Цивілізація втрапила в «темні часи»… Де світло?

І Європа і Америка впадають в якийсь новітній обскурантизм. Відбувається нормалізація антицінностей, заснованих на сваволі і ілюзіях людей. 

А справжні соціальні цінності, визначені в епоху Просвітництва, девальвуються шляхом їхнього протиприродного тлумачення. Зокрема, свобода тлумачиться як така, що визначається лише згідно з волею і свідомістю самої людини: що сама людина собі дозволяє, те і є, начебто, свободою, тобто свобода рівняється вседозволеності. Істина тлумачиться як власне уявлення людини, безвідносно до реальності, згідно з принципом: «у кожного своя істина». Політика, економіка, право та інші соціальні інституції деморалізуються, тобто звільняються від моральних норм, які визнаються начебто анахронізмом. І це при тому, що мораль є чи не основним критерієм для тлумачення соціальних цінностей. 

Філософія, будучи методологічним інструментом для тлумачення соціальних цінностей, перетворюється на абсолютно вільне розумування людей, які керується сваволею і ілюзіями.

Наслідком цих соціальних аномалій є руйнація світового порядку – основи благополуччя, миру і безпеки людей і народів.

Симптоматичним для сучасної цивілізаційної кризи є проголошене Президентом США Д. Трампом «кредо»: він керується лише «власною мораллю», а право, зокрема міжнародне право, йому «не потрібне». У своєму інтерв'ю американському виданню »The New York Times«, опублікованому в п'ятницю, 9 січня 2026 року, Д. Трамп заявив, що його повноваження обмежені тільки його «власною мораллю», а не міжнародним правом. «Є одне обмеження. Моя власна мораль. Мій власний розум. Це єдине, що може мене зупинити. (...) Мені не потрібне міжнародне право», – заявив він. А на запитання кореспондентів про те, чи повинна його адміністрація дотримуватися міжнародного права, Д. Трамп відповів: «Так!». Але зауважив при цьому, що буде сам вирішувати, коли і як такі обмеження застосовуватимуться до США. «Це залежить від того, як ви визначаєте міжнародне право», – підкреслив глава Білого дому. Тобто він вважає, що «визначення» правил міжнародного права – це справа його особиста, він нібито вільний визначати їх по-своєму, зокрема свавільно і відповідно до своїх ілюзій, а не згідно з законами соціальної природи. Ці слова Д. Трампа, очевидно, мають вигляд проголошення свободи від моралі і права, зокрема права міжнародного. Мабуть, саме це є для нього «здоровим глуздом». Але свобода від моралі і права, зокрема права міжнародного, які мають засновуватися на законах соціальної природи, є таким чином і свободою від законів соціальної природи, тобто є сваволею і ілюзіями. Виходить, що президент США буде керуватися сваволею і ілюзіями, а не принципом верховенства законів соціальної природи, як цього вимагає соціальний натуралізм. Це – протиприродно, а отже й небезпечно, якщо, керуючись сваволею і ілюзіями, він буде проектувати «Золотий вік Америки» і конструювати міжнародні відносини.

З огляду на його поведінку як Президента США, Д. Трамп має тенденцію (схильність) використовувати силу (примус), керуючись лише власним тлумаченням норм моралі і права, зокрема права міжнародного, тобто керуючись сваволею й ілюзіями, а не принципом верховенства законів соціальної природи. Згідно з соціальним натуралізмом, сила (примус) може і має застосовуватися за наявності природної необхідності і відповідно до законів соціальної природи, а не керуючись сваволею й ілюзіями.

Тут слід мати на увазі, що так історично склалося, що США мають чи не найбільше можливостей впливу на стан сучасної цивілізації, які Президент США може використати, керуючись сваволею й ілюзіями, тобто всупереч законам соціальної природи. Згідно з соціальним натуралізмом, це – протиприродно, а значить і аномально!

Характерним симптомом «темних часів», тобто новітнього обскурантизму, є протиприродне тлумачення статевої поведінки людей з позиції сваволі і ілюзій. Це, спричиняє навіть політичну реакцію – псевдоліберальний рух за, так би мовити, штучне, – всупереч законам соціальної природи, – унормування різноманітних аномалій статевої поведінки людей. Таким чином руйнується статева, зокрема сімейна, культура, заснована на законах природи. Усе це та інші подібні аномалії, будучи проявом комплексу сваволі та ілюзій, і є першоджерелом сучасної цивілізаційної кризи.

Цивілізація, опинившись в стані ураження комплексом сваволі і ілюзій людей, деградує. Щось подібне у свій час сталося з афінською і римською цивілізаціями. Як же пояснити те, що сьогодні відбувається із сучасною цивілізацією? Уявляється, що це можна зробити у світлі доктрини соціального натуралізму.

Що таке соціальний натуралізм? Основою соціального натуралізму є ідея про існування поряд з фізичною і біологічної формами природи, також соціальної форми природи, яка існує за своїми законами – ЗАКОНАМИ СОЦІАЛЬНОЇ ПРИРОДИ, відмінними від фізичних і біологічних законів. Тобто ідея про ПРИРОДНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО, що зародилась ще в античні часи... Вона відображена, зокрема в філософії стоїків: Аристотеля, Ціцерона, в працях Дж. Локка, Гуго Гроція, Адама Сміта, Ш. Монтеск'є, Т. Джефферсона, Е. Дюркгейма...

Соціальний натуралізм – це методологія для адекватного вирішення різноманітних соціальних проблем, зокрема проблем політики, економіки, права, моралі тощо. Соціальні науки стають справжніми науками тоді, коли вони користуються методологією соціального натуралізму.

Згідно з соціальним натуралізмом, соціальні науки мають займатися пізнанням (відкриттям) законів соціальної природи і втіленням їх в соціальну практику людей. З соціального натуралізму випливає, що для нормального життя люди в соціальній практиці мають керуватися принципом верховенства законів соціальної природи, а не сваволею і ілюзіями. Усі соціальні (політичні, економічні, правові, моральні тощо) кризи є наслідком неузгодженості волі й свідомості із законами соціальної природи, внаслідок чого відбувається перетворення волі і свідомості людей на сваволю і ілюзії. Усі соціальні аномалії – занепад демократії, війни, негаразди в економіці, злочинність, зокрема корупція, аморальність тощо – є наслідком недотримання людьми законів соціальної природи, тобто проявом сваволі й ілюзій. 

Сьогодні вже лунають голоси навіть про «кінець світу». Якщо користуватися оптикою соціального натуралізму, то можна крізь неї побачити ознаки кризи старої цивілізації, ураженої комплексом сваволі і ілюзій. Мабуть, це початок переходу до нової цивілізації, яка має керуватися принципом верховенства законів соціальної природи.

Соціальний натуралізм спрямовує людей і народи на пізнання і дотримання законів соціальної природи для протидії цивілізаційним кризам і соціальним аномаліям.

З огляду на історичний досвід, найкраще живуть ті люди і народи, які дотримуються принципу верховенства законів соціальної природи, що випливає з соціального натуралізму. Дотримуючись цього принципу, люди виведуть цивілізацію з тунелю «темних часів». Таким чином, соціальний натуралізм дозволяє побачити світло «в кінці тунелю», в якому опинилася сучасна цивілізація. Це світло полягає в узгоджені життя людей і народів з законами соціальної природи, зокрема з природними законами політики, економіки, права і моралі. У світлі соціального натуралізму, застосування сили (примусу) всупереч законам соціальної природи, відображеними в нормах моралі і права, підриває той світовий порядок, на основі якого є можливим безпечне існування людства взагалі. Наприклад, людство заради виживання мусить дотримуватися певних правил ведення воєн, бо війни без правил є руйнівними для кожної з воюючих сторін: для агресора не менше, ніж для жертви агресії. Якщо усі будуть порушувати моральні і правові закони ведення війни, то людство не виживе взагалі. 

Правила боротьби діють навіть у світі звірів. Керуючись природними інстинктами-правилами, звірі не застосовують одне до одного силу (примус) без природної необхідності, бо так потрібно для їхнього виживання. Проте в людському світі застосування сили (примусу) без правил, зокрема у війнах, є можливим. Наприклад, порушення законів моралі права рашистською росією у воєнній агресії проти України. Росія не має природної необхідності чинити воєнну агресію проти України, але це відбувається через ураження агресора комплексом сваволі і ілюзій, який породжує рашизм. Очевидно у світлі соціального натуралізму має пояснення і сам «фактор росії» в сучасному світі, що сьогодні – це країна, народ якої уражений комплексом сваволі і ілюзій, тобто соціопатією, що має форму рашизму. Це проявляється, зокрема, в «поведінці» уряду росії, яка не узгоджується із законами соціальної природи. Першопричиною аномальної поведінки уряду росії і є саме рашизм. Звідси гібридна агресивність росії «проти усіх», зокрема проти України. 

Європейські політики вважають, що реагувати на загрози з боку рашистської росії слід через мілітаризацію Європи. Але згідно з соціальним натуралізмом, така реакція є неадекватною. І ось чому! Першопричиною гібридної агресивності росії, яка загрожує, зокрема, Європі, є рашизм, тобто ураженість людського фактору в росії комплексом сваволі й ілюзій. Цю першопричину гібридної агресивності не можна усунути шляхом мілітаризації Європи. Мілітаризація здатна лише для забезпечення оборони у разі реального нападу на Європу, але вона не здатна запобігти воєнній агресії. Отже, мілітаризація може забезпечити оборону від воєнної агресії, але не здатна забезпечити мир і безпеку в Європі. 

Згідно з соціальним натуралізмом гарантією миру і безпеки в Європі може бути лише ДЕРАШИЗАЦІЯ росії, тобто усунення першопричини гібридної агресивності росії. Іншими словами, формула миру і безпеки в Європі має бути такою: «дерашизація плюс мілітаризація». За цією ж формулою можлива безпека України в европейській сім’ї народів.

…Україна, як учасниця світового цивілізаційного процесу, має теж керуватися принципом верховенства законів соціальної природи, аби внести свій внесок в подолання «темних часів» і вийти на шлях світлого майбутнього.

Сприяти цьому – завдання №1 для Справжньої Української Еліти, використовуючи, зокрема, засоби соціального (політичного, економічного, правового, морального) просвітництва громадян, яке має формувати в них соціальну культуру. Бо саме соціальна культура громадян є тим людським фактором, що визначає долю України: якою буде соціальна культура громадян – таким буде і життя людей в Україні.

Про автора: Олександр Костенко – професор.