День українського соняшника. Чому б і ні?

5 вересня соціальні мережі замайоріли зображеннями найяскравішої української квітки – соняшника. Саме цього дня організація «Помаранчева Хвиля» провела перший онлайн-флешмоб «День Українського Соняшника». Погодьтеся: повернутий до сонця, жовтогарячий, він ніби випромінює незгасиму надію на світло. І взагалі, важко уявити собі українське літо без соняшників. А для українців, розсіяних по світу, ця квітка стала щемким нагадуванням про рідну землю, яскраву красу її теплих днів.  

Соняшник давно став одним із найбільш упізнаваних символів України: образ цієї життєдайної квітки супроводжує українців у святах, народному мистецтві, живописі, фотографії.  Нещодавно в Чикаго відбувся парад, присвячений Дню Незалежності України, де прекрасні жінки в автентичному українському вбранні дарували соняшники випадковим перехожим та дітям. У цій простій акції було стільки тепла, радості й надії, що образ соняшника ще довго не виходив із пам'яті.

 А за кілька днів після параду, побачивши на вулиці сонях, я не змогла пройти повз, не запросивши цього «яскравого пана» до селфі. Тоді й замислилася: а чи існує окремий День українського соняшника?

Виявилося, що насправді існує Міжнародний день соняшника – 1 травня. Однак це не офіційне міжнародне свято, а неформальна дата, яка пов’язується насамперед із соняшником як сільськогосподарською культурою. Але для України ця дата не зовсім відповідає тому, на чому хотілось би наголосити. Тому що у нашому випадку хотілося б говорити про соняшник, як про національний символ, а не просто як про олійну культуру (хоча і в цьому сенсі Україна має що сказати, бо майже 30 відсотків світового виробництва соняшника припадає саме на українські землі). І для більшості українців соняшник – це згадка про дитинство, це образ українського літа, поля, сонця і світла. 

Я поділилася думками про можливе проведення Дня українського соняшника з УГО «Помаранчева Хвиля» і була щаслива отримати підтримку. Виявилося, що просту ідею можна перетворити на запальну спільну акцію, якщо робити її разом. Згодом до ініціативи долучився й Український національний музей у Чикаго, додавши соняшник до своєї профільної світлини у Facebook. У музеї також повідомили, що наступного року планують підготувати матеріали зі свого архіву, пов’язані із соняшниками. 

Переглянувши дати в календарі, ми знайшли ще одну, пов'язану з соняшниками уже в українському контексті. 29 серпня в Україні відзначають День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави. Ця дата пов’язана з Іловайською трагедією 2014 року. Саме соняшник став одним із символів цього дня, оскільки бойові дії та вихід українських військових з оточення під Іловайськом відбувалися серед соняшникових полів.

Цей зв’язок соняшника з пам’яттю про загиблих українських захисників є надзвичайно важливим. Його неможливо і не потрібно забувати. Та чи означає це, що соняшник має залишитися для українців лише символом трагедії? Мабуть, ні. Пам'ять необхідна безсумнівно, але… Соняшник історично має в українській культурі набагато ширше значення. Це яскрава, осяйна, життєрадісна квітка, що тягнеться до світла, повертаючись за сонцем, асоціюється з перемогою світла над мороком, з пізнім літом, з теплом, з українською землею, красою і життям.

Так, соняшникове поле стало свідком однієї із найстрашніших трагедій російсько-української війни, але сама квітка не перестала бути символом життя, і, можливо, саме в цьому й полягає її особлива сила. Соняшник може нагадувати світові про українських захисників. Але він також може нагадувати світові про саму Україну – яскраву, красиву, життєрадісну і незламну.

Українські соняшники абсолютно унікальні та дивовижно різні, як і долі українців, розкиданих сьогодні по всьому світу. Це ще раз засвідчив проведений онлайн-флешмоб, про який я згадала на початку цієї публікації і на який відгукнулися надзвичайно цікаві люди. Розкажу тільки про деяких із них, чиї світлини ви бачите на ілюстраціях до нашої статті.

Харків’янин Ростислав Сірик поділився світлиною незламного соняха, що виріс із добре трамбованого асфальту Слобожанщини.

Савва Світлинський додав фотографію роботи Галини Рідної із серії «Соняшники», а Валерія Носик, художниця з Полтавщини, виклала роботу «Сонячна симфонія».

Наталя Завізоступ поділилася світлинами з букетами яскравих соняшників. А мене особливо торкнув коментар Оксани Берези під цими фотографіями – «Соняхи української душі». Здається, що образ цих квітів пов'язаний з найглибшим самоусвідомленням українців.

Харківська художниця Катерина Зуб долучилася до флешмобу зі своєю роботою «Клунки».

Олена Дяденко виклала свою роботу Sunny Girl («Сонячна Дівчинка»).

Художниця Оксана Сулима поділилася підбіркою робіт українських художників із соняшниками. Серед них були класичні твори Катерини Білокур та Марії Примаченко, а також роботи сучасних українських митців. Зокрема, вона згадала Віру Устянську, яка працює над серією «Project 1000 Sunflowers» («Тисяча соняшників»). Символічним стало те, що саме напередодні онлайн-флешмобу, який ми назвали «День Українського Соняшника», Віра Устянська отримала третє місце на 27-й щорічній Національній виставці American Impressionist Society за картину In the Flow with Shadow – роботу №197 із її проєкту 1000 Sunflowers. У виставці взяли участь 1 547 робіт художників зі Сполучених Штатів Америки. Цікаво й те, що ця нагорода припала саме на дні, коли українці говорили про соняшник як про символ світла, життя та незламності.

Не маю можливості згадати та поділитися барвистими світлинами всіх, хто долучився до флешмобу в цьому році. Але хочу наголосити, що на запропонованих світлинах та картинах ми бачимо різні соняшники, різні історії та різні долі українців, які разом створюють образ світлої, яскравої, життєствердної та незламної України.

Отож, 5 вересня 2026 року таку акцію ми провели вперше.

Так, це лише просто флешмоб, а, може, – маленький початок чогось більшого. Інколи прекрасні традиції починаються саме з маленьких кроків. І, якщо трохи помріяти, то, можливо, колись на початку вересня українці відкриватимуть соціальні мережі й бачитимуть тисячі соняшників, а до цієї традиції – всіма способами популяризувати і вшановувати цю квітку – долучатимуться українські школи, культурні центри, музеї, художники, громадські організації і просто люди, які люблять Україну.

Зображення соняшника не потребує перекладу. Соняшникова Дипломатія зрозуміла без слів і є світлим нагадування світові про Україну, яка, попри все, продовжує зростати й тягнутися до світла.

І наостанок. Якщо раптом, прочитавши про День українського соняшника, ви відчули нестримне бажання поділитися своєю світлиною з соняшниками, але шкодуєте, що пропустили нагоду флешмобу, думаю, цілком доречним буде до кінця вересня викласти свою світлину з хештегами: 

#УкраїнськийСоняшник #UkrainianSunflower #СоняшниковаДипломатія #SunflowerDiplomacy.

Про автора: Катерина Ткаченко, мисткиня, член управи УГО «Помаранчева Хвиля».