«Стоїть світлонька горіховая», або Краса і здоров’я: дерева як символи у фольклорі та звичаях

Вражає, скільки разів дерева згадуються в наших казках, піснях різних жанрів, прислів’ях, приказках, просто примовках… Що сказати про ті дерева, які нас оточують? В яке дерево, як вважали наші предки, не б’є грім? Від чого краще доїтимуться вівці? Що найкраще? Чому панич сидить саме в горіховій світлиці? Від чого допомагає вільха? А калиновий міст (про який ми співаємо) – чи справді він із калини? Якщо так, то чому? А чому дівочий вінок і зелений, і золотий?

На це нам дадуть відповідь образи і символи в нашому фольклорі – якщо уважно його читати.

Скажімо, горіх. Горіховий колір – світло-брунатний. Деревина приємна і кольором, і на дотик. Із цього дерева багато чого різьбили і різьблять (зокрема музичні інструменти). Наприклад, із горіха виточували перше веретено, на якому дівчина навчалася прясти. А що ще можна сказати про горіх – окрім того, що фундук, ліщина, волоські горіхи та інші дуже смачні? 

Усі знають фразеологізм «міцний горішок» – про стійку чи непоступливу людину або про якесь важке завдання. Звідки й продовження вислову – «для твоїх зубів» або «не для твоїх зубів». Ще кажуть: «Був колись горіх, та звівся на сміх» (і легко уявити почорнілий, порожній усередині старий горіх – свищик). «Якщо не розгризеш горіха, так і ядра не з’їси», «Не розкусивши горіх, зерна не з’їси». Або: «Гріх – не горіх: зубами не розкусиш». Горіх фігурує і в загадках – наприклад, для дітей: «У зеленім кожушку, / В костяній сорочечці / Я росту собі в ліску, / Всім зірвати хочеться». Чи інша: «Стоїть високо, / Висить далеко, / Кругом гладко, / В середині солодко».

Але насправді горіх – це складний символ. Наприклад, відомий вірш Івана Франка зі збірки «Зів’яле листя» – «Ой ти дівчино, з горіха зерня…» Цей твір покладено на музику і давно сприймається як народна пісня. Горіх означає здоров’я. Ось чому кохана порівнюється із зернятком саме цього дерева.

Горіх або ліщина – «герой» нашого фольклору. Лісовий горіх, або ліщина, був священним деревом пращурів і асоціювався із громом. Вірили, що з розколотих горішків постали блискавка, дощ і грім. І ще вважали, що в ліщину «не б’є грім».

Вірили, що ліщина викликає дощ. Отже, пов’язана з водою. Ось чому з гілкою саме цього дерева ходили «чути воду», тобто шукати її під землею.

Ліщина (недарма це слово жіночого роду) означає в піснях дівочу красу. Ось один із варіантів лемківської пісні: «Зелена ліщина оріхи родила, / Молодая дівчинонька козака любила» (у фіналі герой одружується з героїнею). Але це й стійкість, а ще й пам'ять. На Трійцю наші предки не ламали ліщини, щоб не потурбувати спочилих предків. А на Вознесіння та Духів день (понеділок, тобто наступний день після Трійці, Зелених свят) чинили навпаки: у деяких місцях гілочки цього дерева приносили до церкви до хати і вслухалися, щоб почути вмерлих. У ці дні ліщина пов’язувалася із цвинтарем (куди потім на могили відносили гілочки).

У народних піснях неодноразово згадується горіх. Наприклад, Володимир Гнатюк записав на Галичині такий твір, де описано і побут, і світовий лад, і космічний устрій, і родину, і навіть весільний обряд: «Стоїть світлонька горіховая, / (Приспів: Світи, світи, місяченьку!) / А в тій світлоньці тисові столи, / За тими столами сидять панове, / Межи тими панами гойний панич, / Гойний панич чом Іванонько. / На нім кошуленька, як день, біленька, / На нім ремінець золотом оббитий, / На нім чобітки – срібні підківки, / На нім кожушок, як мак, дрібненький». «Світлонька» саме горіхова (хоча могла бути і сосновою, і дубовою…), бо це дерево означає і магію, і здоров’я, і кохання. Ще це навіть і мудрість. Це недарма так – бо грецький горіх, якщо побачити смачну серцевину, нагадує… півкулі головного мозку зі звивинами! А оскільки горіх був священним деревом, то пов’язувався з потойбіччям. Ось чому в наведеній пісні показано Всесвіт. До речі, «тисові столи» тут можуть означати і «тесані», «тесові», бо взагалі тис – отруйне дерево. З нього робили чудові луки, виточували кілки, але наші пращури добре знали і помічали, яке дерево здорове й тому годиться на меблі, а яке – ні.

Ось інший варіант цієї пісні, записаний на Львівщині: «По конець моста калинового / Стоїть світлонька горіховая. / А в тій світлоньці столове / (Приспів: На новая літа, на здоровля!» Чому тут міст – саме калиновий? Це символічно означає кінець світу, перехід, межу. Це священна межа. У казках, весільних та інших піснях згадується саме калиновий міст. Він зроблений або із самої калини (і легко уявити червоний колір), або – розпечений, розжарений, тобто знову ж таки червоний. Далі: «А за столами сидять панове, / Межи панами ґречний панич сидить. / – Чом, Івасеньку, ґречний паниченьку, / Дрібні листи пишеш? /– Листи пишу, до батенька шлю: / Дай, батеньку, срібла-злота. / – Я срібло даю, бо злота не маю. / Батенько дає та й не додає». Наступний куплет – такий самий, і панич знову пише листи – цього разу до матері: «– Листи пишу, до матінки шлю: / Дай, матінко, срібла-злота. / – Я срібла даю, бо злота не маю. / Матінка дає та й не додає». І насамкінець герой пише втретє – до коханої: «– Листи пишу, до милої шлю: / Дай, миленька, срібла-злота. / Аж миленька дає та й передає». Згадані тут «срібло-злото» можуть означати символічним викупом за наречену (ось чому саме «миленька» їх дає). До речі, у Русі срібло цінувалося вище, ніж золото. 

А знайти горішки-двійнята – на щастя. Другий такий горішок зберігали у скрині. Ще нареченій до скрині клали саме горіхи – щоб примножувалося багатство. На Різдво розсипали насіння та горіхи по долівці – щоб був щедрим урожай. На свято Юрія саме ліщину додавали до корму вівцям перед першою дійкою – щоб краще велися. Наші предки помітили, що горіхи і ліщина не просто смачні, а й корисні, додають здоров’я. 

Отже, горіх і ліщина означають і кохання, і смерть, і ще багато іншого. Дуже багаті символи.

Інше дерево – вільха. Ми знаємо, що вона цвіте, що є вільха сіра, а є – клейка (з чорною деревиною). Із цієї деревини теж різьбили і різьблять вироби, але цим не вичерпується роль. Про неї є перекази та легенди. Вважали, що вона пов’язана з нечистою силою (у це вірили в Карпатах). Оскільки вільшаний сік червоний, вірили, що це кров нечистого, якого вкусив вовк. Водночас вільха вважалась оберегом. Наприклад, в одяг молодим, щоб уберегти їх від пристріту і вроків, вшивали тріски саме вільхи. Для уникнення хвороб купались у відварі з корінців саме вільхи. Робили різні настої. І взагалі: ледь не в кожному селі були свої звичаї – звісно, там, де росла вільха.

Отже, ми знаємо легенди, перекази і повір’я про це дерево. Знаємо, що вільху використовували в народній фармацевтиці. А чи є пісні про вільху? Так, і оригінальні. Наприклад, така галицька, записана літературним критиком і перекладачем Миколою Євшаном (справжнє прізвище Федюшка), сучасником і дослідником Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, «молодомузівців» та багатьох інших наших класиків. Твір, записаний цим діячем, співали під танок. Назва – «На городі вільха». Це не просто пісня і танець, а й гра. Співали так: «На городі вільха, / Під нев вода мівка, / Ото ми сі сподобала / В середині дівка. / Вона невеличка, / Рум’яного личка, / По садочку походжає, / Як перепеличка. / Цибульку микала, / Часник полоскала, / Та й ще свому миленькому / Коника тримала. / Зійдім на долину, / Будем сі радити, / Який тобі, моя мила, / Віночок купити. / – Купи ми зелений, / Злотом позлочений. / – Тепер собі, моя мила, / Сядеш коло мене». Отже, вільха тут означає дівочу красу і здоров’я (недарма дівчина – рум’яна). Ця пісня не просто про кохання, а й, вочевидь, весільна – недарма згадується вінок. Зелений вінок означає дівоцтво, а «злотом позлочений» не просто гарна образність, а й натяк на вінчання. Записувач далі пояснював: «Цю пісню звичайно співали дівчата на великдень, ставши у коло, зімкнене руками. Одна дівчина ходила всередині, а друга поза колом, обидві з прутиками в руці. Під час співу стараються одна одну вдарити прутиком, а як закінчиться гаївка, дівчина з середини починає втікати, а друга за нею гониться і т. д.».

Неможливо навести всі факти навіть про ці два дерева, але навіть кілька фольклорних зразків показують, як уважно українці ставились і ставляться до природи. Пісні та інші усні твори не просто мають красиву, яскраву символіку і дуже чутливі, а й мудро показують життя наших предків – від родинного навіть до уяви, до моделі Всесвіту.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів)