Українські легенди: птахи, комахи та інші створіння

Чи розмовляють журавлі? Чому плаче дятел? Чи пов’язана ягода журавлина з журавлями? Коли журавлі – це журавлі, а коли – веселики? Чому їх не можна плутати? Звідки взялися комахи і взагалі життя? Як звуть чоловіка бабки і чому?

Про це скажуть українські народні легенди. Так наші предки пояснювали природу.

Наприклад: такий поширений птах-тотем, як журавель. Багато хто згадає народну пісню «Чуєш, брате мій…», яку майстерно і пронизливо виконувала Квітка Цісик. Але не всі знають, що її написав Богдан Лепкий, і перший рядок звучить як «Видиш, брате мій…». Композитором став брат письменника Левко Лепкий. Сам текст народився у Кракові в 1910 р. Але це ще не все: вірш став стрілецькою піснею. І невдовзі – улюбленою емігрантською.

Журавлі – герої наших пісень, казок, а також легенд. Чому ж цей перелітний птах такий популярний? І чому інша його назва (фольклорна) – веселик? Адже в орнітології повна назва – журавель сірий.

Інші синоніми – народні: журавка, журав. Є й орнітологічні: скажімо, білий журавель – це стерх, є вид журавля – красавка.

Відомо, що в нашому фольклорі є «Божі птахи». Журавель – саме такий. Він – позитивний персонаж. А ще його називають «сонячним птахом», «птахом Сонця», бо наші предки пов’язували його з цим світилом. Чому? Бо він високо і далеко літає? А повертається навесні, коли тепліє? 

Також відомо, що наші народні ігри-танці «Журавель» та схожі – ритуальні. А ще цих птахів як сакральних зображали на культових пам’ятках – наприклад, біля Полтави знайшли зольник. Це стародавня археологічна пам’ятка бронзового віку. Чому така назва? Бо на насипу, схожому на високу могилу, згрібали золу або попіл та уламки – наприклад, від посуду. Був там і вівтар для офіри. Загадково і цікаво, але багато ще не відкрите. Головне, що саме на цьому зольнику зображено птахів – або журавлину, або лебедину зграю. Треба сказати, що за функціями, як видно в нашому фольклорі, часто ототожнювали журавлів, лелек і лебедів. 

Журавлиний ключ – ось як виглядає політ цих птахів. Наші предки вірили, що коли журавлі відлітають восени, то не просто прощаються і сумно кличуть «кру-кру», а й несуть із собою у вирій грішні душі. Натомість навесні ці птиці веселі, бо й повертаються в тепло, додому, а ще – тому що несуть із собою душі новонароджених. Тобто цей птах – провідник між світами, як лелека та деякі інші. А коли журавлі восени відлітали, їм услід кричали: «Колесом дорога!», щоб вони навесні повернулися.

Журавель – поважний птах. Його ототожнювали з людиною. Наприклад, коли журавлі відлітаючи курликали, наші предки цілком серйозно казали, що ці птахи «розмовляють». І придивлялись у вересні: якщо «Божі птиці» летять невисоко, спокійно і не «розмовляють», то осінь буде добра. Але це ще не все: у вересні починалося… журавлине віче! Зовсім як у людей.

Восени журавлі – сумні, тому назву пов’язували зі словами «жура», «журитися». А навесні ці птахи – веселі, тому їх називали «веселики». І вірили, що о цій порі не можна було казати «журавель», бо інакше весь рік журитимешся.

І, звичайно, за польотом журавлів віщували майбутнє – передусім погоду і врожай.

Із журавлем пов’язували журавлину – тому й така назва. До відльоту згаданих птахів ці корисні червоні ягоди не збирали. А чому така назва? Є версія, що повністю називали «журавлина ягода», потім скоротили. Ми знаємо, що журавлі живуть і на болотах. А журавлина росте саме там? До того ж, коли ця ягода цвіте, то квітки нахиляються, як журавлина шия. Тобто наші предки точно і водночас поетично помітили таку подібність.

Або згадаймо лісову пташку – дятла. Діалектні назви – ятел, ятлик, ятіл, ятіль... А ще – такі діалектизми: клювак, клюйдерево, клюйдуб, довбань, довбач, довбало… І справді: дятла легко впізнати, навіть не бачачи, бо чутно, як він стукає по дереву. Також деякі діалектизми називають його джолонок, дзьобак та ін. Тобто ознака – за дзьобом, а ще за функцією – клювати, довбати. Ще є великий дятел, із чорним або зеленим пір’ям, – жовна. 

Про дятла вірили, що це громовий птах, який жив у небесному дереві. Отже, він з’єднує різні світи – небеса і землю. А ще можна почути, що вві сні дятел стогне або плаче. Чому? Бо йому болить голова – адже ця працелюбна пташка весь день дзьобає-довбає дерево.

Про птахів – просто безліч легенд. А що сказати про комах?

Чомусь традиційно уявляють, що легенд про комах в українському фольклорі небагато чи обмаль. Але й зафіксовані оповіді показують, що це не так, а ще – багатство фантазії. Наприклад, вірили, що восени комарі та інші комахи відлітають у вирій – так само, як і птахи. Так пояснювали, чому комах немає взимку або чому вони засинають (як метелики). А ще казали, що гадюки та взагалі змії теж о цій порі відходять у вирій, лазячи по деревах. Тобто, за легендами, дістатися вирію можна було й деревами. Так само у блаженний край пурхали душі.

А що сказати про сонечко? Інші назви цієї червоної або жовтогарячої крапчастої комахи – бедрик або ведрик, ще називають діалектизмами: зозулька, козулька, бобрун… Але і в неї є ім’я, бо подекуди сонечко називають оленкою. Тобто жіночим іменем. А ще називають зозулиним дівчиськом. Вважали, що це сонячна комаха – і в неї сонячні діти, причому їх сакральне число – семеро, як плям-крапок у бедрика. Певно, тому сонечко пов’язували з вогнем, а ще – із громом. Звичайно, стежили за поведінкою цієї комахи і відстежували погодні зміни, але народні легенди такі прекрасні та змістовні, що стає зрозуміло: це – високі сюжети.

Наприклад, за однією з легенд, це «пташка Богородиці». Ще маленьку милу комаху уявляли як прикрасу на плащі Божої матері. Чому саме так? Бо вірили, що сонечко – це «райська птаха», яка літає на небо і просить Бога про наші потреби – у тому числі гарну погоду, врожай і багато чого. Тобто летючі створіння (у тому числі комахи) вважалися провідниками між світами. Тому зрозуміло, чому, за повір’ями, не можна було чавити сонечко, і це вважалося гріхом. Вірили, що колись ці комахи були людьми. Одна з легенд розповідає про давніх велетнів, яких називали королями – і ось Бог створив звичайну людину. Побачивши, як нове створіння оре землю чотирма волами, велет узяв їх усіх і спитав Бога: «Боже, що це за корівки такі?» (Тобто не зрозумів, що це людина). На це Господь відповів, щоб той відпустив, бо такі в майбутньому будуть люди, а велетів скоро не стане. 

З бедриком пов’язано багато оповідок і вірувань, а дитячі ігри – це часто відгомін ритуалів. Наприклад, є галицька гра: діти підкидали сонечко вгору і питали: «Чи на небо, чи до пекла?» Якщо комаха полетить угору – значить, той чи та, хто питає, потрапить після смерті на небо, тобто до раю. А якщо сонечко полетить униз, – значить, душа потрапить до пекла. В інших іграх і обрядах діти питають інше в сонечка, але завжди – про майбутнє (наприклад, «куди мені заміж іти»).

Наприклад… чи не замислювалися ви, чому іншу комаху – прозору, тонку, яка літає над водою – називають бабкою? Бо вважали, що це душа наших жіночих предків. Тобто покровителька. А самець бабки – бабич, тобто теж наш предок. В українських народних легендах є оповідки про комах та інші створіння як душі, котрі під час людського сну вилітають, роздивляються все і повертаються – а людина прокинувшись вважає, що побачила все вві сні (наприклад, про скарби).

Так само душею вважали метелика.

А що сказати про молюсків? Усі бачили слимака. І на природі, і якщо в когось є город. Усі знають, яка ця істота шкідлива для зелені. Описати зможе кожен: це равлик без мушлі. Але в народі слимаків і споживали ритуально в їжу – проти хвороб (наприклад, гуцули), – і шанували. 

А що каже про слимака українська народна легенда? Версій – кілька. По-перше, у народі це створіння називали людськими іменами: іванька, іванка, іваник, петрик, павлик, лаврик… Тобто це зменшувальне від Іван, Петро, Павло, Лавро. (До речі, так само називають і сонечко – добру комаху!) Є й менш приємні імена. Оскільки слимак має ріжки, то подекуди його називали діалектизмом – «чортик». До речі, у легендах іноді ототожнюють слимака і равлика. Бо саме про слимака чомусь кажуть, що він увесь час носить на «спині» «хатку», бо не знайшов собі житла – і це йому покарання. Був ледачий? Безініціативний? У фольклорі тварини та інші істоти поводяться як люди. А равлик – традиційно повільний. Повільний і слимак. 

Є й інші легенди. Наприклад, на Покутті саме слимака пов’язували зі святими апостолами Петром і Павлом. Тому їх згадували, кличучи: «Петре, Павле, вистав роги на чотири пироги…».

Ми бачимо, що етимологія, ритуали (відображені в дитячих іграх) та багато іншого мають коріння в українських народних легендах. Це й спостереження поведінки тварин, птахів та інших істот, і відгомін європейського фольклору, міфів і навіть лицарських романів, і самостійні сюжети – такі поетичні й цікаві. Наприклад, у легендах про птахів можна спостерегти відгомін давньої міфології, у тому числі про космічну модель, Всесвіт, походження і створення світу, культ дерева, предків і ще багато чого. Звичайно, ми не відкрили всього, але треба дізнаватися більше, бо вражає, скільки варіанті легенд про начебто звичне для нас.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів)