себе, перебуваючи ще в аурі Дня Подяки, дякую ведучим клубу «Діалог» за запрошення такого гостя, а самому Володимиру Івановичу дякую від усієї аудиторії й особливо від себе за те, що сміливо, незважаючина персоналії наукового сектору, переконав нас у важливості історикам-дослідникам посилатись на документи й архіви. До них входять і свідчення очевидців. Настільки переконав, що я нині передаю в газету «Сурма» ще й власні свідчення дуже раннього дитинства двох епізодів голодомору сорокових років. Нехай засурмить часопис.
Фото: Лесі Тополі й автора.