Кожен на своєму фронті, заради спільної перемоги

Львів гуде генераторами, пахне кавою, прощається і зустрічає, працює і волонтерить, а ще — тішить своїми красивими у всіх відношеннях людьми. Дві відомі львів’янки розповіли, як вони рефлексують на воєнні події, як працюють зі ще більшим завзяттям, і як дбають про свій зовнішній вигляд. Бо краса має бути завжди, тому що мотивує, тому що надихає і рятує.

Андріана Мальська — лікар-педіатр, дитячий кардіолог, к. мед. н., доцент кафедри пропедевтики педіатрії та медичної генетики ЛНМУ ім. Данила Галицького, голова опікунської ради Охматдиту, засновниця медичного центру «Педіатрія Андріани Мальської».

— Андріано, чим займаєтесь зараз, які проекти для вас найважливіші?

— А. М.: Основним проєктом було забезпечити діяльність клініки на випадок блекауту. Підключення генератора — це ще той квест, оскільки всі майстри зайняті, тож придбала шумоізоляційний кожух до нього та безперебійне джерело живлення для холодильника із вакцинами. Дякувати Богу, дали раду.

Великим проектом цього семестру були зйомки передач для телеканалу «36,6» про здоров’я на базі нашої клініки. Ми відзняли 20 програм, і вже зовсім скоро їх побачить світ. Мій постійний волонтерський проект — це Охматдит, оскільки я голова опікунської ради, то там у мене завжди маса проєктів, починаючи від свят для дітей, ремонтів та купівлі обладнання. Також ми відновлюємо програму стипендій для студентів-медиків, яку вимушені були заморозити на час ковіду та війни.

— Ваші рефлексії щодо війни загалом, відключення електрики/опалення тощо?

— А. М.: Як і у всіх, напевно, спочатку був ступор та відчай, зараз ми звикли жити і працювати в умовах війни. Ми організували бомбосховище для пацієнтів, запаслись генератором, павербанками, ліхтариками, свічками та термосами. Ніколи не думала, що буду розумітися в амперах і вольтах. Але реалії такі, а людина адаптивна істота, завжди буде пробувати виживати.

— Як вам вдається зберігати чудовий вигляд, які косметологічні процедури робите, якими косметичними засобами користуєтеся, спорт, дієти?

— А. М.: Ще до війни я раз на тиждень старалась потрапити на масаж, включно з обличчям, оскільки страждаю мігренями, і я відчувала від цього позитивний ефект. Вдома маю орбітрек, тож вранці чи ввечері тренуюсь на ньому 30-40 хв, він чудовий для підтримки м’язів рук та ніг в тонусі. Колись старалась не їсти солодкого та хліба, проте зараз важко собі в цьому відмовити. Мені здається, це пов’язано із тим стресом, у якому ми зараз живемо, відтак складно забрати у себе такі маленькі радощі. 

Стараюся і зараз відвідувати косметолога, однак це не завжди вдається, востаннє, коли була записана на прийом, якраз почалися обстріли, і я так і не пішла, а залишилась у клініці, щоб подбати про безпеку наших пацієнтів, а після цього вже так і не записалась. 

У медичному центрі «Педіатрія Андріани Мальської»

У косметичці маю денний та нічний креми, особливо взимку шкіра потребує зволоження, бренди люблю змінювати, завжди шукаю щось нове. 

Олеся Домарадзька — художниця, галеристка (засновниця галереї «Зелена канапа»).

— Олесю, що ви зараз робите, ваші останні та найважливіші проекти?

— О. Д.: Коли розпочалася війна, у мене була абсолютна впевненість, щодо її завершення мистецтво буде не на часі в Україні і діяльність галереї доведеться припинити, можливо, й узагалі. Проте вже 26 лютого ми з колегами-галеристами зібралися в бомбосховищі, щоб обговорити, що робити в цій ситуації, а головне, чим ми можемо бути корисні. Першою думкою було: необхідні культурні санкції для росії. Ми написали спільного листа-звернення до іноземних колег-культурних діячівз докладним поясненням, як і чому це треба робити. Його взяло за основу Міністерство культури та інформаційної політики України. 

На тій зустрічі ми організувалися в ініціативу #Львівзустрічає — безкоштовні екскурсії нашим містом для ВПО. До моєї галереї приходило дуже багато людей. Я розповідала їм про галерею, а художники розповідали про свою виставку. Наші гості говорили, що для них це дуже важливо.

У кінці березня відновила діяльність галереї з першою в Україні виставкою про цю війну киянки Лесі Бабляк, утікачки від окупації, в якій опинилось її село Бучанського району на початку березня.

Організувала виставку Вероніки Чередниченко та Данила Мовчана про війну у Вільнюсі, а спільно з колегами — асоціацією галеристів України — на Арт Загребі ми реалізували проект «Терра Україна» в Хорватії. 

Також мені вдалося реалізувати, щедо війни запланований, проект Петра Сметани на Венеційській бієнале тривалістю 7 місяців (23 квітня – 27 листопада 2022).

Сьогодні в галереї відбуваються всі заплановані ще до війни виставки. А 10% з прибутку я безапеляційно витрачаю на донати для армії і волонтерів, які допомагають в подоланні гуманітарної кризи в Україні. Галерея постійно підтримує культурні проекти, зокрема Музейний кризовий центр. 

Для України дуже важливо сьогодні говорити різними мовами на світовому рівні. І мова мистецтва — це універсальна культурна мова. Саме культура визначає нас як націю і саме її хочуть знищити росіяни, зробивши нас знову колонією кремля. Але ми не здаємося, а наша боротьба є ще активнішою і сильнішою. 

— Ваші рефлексії щодо війни загалом, відключення електрики/опалення тощо?

— О. Д.: З першого дня війни я приймала біженців зі сходу і центру України у себе вдома. Я ходила принаймні місяць в одному й тому самому светрі, джинсах, черевиках, шапці і куртці. Просто прокидалась зранку. У першу секунду після пробудження забувала, що у нас війна, в другу секунду мене вдаряло в груди усвідомленням: ВІЙНА! Фізично боляче. Я вдягала весь цей воєнний одяг, готова будь якої миті взяти тривожну валізку (яку досі маю напоготові) і спуститися в підвал, або бігти в бік кордону з Польщею, прихопивши дітей і кішку в переносному кошику. 

Коли я їздила по роботі за кордон, ночами я там ридала і не могла спати. Відчуття, що в моїй країні війна, там тільки підсилюється, відновлюються панічні атаки. Я бачу очі людей за кордоном і вони зовсім інші, ніж очі моїх співвітчизників. У нас теж були такі очі. Безтурботні. У нас теж було таке життя. У нас його вкрали. Знищили,заради божевільних амбіцій мати Україну собі. Ні для чого. Просто, щоб була.

Сьогоднішні проблеми з електропостачанням мене не деморалізують. Я була готова до гіршого. До російських танків у Львові. Тож — краще без світла, але без росіян.

— Як вам вдається зберігати чудовий вигляд, які косметологічні процедури робите, якими косметичними засобами користуєтеся, спорт, дієти?

— О. Д.: Я зрозуміла в час війни таке: ворог хоче, щоб ми всі боялися, сховалися в підвал і перестали існувати. Але коли ти продовжуєш жити і радіти — ворог програє. Продовжую піклуватися про фізичну форму і відновила відвідини спортзалу, займаюся флай-йогою вже п’ятий рік поспіль. Для підтримання оптимальної ваги — надважливо займатися спортом. Метаболізм працює тоді зовсім по-іншому, і форми м’язів красиві. Знаю це, як художниця, ще з часів вивчення пластичної анатомії. 

Олеся Домарадзька на заняттях з флаййоги

З 20-річного віку я — прибічниця здорового харчування. Раз чи два на рік ходжу до лікаря-косметолога, де проходжу рекомендований курс з догляду і лікування. Моя рутина з догляду за шкірою обличчя — це ретиноїди на ніч і вітамін С зранку. Люблю канадський бренд Ordinary, креми з гіалуроновою кислотою. Раз на чотири тижні роблю манікюр. Постійно вдягаю рукавички з латексу, коли виконую хатню роботу чи малюю олійними фарбами. Вони рятують шкіру рук від передчасного старіння. З 15 квітня до 15 жовтня щодня наношу сонцезахисний крем на обличчя з фактором захисту 50. Також давно перестала засмагати на пляжі і купила собі купальник із довгим рукавом прекрасного українського виробника. З віком помітила, що для гарного вигляду треба достатньо спати і не вживати алкоголь. Якщо заплановано день зйомки або інша нагода, при якій треба гарно виглядати, — не вживаю алкоголю, принаймі п’ять днів перед цим. Колись навчила себе не піднімати брів і не морщити лоба. З посмішкою такого вирішила не робити, тому носогубні зморшки — моя найбільша проблема. Я впевнена, що в догляді за собою важлива системність. Що б не було — не ляжу спати з макіяжем. Це моя сильна сторона. А ще для краси важливий інтелект. Бо яка б не була гарна людина, якщо після першого речення з її уст у вас виникає неприязнь або зневага — жодні процедури і дорога косметика не допоможуть. Інтелект і доброта — найкрасивіше в людях. 

Фотографії з архівів Андріани Мальської та Олесі Домарадзької.