ЗСУ і Волонтери: дві дороги, які викладають шлях до перемоги

Цьогоріч українцям довелося переосмислити всі дати — святкові і пам’ятні. Зробили це не по своїй волі, а через навалу московитських ординців. Утім, в усьому можназнайти щось, що змусить не лише прожити ще один день, а й зрештою прожити його продуктивно і навіть доволі щасливо в ці непрості часи великої війни. 

5 і 6 грудня — ці два дні українці й увесь світ присвятили великій вдячності, повазі та відданості людям, чиї надлюдські зусилля дозволили і мені зокрема написати цю статтю для вас. Компліментарний стиль письма мені не притаманний, але притаманні вдячність, повага та шана. Отже: 5 грудня відзначався Міжнародний день Волонтерів (так, свідомо пишу з великої); 6 грудня — День Збройних Сил України. Трішки детальніше по кожній із цих дат. 

5 грудня — загальноприйнятий Міжнародний день волонтерів — одна зі спеціальних дат ООН, встановлена резолюцією на 40-й сесії Генасамблеї у 1985 році. Повна назва свята — Міжнародний день волонтерів в ім’я економічного і соціального розвитку. Тоді своєю резолюцією ООН закликала уряди стимулювати волонтерську діяльність. Згідно зі звітом Організації Об’єднаних Націй за 2018 рік, в усьому світі волонтерством займаються понад 1 млрд людей, чия робота відповідає обсягам, що виконали б 109 млн людей, працюючи повний день. На 70% волонтерська діяльність у світі неформальна — люди займаються нею безпосередньо у своїх громадах, не беручи участі у жодних організаціях. 30% волонтерів є членами добровільних недержавних організацій. Багато з волонтерів у різних країнах світу роблять добрі справи за покликанням серця, заради суспільного визнання або підвищення авторитету й соціального статусу тощо. Звісно, до цього їх підштовхує катастрофічнай жахлива ситуація з рівнем бідності та глобальні проблеми клімату, не потрібна допомога там, де все добре. Утім, дозволю собі бути егоїстичною в плані українськості цього свята, пишучи цей матеріал у Гостомелі, неподалік Бучі та Ірпеня. Міжнародний день волонтерів у 2022 році здобув оздобу України в найвищому прояві волонтерської звитяги. Кожен з українців —тут чи за кордоном — нині волонтер більшою чи меншою мірою. Літні люди, ті, хто працюють і безперервно донатять на різноманітні збори для наших захисників, і навіть школярі — цьому явищу, до речі, я присвятила окрему статтю, яку ви вже зустрічали на сторінках «Сурми». Утім, війна ж в Україні почалася не 24 лютого 2022 року — вона триває вже 8 років.

Що таке масштабне волонтерство українцям довелося дізнатися ще наприкінці 2013 року — під час Майдану. Тисячі українців без жодного примусу допомагали активістам продуктами, теплими речами, наметами тощо. Водночас потужним поштовхом до волонтерського руху в Україні став початок війни на Донбасі. Не розуміючись на цьому, люди змогли налагодити постачання необхідного для ЗСУ та добровольчих батальйонів, що виконували завдання у зоні АТО, оскільки на той момент забезпечення з боку держави залишало бажати кращого, м’яко кажучи. Волонтери збирали гроші та доправляли військовим майже все необхідне, що дозволяли тодішні умови. Серед напрямків волонтерського руху в 2014-2022 роках також були медичний, реабілітаційний та допомога вимушеним переселенцям.

Та навіть я, тоді 9-класниця, пам’ятаю, коли ми організовано плели маскувальні сітки, збирали продуктові набори тощо. А це була тільки одна школа одного з невеличних міст в центральних регіонах України. 

До речі, цьогоріч в Україні запровадили спеціальну відзнаку для волонтерів. Її отримають 50 волонтерських колективів.

Трішки внутрішньої подяки читачам «Сурми», більшість з яких є волонтерами. Не кривлячи душею скажу, що щоразу в силу редакторської роботи, читаючи матеріали про черговий захід, подію, організовану допомогу нашим Захисникам, дітям, родинам, які втратили майно, — часто на очах з’являються сльози. Тому пряма вам подяка за вашу душу та допомогу.

День Збройних Сил України

Поділюся з вами, шановні читачі, чимось сокровенним. Коли йдеться про те, що викликає в мене особливі емоції, подяку, шану та любов — стаю небагатослівною. Звісно, що цьогоріч титанічні зусилля наших ЗСУ потребують стільки слів подяки, скільки не можна вмістити на жодну шпальту. Але я хочу розповісти про переосмислення. 

Роки зросійщення, навіть століття русифікації, не могли не залишити свого відбитку. Утотожнення української армії із сусідьньою, ставлення, як до радянської, анекдоти та неповага, нерозуміння — коли ж святкувати: 6 грудня чи 23 лютого? Такою була політика не лише ворожої нам ерефії, такою була внутрішня підривна політика нашої влади. Але до 2013-14 років я була ще доволі неосвіченою школяркою. Все,що пригадується про 6 грудня: складаємося з однокласницями по 20 грнна подарунки для однокласників. Навіщо, для чого, який стосунок до цього свята мають 10-річні хлопчики? Тоді цих питань не виникало: нам, дівчаткам — шкатулки на 8 березня, хлопцям— чашки на 6 грудня. Більше жодного значення це свято для нас не мало. Та й узагалі, тоді було уявлення: навіщо взагалі армія, якщо війна закінчилася в середині минулого століття і більше ніколи не повториться, принаймні за нашого життя. До руйнування дитячого уявлення залишався рік. 

Нині Збройні Сили України — це народна армія. Для нас — це титани, чиїми сучасниками ми є. Для нас — це герої, і живі, і полеглі. Для іноземців —це щось на кшталт супергероїв Marvel і DC, але не в таких яскравих костюмахі які борються з реальним світовим злом. Віра в Збройні Сили України — це нині релігія, яка об’єднала українців. 6 грудня — це не про день, коли в 1991 році ухвалено закон «Про Збройні Сили України». Це про звитягу, доблесть, ціну, яку нині платять найкращі сини найхоробрішого народу. Цитуючи міністра оборони України, «завдяки нашим воїнам абревіатура «ЗСУ» стає популярнішою за абревіатуру «НАТО»». 

Мир обов’язково буде. Перемогу для нас здобувають і неодмінно здобудуть. Але українцям варто засвоїти життєві уроки, щоб у майбутньому в кожному домі шанувалися ті, чиєю кров’ю скроплена наша вільна земля. 

Слава Україні! Слава ЗСУ!