Сходини внутрішнього шляху

Колись у далекому 2013 році ми на Майдані зустрілись з потребою спільних релігійних практик у середовищі людей різних конфесій. Я був дуже щасливий, що різні канонічні та церковні юридичні перестороги не стали перепоною і представники християнських конфесій змогли практикувати їх спільно. Дотепер пам’ятаю Причастя під звуки гімну України. Велично!

Різні релігійні форми християнства не мають права розділяти між собою громадян однієї країни на протидіючі табори. Це неприпустимо, це нонсенс для людей, що сповідують Хрещення во спасіння душ іменем одного і того ж Христа і вчаться зі Слів того ж Євангеліє.

Але в післямайданній реальності, коли з’явились перші біженці з Криму, я зустрівся з мусульманською традицією і прожив велику необхідність формування та донесення до українців думки, що представники трьох Авраамічних релігій теж можуть жити в мирі між собою, якщо не шукати причин для протистояння, а спільні корені і цінності Божественних откровень Єдиного Бога, що сповідують всі вони, беручи за основу одну і ту ж Бібілю.

А потім, за декілька місяців, я зустрівся із середовищем рідновірців, що опираються у своїх віруваннях на Ведичну традицію. Її я вивчав в Урбаніанському Університеті, на лекціях, які вів архиєпископ міста Делі – Даниїл Акарумпарамбіл (також по цій традиції я  писав працю в Латеранському університеті). І тут я зустрівся на практиці з позицією, що українці мають навчитись як на релігійному рівні «не бити між собою горшки», і це не так вже й важко зробити, особливо тим, хто по суті, а не по формі сповідують Єдинобожжя – тобто і буддистська, і ведична, і даоситська, та й дзен традиції теж долучаються до всіх вищеперерахованих релігійних практик. Як?

Властиво відповіді на це запитання я би хотів присвятити цю сторінку. Планую говорити про свій живий 45-літній досвід духовних практик, досвід отриманий як з академічних років, так і післядипломної самоосвіти у цьому напрямку – самоосвіти в тому, як можливо дійти до порозуміння між людьми, що населяють Землю. Як і чи взагалі можливо дійти до порозуміння, а не протистояння між народами?

Пропонуватиму розуміння через освоєння «надрелігійної свідомості». Розуміння – це не екуменізм чи поєднання різних релігійних форм! Ні, я за самобутність всіх культур і релігійних традицій, але я теж за здобуття особистого досвіду в царині пізнання глибин душі і духа посередництвом їх. Цього легко досягнути, якщо говорити про предмет дослідження – і цього неможливо досягнути, якщо хотіти об’єднати різні форми в одну. Насиллям, агітацією чи прозелітизмом не вирішити цю проблему – історія світових воєн цьому є свідченням! На щастя, мені поталанило з викладачами в 4-х університетах, як  і з трьома духівниками – людьми Духа – від яких я навчався всі ці роки. Дасть Бог, мій досвід стане у пригоді кожному із вас.

Перше питання, що хотів би сьогодні розглянути, – це проблема «делегування» повноважень в царині задовільнення потреб душі і духа. Ми ж, коли голодні чи коли нам холодно, не делегуємо задоволення цих потреб тіла іншим людям, а самі їмо чи вдягаємось. Від того, що хтось їсть в часі, коли ми голодні, нам же ж ситніше не стає! Тому цілком алогічно думати, що хтось за нас може компенсувати те, що спрагле всередині нас.

Тому не розумію, як делегування молитов за мене комусь може наситити потреби моєї душі? Що не дає нам легше перейти до зміни свідомості людства на наступний рівень – це брак свідомої роботи кожної одиниці на шляху пізнання структур своєї душі, свого енергетичного тіла та тонких (духовних) структур. І я говорю не про читання книжок, а про щоденне, здорове та відповідальне практикування молитов та медитацій в напрямку отримання особистого досвіду з Творцем. Все, що ви не пізнали, змушує вас діяти бездумно... А тому такими людьми дуже легко маніпулювати в інформаційному просторі, ізолюючи від ейдетичної допомоги поля свого народу.

Тому робота кожного свідомого українця має бути направлена на пробудження духу свого народу. Неможливо пробудити колективний дух інакше, ніж через пробудження потреб духа хоча б 10% народу. Пишучи про потреби духа, хочу нагадати, що їх є три, і кожну з них треба усвідомити та розглянути і, що головне, почати насичувати:

1. Щоденна особиста розмова з Творцем.

2.Споглядання Творця.

3.Перебування у внутрішній тиші.

Більше про це ви зможете перечитати в одній із статей на сайті нашої ЛМГО «Ліствиця», чи почути на курсах, що ми проводимо.

Отож перше, що ми не можемо делегувати, якщо хочемо бути свобідними Синами Творця, а не рабами ліні нашого мислення, це є Особисте щоденне пряме звернення до Творця в глибині свого серця. Говорити до Того, хто тебе створив, аж поки не відчуєш, що тебе почули, це перший крок, перший із трьох.

Ще одне, на що хочу звернути особливу увагу – це постійність. Процес самопізнання та Богопізнання є найцікавішим квестом мого життя. Тому важливо не шукати швидких методик духовної трансформації, де обіцяють легким способом досягнути швидких результатів. Підняття у висоти надсвідомості, вищої чи ейдетичної свідомості напряму пов'язані із пізнанням глибин власної підсвідомості та передсвідомості, тому це цікавий квест. Колись бачив фільм: «Гра». Там дуже цікаво зображена ця багаторівневість пізнання себе у світобудові та світобудови в собі. Тому запрошую кожного з читачів, хто хоче допомогти нашому народу перемогти ворога на зовнішньому фронті, розпочати через особисту боротьбу із майєю (звідси походить слово майя-чня, тобто ілюзорність світосприйняття). Боротьба зі скиданням особистої відповідальності в задоволенні потреб  духа на когось... І вестимемо її посередництвом щоденної практики богоспілкування (на початках варто просто говорити про все, що накипіло на душі). Як колись казав професор Мекколі: «Не бійся, став Богу будь-які запитання. Він від того не стане менше Богом, а ти щось та й пізнаєш», – чого нам усім і бажаю.

До зустрічі в наступному номері. З повагою та побажанням сприятливого руху на сходинах внутрішнього Шляху – Святослав син Ігоря.