Не просто фестиваль, а відчуття родини й України

Руслана Романюк
31-07-2026, 10:35

Друк

Життя української громади Чикаго впродовж всього року наповнене цікавими і змістовними творчими подіями. Але з літньою порою не зрівняється жодна інша, адже літо у Чикаго – це пора українських фестивалів, які відбуваються практично у всіх церковних парафіях. Неймовірні святкові дійства уже традиційно нагадують дивовижної краси мереживо, у якому переплетені наша духовність, культура, національна ідентичність, наші звичаї і традиції, наші обереги.

Однак з відомої причини українські фестивалі стали за останні роки чимось більшим, ніж просто свята. Вони стали і продовжують бути не просто символом єдності з Україною, вони стали і продовжують бути можливістю допомогти рідній землі та її захисникам у нелегкому двобої з ненависним ворогом, тому що жодна творча зустріч не обходиться без збору фінансової підтримки для тих, хто зараз на війні чи лікується від отриманих поранень.

Саме у такому ракурсі розгорталися події і на фестивалі «Taste of UKRAINE», який відбувся минулими вихідними в Українському Православному катедральному соборі святого князя Володимира, що в Українській околиці Чикаго. Я не знаю, чим пояснити, але цей фестиваль має якийсь особливий вимір – вимір відчуття рідного дому. І все, без сумніву, починається з настоятеля собору – з отця Івана Лимара, який стає справді люблячим батьком для кожного, хто зазвичай переступає поріг їхнього храму, і хто приходить на їхні святочні дійства. Буваючи тут щороку, можу запевнити, що для отця Івана немає головних чи другорядних гостей – кожного він зустрічає з особливою сердечністю, з особливою вдячністю, з особливою турботою. А тому фестиваль у їхній парафії перетворюється на гарне родинне свято. З відчуттям України. Зі смаком України. З душевною і духовною єдністю з Україною.

Офіційне відкриття фестивалю припало на недільну днину. Майорять на флагштоках прапори Америки та України. Виконуються Гімни обидвох держав. Виступає із привітальним словом Генеральний консул України у Чикаго Костянтин Ворона. Звучить молитва із вуст отця Івана Лимара за мир у кожній родині і за мир в Україні. І ти якось відразу відчуваєш себе важливою частинкою цього дійства, відчуваєш, що тут на тебе чекали і зроблять усе, щоб обидва фестивальні дні вразили, збагатили, запам’яталися.

Для цього старався кожен, хто працював у тій чи іншій локації фестивалю. Одразу при вході на фестивальне подвір’я був розгорнутий ярмарок. Невеликий, але насичений цікавим і потрібним крамом: вишиванки, сувеніри, постільна білизна, мед, сумки, книги, препарати для поліпшення здоров’я… Бачила, що купців не бракувало. Не втрималася: і собі придбала ще одну сорочку з синіми візерунками на жовтому полотні – навіть виглядом своїм зігріває. Бо хіба обминеш увагою такі речі? До того ж практично усі, хто ярмаркує, вони й волонтерять, і частину коштів із заробленого віддають на підтримку наших захисників. Не заради почестей чи слави, просто не можуть інакше. Хоча щиро втішилася за добре знану в українській громаді пані Людмилу Шидлюх, яка показала отриману недавно від українського воїнства медаль «Волонтеру – людині з великим серцем». Як гарно! І як приємно, що таких сердець є у наших громадах багато, тому що є багато тих, для кого стало нормою: хтось – на фронті, а хтось – для фронту.

А ми йдемо далі. Туди, куди заманюють неймовірні аромати. Звичайно, кожна українська господиня вміє вдома і деруни, і голубці чи вареники приготувати, але на фестивалі вони мають особливий смак. Тим паче на фестивалі із назвою «Тестуй Україну». От і тестували смачнющу їжу, всівшись за столиками сім’ями, компаніями, з друзями, яких давно не бачили. І дякували тим, хто про всю цю смакоту подбав.

Якщо ж говорити про концертну частину фестивального дійства, то я жалкую хіба що за тим, що не можу назвати абсолютно всіх учасників концертної програми, адже за два дні на сцені і на майданчику біля сцени їх було більше сотні. Співаки, танцюристи, музиканти, соло, дуети і ансамблі – кожен заслуговує особливих слів, бо щедро ділиться своїми талантами з іншими. А тому треба віддати належне ведучим фестивалю Наталії Гладин та Івану Сабату, які не просто оголошували чергових учасників, а знаходили для них та їхньої творчості найбільш влучні характеристики.

Завжди тішить, що на подібних фестивалях демонструють свою творчість діти. У Чикаго працює багато мистецьких студій, професійні викладачі вокалу передають свої вміння юним вихованцям, батьки передають у спадок українську пісню дітям, організовуючи сімейні дуети. Адже Україна у пісні – це завжди щось особливе. І ми ще раз переконалися в цьому на фестивалі. І тоді, коли прикарпатський соловейко Юрій Яремчук співав разом із донечкою Естель, і коли на сцену виходили з дебютом 4-5-річні вокалісти та вже добре знані у громаді виконавці, і коли під оплески присутніх наша талановита Дана Чепіль отримала заслужене визнання – відзнаку «Посол української пісні» (його вручають організатори міжконтинентального фестивалю «Співай рідною»), і коли звучала українська класика – маємо в українській родині Чикаго чудових оперних співачок Галину Герявенко і Тетяну Вахновську, і коли духовий оркестр заполонив фестивальне подвір’я бравими маршами та ліричними вальсами, і коли сцена ледь витримувала градус пісенних емоцій запальних «Свашок», і тоді, коли глядачі просто-таки не могли встояти на місці, бо так шалено запалювали публіку вже згаданий Юрій Яремчук, сестри Мальгівські, Володимир та Лідія Окілко, завжди бажана в Чикаго гостя заслужена артистка України Людмила Касьяненко і спеціально запрошений на фестиваль заслужений артист України Михайло Грицкан…

Такі фрагменти фестивального дійства «Тестуй Україну» я можу перераховувати, напевно, до безкінечності. Бо ще ж не додала чергу з охочих зробити пам’ятну світлину у мальовничій фотозоні, і можливість виграти грошові призи від кредитівки «Самопоміч», і розіграш фестивальної лотереї з чудовими призами (більше двох десятків) від спонсорів з головним виграшем – сертифікатом у магазин «Моя вишиванка». І не згадала скриньки для пожертв, які наповнювалися грошовими донатами – для благодійної організації «Protez Foundation» (зібрано більше 4 тисяч доларів) і на придбання приладу нічного бачення для чоловіка нашої ведучої пані Наталі, який зараз там, на фронті…

Їх зараз там багато – наших мужніх, наших найкращих захисників. А тому завершу цей репортаж думкою, якою його й починала: наші фестивалі тепер – це не просто мистецькі свята, це – можливість допомогти рідній землі та її захисникам у нелегкому двобої з ненависним ворогом. Це нагода співати про Україну, молитися за Україну і скріплювати віру у те, що світло мирного дня переможе темряву війни. Інакше і бути не може.