Великий Син Великого Батька

Цей спомин про непересічну загальновідому особу не пишу для того, щоби переповісти біографію, а радше щоб віддати честь та особисті почування про цю особу не тільки з власного спілкування, але зі своєю оцінкою, ким була ця особа для суспільства, свого народу та його історії. Біографія Юрія Шухевича записана і відома всім українським патріотам. Його значення для нашої історії не можна переоцінити. Юрій Шухевич, як і його батько, були дійсними героями нашого народу. 

Батько Юрія Роман Шухевич — це взірець своїх сучасників та герой для майбутніх поколінь. Він навіки записаний. Героїчна боротьба нашого народу сьогодні має також печать і його духу. Юрій був підлітком, коли його забрали від матері. Він ще в дитячому будинку, а опісля за нескореність у тюрмах, таборах і на засланні став символом не тільки, як син свого батька, але сам, як героїчна нескорена індивідуальність. Все його життя було боротьбою. Він життя завершив, але боротьба під його та батьковим ім’ям продовжується. 

Виростаючи у бандерівській родині та організаціях, для мене, підлітка 15 років, напевне найбільш вагомою подією була антирадянська демонстрація у програмі Першого Світового Конгресу Вільних Українців у НьюЙорку 1967 року. Демонстрація відбувалася також як протест захоплення від матері ворогом 13-річного підлітка Юрка Шухевича і його запроторення до дитбудинку «ворогів народу» на Донбасі. 

Його обличчя було на наших транспарантах, а його непохитність була у наших серцях і думках. Підліток Юркостав перед судом арештованим на п’ятнадцятому році життя і засудженим нап’ять років, коли йому було тільки шістнадцять. Відвернення від матері, запроторення, арешт і ув’язнення було вершком злочинності радянської влади для цілого Західного світу. Його світлини з’являлися по всьому світу з написами, що дитину карають за «гріхи» її батька. Мої студентські антирадянські акції були завжди наснажені його постаттю. Він був передовим політичним в’язнем, зокрема для студентської молоді. Юрій Шухевич відбув разом майже тридцять років тюрем, таборів та заслання.

Із проголошенням незалежности та частішими поїздками в Україну для мене і моєї родини завжди одним із найважливіших пунктів був Львів, де можна було зустріти пана Юрка. Він вже був фізичним інвалідом і жив як опікун з двома бідними жінками-інвалідами, якими він при своїй зоровій немічності все ж таки опікувався. Зразу можна було пізнати, що хоча він очима не бачить, його відчуття більш далекоглядне, ніж багатьох із повним зором. 

Політична діяльність Юрка вже після проголошення незалежності  заслуговує на окреме відзначення. Юрій був свідомий своєї долі та важливості особи як символу, а також як сина свого легендарного батька. Одначе він був дуже скромним, вислуховував всіх, хто до нього далеко не доросли. Я мав нагоду і велику честь з ним зустрічатися багато і не тільки зустрічатися, але й суттєво розмовляти на різні теми, усе пов’язано з актуальними справами на користь України та нашого народу.

Пан Юрій працював майже до останнього свого віддиху. Тільки кілька місяців тому він ховав останню зв’язкову свого батька, Дарію Гусяк. Тобто він усе був зайнятий своєю працею, яка завжди мала національний характер.

Уважав це своїм обов’язком перед своїм батьком та своїм народом.  

При цьому спомині треба згадати й родину Шухевичів — одну з найшляхетніших родин не тільки міста Лева, але цілої України. Очевидно батька, Головного командира Романа і матір, пані Наталію, теж в’язня радянських таборів, вуйка Юрія Мирослава Березинського, вбитого поляками, стрийка Юрія, вбитого більшовиками ще 1941 року, тету Наталю, в’язня радянських таборів. Такі були люди ті Шухевичі і Березинські. Про кожного можна багато доброго сказати. 

У глибокому смутку дружині Олександрі, друзям і подругам по ділах висловлюю глибоке співчуття. Такі люди родяться раз на кілька поколінь, здається, але Шухевичі, здається, цей закон природи трохи надужили.

Слава Україні! Героям Слава! Вічна пам’ять Юрію Шухевичу! Україна Вас пам’ятатиме! На Вашому гробі посадимо Калину, щоби Ви у сні могли приймати запах її квіту та смак її овочу. Ви не раз її підіймали. Підійматимуть і ті, які підуть Вашими слідами за Вашим прикладом та вказівками.  

22 листопада 2022 року