Українські народні легенди про пташок: лелека раніше був людиною і носить жилетку

Вражає, скільки легенд у нашого народу. Рослинні, про тварин і птахів, а також історичні, фантастичні, міфологічні, про походження гір, річок і взагалі місцин… Також є християнські легенди. 

А ще цікаво, що фактично про кожну квітку та іншу рослину в українському фольклорі є легенди. Також є цікаві оповідки про птахів. Наші предки придивлялися до птиць і створювали пояснення про зовнішність, звички тощо.

Наприклад, про лелеку. Цей птах, якого ще називають чорногуз, а також бусел, бусол, боцян, боцюг, а ще – гайстер, лагідно – бузько і різними іншими діалектизмами, – наш тотем. Бо недарма саме в нього стільки імен – і, відповідно, багато легенд саме про лелеку. Відомі жартівливі (а раніше – легендарні) пояснення, що цей птах приносить дітей. Але цим не вичерпується кількість сюжетів! Вірили і вірять, що лелека на даху (стрісі) – лад у хаті. Тому в селах робили і роблять гнізда для цих птахів – із коліс. І вірили, що добра прикмета, якщо лелека потім прилітає з теплих країв на ту саму хату й в те саме кубло. Убити цього птаха вважалося гріхом. За легендою, наприклад, покаранням за це буде посуха – або навпаки, злива. І те, і те зле для врожаю. А оскільки традиційно дощ порівнюється зі слізьми, то про зливу казали, що це плаче вбитий лелека – три дні! (Вірили, що може статися й інше зло, не лише погодне, якщо вбити цього птаха). Тобто лелеку пов’язували з прикметами, погодою. Отже, він означає вологу, бо на болотах та в інших водоймах шукає та поїдає жаб, ропух та інших. Але ще казали, що він приносить вогонь з небес, зокрема жар. І може підпалити кривднику хату – наприклад, за те, що той викрав у нього яйця.

Водночас – те, що цей птах милосердний. І взагалі: у нього є характер – то добрий, то суперечливий.

Зокрема, наші предки вірили, що він був людиною й навіть казали, що лелека носить жилетку. Навіть давали цим птахам людські – причому чоловічі – імена. А щоб це зрозуміти, варто згадати іншу назву цього птаха: жабоїд. Адже лелека їсть жаб та інших плазунів. Тому пращури так його шанували, вважаючи, що він очищує землю. (До речі, за ознакою – дзьобати – його називають і дзьобун). Ще, можливо, стільки легенд, вірувань і звичаїв, спрямованих на шанування чорногуза, пояснюється й білим кольором – адже білий означає сакральний, а ще це чистота. Також безіменних творців легенд цікавило, чому лелека білий, але кінчики крил у нього чорні, а дзьоб і лапи (ноги) – червоні.

Отже, за легендою, колись лелека був людиною. Господь Бог доручив герою віднести мішок із гадами (як наші предки називали плазунів – тобто змій, ропух та інших) та потопити в болоті або в морі (інші варіанти: спалити або закопати). Відомо, що змій і ропух вважали нечистими створіннями (і недарма у фольклорі на них перетворюється саме нечиста сила – від чортів до відьом). Але персонаж виявився надто цікавим і, попри заборону, розв’язав мішок, щоб подивитися, що там. Звісно, усі «гади» розлізлися та розплодилися. У покару Бог перетворив цю людину на птаха-жабоїда, щоб той знищував плазунів. І якщо лелека був білим, то через гріх у нього почорніли кінчики крил, а через сором – дзьоб і ноги.

Цікава історія. До речі, наш класик Іван Нечуй-Левицький, який написав і «Світогляд українського народу», де вивів нашу міфологію, легенди, перекази та взагалі фольклор, порівняв цей сюжет із давньогрецьким міфом про скриньку Пандори. Гадаю, не варто пояснювати, ким була Пандора і чому не можна було відчиняти скриньку з усіма лихами та хворобами (але вона це зробила). А вислів «скринька Пандори» досі вживається.

Отже, ця «Божа птиця», як її називали, – провідник між небесами і людським, земним, світом. Тому стосовно дітонародження народ створив поетичну легенду, що лелека приносить не просто дітей, а їхні душі з вирію. (Тому діти просили: «Буську, буську, принеси мені Маруську!») Узагалі вірили, що цей птах сприяє родині та щастю в домі. Наприклад, якщо дівчина побачить летючого лелеку, то невдовзі одружиться. А от якщо цей птах сидітиме у гнізді – значить, ще рік сидіти вдома з батьками. Тобто пояснювали за зовнішньою ознакою: летить – дівчина «вилетить» з дому, сидить – і вона сидітиме. Також лелека приносив й інше щастя – від урожаю до грошей. Надзвичайно добрий птах – і вісник, і посередник, і дарує… Ще він – оберіг. Адже лелека на даху приносить щастя. Водночас помічали: якщо є хати, які ці птахи уникають, то це явно «прокляті» оселі. Раніше не знали про енергетику, але спостерігали за поведінкою тварин і птахів. Так і розуміли, чому на певному місці можна будувати хату, а в іншому – ні.

Але це ще не все. За легендами, у лелеки є душа. Він по-справжньому плаче (у тому числі оплакує свій гріх – непослух Господа), а ще в лелек є своя ієрархія, своє суспільство і навіть суд! І родини в них справжні, пари на все життя. є легенди про лебедів, які створюють подружжя на все життя, і якщо один помре, то його пари теж не стане. Але те ж саме розповідали про лелек. За один раз і не переповісти всього. Просто наші предки помічали, що ці птахи дуже розумні, відчувають добре ставлення до себе й тому довіряють людям, якщо ті не кривдитимуть їх. Тому й вірили, що лелеки розуміють людську мову і навіть мають свою, а ще навіть моляться.

Згадаймо іншого улюбленого птаха («Божого» або «чистого») – жайворонка. Його не раз оспівували наші класики (цікаво: птах – співочий, і його оспівували, метафорично кажучи). Про жайвора або жайворонка, жайворона чи жайворонця відомі не лише пісні та прикмети, звичаї (у тому числі випікання з тіста жайворонків), повір’я та інший фольклор, а й легенди. Це не просто мила невеличка пташка, яка співоча та тішить нас. Її називають «ранньою пташкою», лагідно – «жайвороня» тощо. Про неї – складні та багаті уявлення.

Оскільки птах – це душа, то в українському фольклорі зафіксовано: жайворонки не просто приносять весну, але це й душі предків, які раз на рік відвідують рідні ниви. Також саме ці птахи, за повір’ям, означають святі душі, що відігрівають замерзлу зиму. Ще саме жайворонок приносить урожай. Бо є легенда про сонце. Оскільки жайвір високо літає, то вірили, що він може запросто дістатися й Сонця – божества. За легендою, він просив у цього світила тепла для врожаю.

Із християнізацією стали вірити, що ця пташка прославляє Бога і навіть молиться. І не просто літає в небеса, а лине до Господа – сповідатися. Отже, чинить як людина. У минулій статті було про ластівок, які заважали розп’яттю Христа і забирали цвяхи. А жайворонок, за легендою, виймав колючки з тернового вінця Спасителя. За це Богородиця благословила жайворів і ластівок. До речі, саме жайворонок (в іншій легенді) співав поховальну пісню за розп’ятим Ісусом Христом, а вторували цьому співу голуби та інші «чисті» птахи. А ще, за легендами, узимку жайворонок не просто відпочиває в теплих краях, а перебуває у вирію чи християнському раю. Його тримають і доглядають янголи, а коли викрешеться блискавка, цей птах може зазирнути в небесні таємниці.

А чому жайвір живе лише в полі? І чому він зовні скромний, сірий, рябенький? Бо кольором як земля та бадилини – щоб можна було ховатися. Те, що сьогодні називається мімікрія. А про походження цього птаха і його звички є галицька легенда. Творячи світ, Бог підкинув угору грудочку землі, і та перетворилася на «сіру, як земля», пташку – жайворонка.

Отже, народні легенди – і поетичні, і повчальні, і помічають головне у природі. Наші предки пояснювали різні явища мудро, дотепно і оригінально. Персонажі в легендарному жанрі мають власні ознаки, характеристики, ось чому лелека, жайворонок та інші птахи поводяться як люди. 

Цікаво читати легенди і бачити, що в цих поясненнях і мальовничих описах є раціональне зерно. Але, звичайно, скарбниця такого жанру невичерпна. Тому сьогодні українські народні легенди стають і матеріалом наукового вивчення. Їх досліджують філологи, етнографи та інші. Проте не всі оповіді й на сьогодні доступні нам, треба більше дізнаватися легендарних сюжетів, бо недарма це те, що має бути прочитано.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів)