Ідея школи. Про нову школу для нового часу
Все, що відбувається в суспільному житті людей – це справа рук людських, тобто усе це є проявом людського фактору – волі і свідомості людей. Проявом волі і свідомості людей є добро і зло, і зокрема різноманітні соціальні аномалії: кризи, конфлікти, війни, злочинність, аморальність тощо. Поширення останнім часом соціальних аномалій в усьому світі свідчить про кризу людського фактору, тобто про ураження людей комплексом сваволі і ілюзій, який і породжує ці аномалії.
Як слід впливати на людський фактор, аби запобігати соціальним аномаліям? Очевидно, шляхом соціального виховання (соціалізації) людей! Цей спосіб був винайдений людством давно. Ще в часи Давньої Греції люди вже розуміли природну необхідність для держави займатися соціальним вихованням дітей, тобто їх соціалізацією. Форма такої соціалізації у давніх греків називалась «пайдея» (виховання дітей). На потребу соціального виховання (соціалізації) людей виникла ідея школи і для реалізації цієї ідеї були створені спеціальні інститути – ШКОЛИ. Школа стала основним інститутом соціалізації людей. Соціалізація людини – це процес формування в неї за допомогою виховання людського фактору – здатності жити за законами соціальної природи. Цей стан узгодженості волі і свідомості з законами соціальної природи, які реально існують і діють в суспільному житті людей, називається соціальною культурою людини. Все в суспільному житті людей є проявом людського фактору – соціальної культури людей, яка культивується через соціальне виховання (соціалізацію) людини, що має відбуватися в школі. В цьому полягає ідея школи – вона формує той людський фактор, який визначає суспільне життя людей. Отже, звідси випливає висновок: «Якою буде школа – таким буде й суспільне життя людей!». Школа, згідно з соціальним натуралізмом, – це суспільна інституція, в якій відбувається узгодження волі і свідомості людей з законами фізичної, біологічної і соціальної природи, тобто відбувається їх соціалізація, що визначає суспільне життя людей. Як інститут соціалізації людей, школа є такою ж природною необхідністю для суспільного життя, як і держава, економіка, право, мораль тощо. Вона є своєрідною лабораторією, в якій культивується («вирощується» наче в пробірці) той людський фактор, який визначатиме суспільне життя людей.
Отже, фундаментальна роль школи полягає в тому, що вона є БАЗОЮ для формування людського фактору, який визначає функціонування всіх сфер суспільного життя – політики, економіки, права, моралі, науки, техніки, культури тощо. Для виконання цієї ролі школа має прищеплювати школярам принцип верховенства законів соціальної природи.
Згідно з соціальним натуралізмом, людина – це соціальна істота, що здатна жити за законами соціальної природи. Людину такою соціальною істотою робить соціальне виховання (соціалізація), яке відбувається, зокрема, за допомогою школи. Згідно з соціальним натуралізмом, ЗАКОНИ СОЦІАЛЬНОЇ ПРИРОДИ – це правила суспільного життя людей, які випливають з природної необхідності, що існує в суспільстві, і якими мають керуватися люди. Роль школи як інституту соціалізації полягає в тому, щоб готувати людей до суспільного життя, заснованого на законах соціальної природи. Давньогрецький мислитель Платон, наприклад, вважав, що держава не може існувати без людей, ЗДАТНИХ (підготовлених) її використовувати і приводити в дію для ефективного управління суспільним життям. Тобто, вже саме існування держави породжує природну необхідність в існуванні школи.
Очевидно, пізнання (відкриття) цієї закономірності спонукало до того, що школи як інститути соціального виховання (соціалізації) людей стали природною необхідністю в будь-якому суспільстві. Проте є достатньо підстав вважати, що сьогодні роль школи в суспільному житті людей явно недооцінюється. І наслідком цього є ураження суспільств різними соціальними аномаліями – кризи, конфлікти, злочинність, аморальність, деградація тощо. Соціальна інфантильність громадян – це теж наслідок відсутності належного соціального виховання в школі. Знання законів І. Ньютона, теорії Ч. Дарвіна чи іноземних мов тощо не забезпечують самі собою правильну політичну, економічну, правову чи моральну поведінку людини без її соціального виховання, тобто без формування в неї здатності керуватися законами соціальної природи. Згідно з соціальним натуралізмом, існує закономірність – неналежний рівень соціального виховання громадян, зокрема в школі, неодмінно вводить суспільство в стан дилеми: або хаос, або диктатура. Третього не дано! Вийти з цього стану можна лише шляхом підвищення рівня соціального виховання громадян, зокрема в школі. До речі, як свідчить історичний досвід, СПРАВЖНЯ ДЕМОКРАТІЯ – це влада народу, громадяни якого мають розвинену соціальну (тобто політичну, економічну, правову, моральну) культуру. Таку демократію можна назвати «ОСВІЧЕНОЮ, або СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЮ ДЕМОКРАТІЄЮ». Ідею саме такої демократії відстоював, і небезуспішно, американський просвітитель і політичний діяч Т. Джефферсон. Соціальна роль школи має полягати в забезпеченні «освіченої демократії». Інакше будь-яка форма демократії перетвориться на псевдодемократію.
Очевидно, школа, завдяки соціальному вихованню людини, може і має забезпечувати також «освічену політику», «освічену економіку», «освічене правосуддя», «освічену мораль», а також «освіченість» усіх інших інститутів суспільства, в яких проявляється людський фактор.
Згідно з соціальним натуралізмом, будь-які реформи є марними, якщо школи не забезпечують соціальне виховання (соціалізацію) підростаючого покоління, аби воно керувалося принципом верховенства законів природного права, а не сваволею і ілюзіями, які проявляються у вигляді різноманітних соціальних аномалій. До речі, і жодні революції не можуть замінити роль школи в розвитку і функціонуванні суспільства. Однієї лише «політичної волі» реформаторів змінити життця людей на краще без соціального виховання громадян в школі – теж недостатньо! Жодна «політична воля» не здатна зробити те, що має зробити школа для вдосконалення суспільного життя людей.
Сьогоднішні соціальні аномалії – це прояв неналежної соціалізації (соціального виховання) людей, отриманої в нинішніх школах. Якби в школах України соціальне виховання школярів було на належному рівні, то не було б тих соціальних аномалій, що сьогодні уражають українське суспільство. Тому актуалізується потреба в новій концепції школи, яка б усувала цей недолік. Згідно з соціальним натуралізмом, долю людей і народів визначає ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР – СОЦІАЛЬНА КУЛЬТУРА ЛЮДЕЙ. А що саме формує цей фактор? Його формує соціалізація (соціальне виховання), що може і має здійснюватися, зокрема, в школі.
Заперечення функції соціального виховання (соціалізації) в школі і визнання за нею лише функції «освіти» як засвоєння загальних знань – це спотворення самої ідеї школи! Загальна освіта в школі має поєднуватися з соціальним вихованням (соціалізацією) школярів в їхніх інтересах і в інтересах усього суспільства. Інакше в суспільстві поширюватиметься феномен «освічені, але не виховані», що буде проявлятися, образно кажучи, як парадоксальна форма «освіченого зла» – наприклад, освічена злочинність чи освічена аморальність тощо. Сім’я теж має свою роль в соціальному вихованні (соціалізації) дітей, але вона не здатна замінити роль школи в цьому. Ці ролі не є взаємозамінними, а є такими, що лише доповнюють одна одну. Про неналежне виконання сучасною школою своєї ролі в соціалізації (соціальному вихованні) школярів свідчить факт ураження сучасного суспільства соціальними аномаліями, які і є проявом недоліків людського фактору, який має формуватися у школі. Зокрема, це такий недолік, як низький рівень соціальної (тобто політичної, економічної, правової, моральної) культури громадян. Скільком соціальним аномаліям, і зокрема проявам зла, можна було б запобігти, якби школи забезпечували належний рівень соціального виховання, що здатне протистояти сваволі й ілюзіям, які породжують зло! Як це виправити? Очевидно, потрібна реалізація нової концепції школи! Згідно з соціальним натуралізмом, вона має бути такою.
Школа – це основна суспільна інституція, яка має забезпечувати соціалізацію людей. Для цього школа має поєднувати: 1) натуралістичну загальну освіту, засновану на пізнанні законів фізичної, біологічної і соціальної природи; 2) соціальне виховання (соціалізацію) школярів, тобто узгодження їхньої волі і свідомості з законами соціальної природи. Згідно з цією концепцією «нової школи», вона має бути забезпечена всім необхідним для виконання функції загальної освіти і соціального виховання школярів, а не лише надання їм знань про математику, фізику, біологію, історію, іноземні мови тощо. Водночас виховний процес в школі має органічно поєднуватися з сімейним вихованням, а не перекладати притаманну їй виховну функцію з себе виключно на сім’ю.
Позбавлення школи функції соціального виховання школярів приводить до драматичних наслідків – до ураження суспільства соціальними аномаліями, що є проявами недоліків в соціалізації молодого покоління громадян. Жодне сімейне виховання не здатне компенсувати відсутність соціального виховання в школі. Загальна освіта без соціального виховання – це як інструмент без культури його використання.
В програму школи має бути внесений предмет «СОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ», яке полягає в узгодженні волі і свідомості школярів з законами соціальної природи. Основою предмету «Соціальне виховання» мають бути ідеї Платона, Дж. Локка, Е. Дюркгейма, Л. Петражицького, А. Макаренка та інших мислителів щодо сутності соціального виховання.
Соціальне виховання – це культивування соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури в громадянина. Платон стверджував, що виховання не має бути лише приватною справою сім’ї, воно має перебувати під контролем держави з раннього дитинства. Дж. Локк вважав, що виховання полягає в пристосуванні дитини до суспільного життя, яке існує за власними природними законами. Е. Дюркгейм відстоював концепцію, згідно з якою виховання має бути соціальним за своєю суттю, а суспільство має не лише право, а й обов‘язок виховувати в дітей соціальні властивості, тобто соціалізувати дітей в школі.
Метод соціального виховання А. Макаренка полягає в занурені вихованців в практику суспільного життя, в якому діють закони соціальної природи, тобто у втягненні їх в ситуацію, в якій вони мають підкорятися природній необхідності, а не керуватися сваволею і ілюзіями. Це забезпечує узгодження волі і свідомості з законами соціальної природи, тобто формує те, що називається соціальною культурою людини. Л. Петражицький відзначав факт соціального виховання дітей в процесі дитячих ігор, під час яких діти пристосовуються до законів соціальної природи, наприклад, до правил співжиття в суспільстві. Такі соціалізуючі ігри також мають використовуватися для соціального виховання в школі. На уроках соціального виховання школярі мають засвоювати соціальні навики, необхідні їм для участі в суспільному житті людей. Досвід такого соціалізуючого виховання людство має великий: від давньогрецької пайдеї до педагогічної практики А. Макаренка, скаутського руху і сучасного «Пласту».
До речі, сьогодні відкриваються нові можливості для соціального виховання (соціалізації) школярів завдяки використанню інструментів «штучного інтелекту». З допомогою ШІ може бути штучно створена віртуальна соціальна реальність, в якій імітуватимуться закони соціальної природи, з якими вихованці мають узгоджувати свою волю і свідомість, внаслідок чого в них формуватиметься соціальна культура. Тобто школярі матимуть ту віртуальну соціальну практику, яка їх соціалізуватиме. Критерієм ефективності соціального виховання людини є її здатність керуватися в соціальній практиці принципом верховенства законів соціальної природи, а не сваволею й ілюзіями, що проявляються у вигляді соціальних аномалій. Соціалізація полягає в тому, щоб людина керувалася не принципом «світ за моїми законами!», а принципом «я за законами світу!».
Місія школи полягає в тому, щоб культивувати ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО соціальної поведінки людини: «Керуйся законами соціальної природи, а не сваволею й ілюзіями!». Школа має бути пристосована до того, щоб прищеплювати людям соціальну культуру, засновану на принципі верховенства законів соціальної природи, що є основою мирного і безпечного існування людей і народів. Закони соціальної природи є спільним знаменником для усіх людей і народів, дотримання яких необхідне для миру і безпеки. Для створення імунітету проти ураження людей комплексом сваволі і ілюзій школа має сформувати у вихованців натуралістичний світогляд, згідно з яким «Мати-Природа – це Найвища Влада і Найвищий Законодавець для усіх людей і народів!». А будь-яку іншу владу і будь-яке інше законодавство слід розглядати як залежні від влади і законодавства Матері-Природи. Тобто, зокрема державна влада і державне законодавство мають узгоджуватися з владою і законодавством Матері-Природи, інакше вони є недійсними.
Очевидно, в будь-якій країні світу соціальне виховання в школі має бути базою для формування громадянина з розвинутою політичною, економічною, правовою і моральною культурою. Тоді такий громадянин не буде керуватися сваволею й ілюзіями. Це основа суспільного добробуту і засіб для подолання соціальних аномалій. Зокрема і тих, від яких сьогодні потерпає Україна, і не лише Україна. Ті соціальні аномалії, що мають місце в суспільстві, – це наслідок недоліків соціального виховання (соціалізації) людей, зокрема в школі. Тому в соціальній практиці слід виходити з того, що роль соціального виховання в школі має більше значення для подолання соціальних аномалій (зокрема корупції), ніж застосування державних інституцій (законодавства, адміністративних засобів тощо). Отже, згідно з натуралістичним світоглядом, ідея нової школи полягає в культивуванні людського фактору, а саме – волі і свідомості людей, узгоджених з законами фізичної, біологічної, а також соціальної природи. Не уряди, а школи визначають долю народів! А уряди діють так, як їх навчили в школі.
Нова школа, яка здатна забезпечити розвиток людського фактору, і зокрема соціальної культури громадян, має стати основою для забезпечення суспільного добробуту і протидії різноманітним соціальним аномаліям (кризам, конфліктам, війнам, злочинності, аморальності, деградації тощо).
Про автора:
Олександр Костенко – доктор юридичних наук, професор.