ЗОЯ СКОРОПАДЕНКО: «Я створюю те, чого мені не вистачає в музеях сучасного мистецтва»

Якось вона перетворила їжу (восьминогів) на арт-об’єкт і побачила, що це вдала ідея. Ще б пак, адже серія робіт «Тоrsо» здобула світове визнання. Щоразу вона дивує своїми проектами, як от: With LOVE to NOTRE DAME, «Велике Серце Вілєн», «Saint Cloud. Peniche», виставка-розпродаж «99,9» та іншими. Зоя Скоропаденко — українська мисткиня, творчість якої давно люблять і цінують за межами Батьківщини. Під час останньої зустрічі Зоя розповіла про свою нещодавню виставку в Японії, про зміни мистецьких трендів, майбутнє цифрового арту та про своє бажання навчити людей колекціонувати мистецтво.

— Зою, в Японії відбулась твоя чергова виставка. У цій країні у тебе своя студія і багато шанувальників. Як трапилась така взаємна любов?

— Любов до Японії та її культури в мене ще з часів навчання у Львівському Університеті Івана Франка, де я вивчала японську мову і де почала цікавитися японською культурою. Тоді, 25 років тому, я і гадки не мала, що колись потраплю до Японії і мене тут чекатимуть стільки пошанувачів моєї роботи. Та і Японія, про яку я знала і вивчала, виявилася зовсім не такою, яку я побачила в реальності, коли почала туди навідуватися. Японська культура відображає поважне й обережне ставлення японців до природи. А природа в Японії дуже примхлива з її землетрусами та тайфунами. Там цінують кожну квіточку, навіть склеєний керамічний горщик, бо завтра його може не бути. Можливо, через це японці дуже тонко відчувають мистецтво, вони шанують художників, тому в мене велика любов до моїх колекціонерів і пошановувачів, а в них до мене.

— Цього разу ти представила «Інтелектуальні пейзажі», чому саме такий вибір?

— Виставка мала назву «За мир» (For Peace). Частина грошей з виставки пішла у Фонд «Kids Earth Fund» який допомагає українським діткам-біженцям. Тому серія моїх пейзажів, які символізують нашу чудову мальовничу Україну, одразу стала першим вибором для виставки.   Мої пейзажі — універсальні, вони знайомі і японцям, і українцям. В них можуть побачити своє навколишнє середовище канадець та австралієць. Вони не про якесь окреме місце, а про те, що навколо нас. Про мир, тишу, красу, природу. Про Україну.  Моя серія «Інтелектуальних пейзажів» розповідає світу про красу українського пейзажу. Тому вона завжди доречна на виставках по всьому світі й особливо сьогодні.

Зоя Скоропаденко і посол України в Японії Сергій Корсунський (праворуч)

— Найактуальніша тема сьогодні — це війна. Руйнівна енергія, але водночас — потужне джерело для творчості. Чимало митців українських та закордонних вже висловились на цю тему у своїх роботах. Які твої мистецькі рефлексії щодо війни в Україні?  

— Це мій біль. Мої пейзажі — це рефлексія. Я хочу щоб повернулися наші степи, поля, ліси, сади до свого первозданного стану. Багато пейзажів я малюю зі своїх спогадів про степ, поля, де я жила в дитинстві. 

— Бенксі намалював графіті у кількох наших містах. І от є певні дискусії на тему: чи це піар, чи взагалі це потрібно для України, що робити з цими графіті, Бенксі просто хайпує?

— Він своїми графіті виказує свою підтримку. А підтримка завжди потрібна, і особливо зараз.

— Ще до цієї теми згадаємо кліматичних активістів, які, виступаючи проти викопного палива, обливають відомі твори мистецтва пюре, кленовим сиропом, приклеюють себе до полотен. У цьому випадку заради привернення уваги щось намагаються зруйнувати. Як тобі такі методи?

— Руйнування державного дуже дорогого майна — це хуліганство, яке мало би бути покарано в грошовому або навіть тюремному еквіваленті. Бо, по-перше, рами, безблікове скло, навіть шпалери на стіні — коштують купу грошей, по-друге, а якщо б там не було скла, то вони б пошкодили світовий спадок назавжди! По-третє, навіть якщо взяти до уваги, що всі витрати на відмивання клею від скла і рам плюс переклеювання шпалер на стіні візьме на себе страхове агентство, це означає, що як мінімум на місяць зачинять цей зал, заберуть цей шедевр на реставрацію і багато людей, які хотіли б побачити цей шедевр, — не побачать. А щодо клімату — то такий карбоновий слід, як після цих активістів — ще треба пошукати: картину будуть переміщати на машинах, багатотисячна паперова робота бюрократів спилить сотні дерев в дельті Амазонки, клей від рами будуть відмивати агресивними реактивами, не найкращими для довкілля. От у мене питання, а чому ці активісти не приклеюються до, наприклад, дверей якогось хімічного заводу, або до дверей міністерства промисловості? Отут як раз питання про хайп. Картинка для інстаграму не така яскрава буде? 

— Зою, ти бачиш мистецькі процеси у світі зсередини (ти в Європі, часто в Америці, в Японії). Як змінюється мистецтво під впливом зовнішніх подій, можливо, з’являться нові напрямки, може, вже десь спалахують нові зірки, зміщуються сфери впливу?

— Ринки сучасного мистецтва, які власне сьогодні є лакмусовим папером змін,   показують, що мистецтво стає людянішим. Від незрозумілого, концептуального, гостросоціального воно починає переходити до нового періоду «дзен» спостерігання за навколишнім світом.

— Проект «Circle of Zoia» об’єднує чудових митців. Чи ти долучаєш нових учасників, може, когось не дуже знаного, але перспективного, чи це щось типу закритого елітного клубу?  

— Звичайно, долучаю. Наше коло — це жива інституція, яка постійно поповнюється новими учасниками, новими місцями проведення наших зустрічей-виставок. 

Виставка For Peace, Японія

— Ти маєш роботи у форматі NFT-токенів? Як оцифровуватимеш свою творчість надалі і як загалом бачиш майбутнє цифрового мистецтва?

— Мені подобається працювати з Ipad арт. Я поціновую AR арт, дуже хочу щось зробити в цій галузі цифрового мистецтва. Думаю, що свою нішу ця галузь вже надійно зайняла і лише розвиватиметься в цікаві напрямки. 

— Топові теми у медіа — провідні аукціонні доми та їхні мільйонні виторги. А в тебе нещодавно відбулась виставкарозпродаж «99.9», де чудові роботи «дорогих» сучасних митців можна було придбати за сто євро. 

— Аукціони та продаж мистецтва — це дві різні галузі. Аукціон переважно — це вторинний перепродаж (звичайно, якщо ви не Бенксі, Біпл або Даміен Херст, які мали свої окремі особисті аукціонні продажі лише своїх робіт) і не завжди за мільйони. А продаж в галереї — це від художника (за сприянням галериста) до першого «користувача» або «провенансу». Виставка «99.9» відбувалася під час найбільшого сучасного арт-ринку Парижу «Paris+». Ідея була привернути увагузвичайних пересічних парижан та навчити їх колекціонувати сучасне мистецтво. Навіть якщо ви не маєте багатомільйонного статку, ви можете розпочати свою колекцію з нашої виставки, де відомі сучасні художники виставили свої деякі оригінальні роботи (не принти) за 99,9 євро. І ця ідея спрацювала, ми розпродали роботи за 99,9 і в нас з’явилися нові дуже молоді колекціонери. Я і надалі буду робити під час кожної виставки таку «акцію», де одна-дві роботи будуть по 99.9. Маю надію, що мене в цьому «русі» підтримають й інші художники та галеристи і ми навчимо людей колекціонувати мистецтво.

— Кожен митець має свою «візитівку». У тебе це серія «Torso» (на мою думку, якщо не так, то поправ). Що маєш зробити, аби перевершити себе, з якими планами прямуєш у прийдешній рік?

— Я не можу себе перевершити. Я можу лише розвиватися, що я й роблю в своїх нових серіях «New Pompei Masters», серіях «Квіти» та в портретах. Я створюю те, чого мені не вистачає в музеях сучасного мистецтва.

Фото: архів Зої Скоропаденко.