Маловідомі, але важливі дерева в українському фольклорі: від символіки до реальності

В українській культурі неможливо уявити ні пісень, ні повір’їв, ні орнаментів без дерев. Важливо знати, що були чоловічі та жіночі дерева – як є чоловічі та жіночі символи. У вишивці та взагалі візерунках це легко розрізнити, якщо знати первісні основи символіки. Водночас коріння кожного символу таке давнє і складне, що вимагає уваги.

Це, наприклад, бук. Він росте в Карпатах. Це високе і гарне дерево, а деревина його – темна з багряним полиском, або брунатно-червона, смугаста. Із деревини виточують і різьблять багато цікавих і корисних виробів – наприклад, красиві чаші в національному стилі. Гуцули і бойки дуже шанують це дерево. Із буком пов’язані прикмети – наприклад, гуцульська: «Зозуля перестає кувати, бо проковтнула буковий горішок». Саме буковий! Простота і краса, гідність і твердість – ось головні риси і стиль. Бук означає стрункість і саме чоловічу красу. 

А звідки походить слово «бук»? Воно – індоєвропейське, відоме не лише слов’янам, а й германцям! Із бука вирізали письмена. Є версія, що звідси походить і слово «буква». А ще згадаймо, як наших предків навчали грамоти – або як і ми вивчали старослов’янську мову в університеті. З яких літер починається кирилиця? «Аз, Буки, Вєді». Тобто «я літери (букви) пізнав, відаю». Став грамотним, письменним. «Буки» тут означають і «грамоту», «ученість», «письмена». Отже, вивчали назви літер, а вже потім – звуки, які ті позначають. Тобто, відповідно, А, Б, В.

Інше стійке, пряме та струнке дерево – граб. Ми згадаймо його сріблясту деревину. Здалеку грабовий ліс виглядає як урочисті білі свічки. Це – теж чоловіче дерево.

Наші предки помічали, що в деякі дерева не б’є блискавка. Наприклад, це граб. Тому вірили, що він рятує від загибелі, і тому у грозу ховалися під нього. Також граб використовували в ритуальному вінку на святого Юрія: коли дівчата ворожили, то вплітали в такий вінок гілля з дев’яти дерев – і кидали у вир. Там, де граб ріс, його використовували для оздоблення господи на Трійцю (Зелені свята), святого Юрія та інші важливі для наших пращурів дні. Не забуваймо, що свята в наших предків були не просто для відзначання, а мали сакральний характер і глибокий зміст. Звідси така сила-силенна обрядів. Не забуваймо й про те, що 

А що сказати про жіночі дерева, які, однак, могли прислужитись і чоловікам? Згадаймо класику. У наших піснях неодноразово згадується груша. Начебто перша асоціація – та сама груша в повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»: пам’ятаємо, що через те дерево і плоди родини буквально билися. Просто символ сварки. В одному варіанті твору груша й надалі собі цвіла та плодоносила, і кінця тим сваркам не було. В іншому варіанті (який частіше оприлюднюють) – груша всохла: «Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім'ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша». Тобто автор дописав хепі-енд, хоча зрозуміло, що такі персонажі легко знайшли б інший привід для колотнечі.

Що можна сказати про грушу? Вона цвіте, дає солодкі фрукти, схожі на мед, із груші варять чудове варення. Але насправді це дерево – поетичний і навіть магічний, складний символ. Воно означало родючість – навіть у повір’ях про дітонародження казали не лише те, що дітей приносить лелека або (згадаймо Остапа Вишню) «під калиновим кущем знайшли» (а не тільки в капусті). Ще казали інший евфемізм: «баба з груші принесла». І не дивно. Адже фрукти з цього дерева не просто смачні та соковиті (Максим Рильський: «груші медові»), а й дуже корисні. Вони лікувальні, а не лише солодкі. Недарма саме грушевий напій давали породільницям. А в купіль новонародженому (тобто в першу купіль) клали грушеві гілки, мед і цукор. За магією, «щоб життя було солодким». Також, як засвідчують фольклористи, після купання дитини воду виливали саме під грушу. Магічним уважався навіть попіл від груші. Отже, це дерево сприяло матерям і дітям. Грушева гілка – атрибут весільного короваю, а грушевими плодами мати осипала нареченого на весіллі – на щастя та багатство. Узагалі, як бачимо, це дерево і його плоди означають життя. Щедрими фруктами груші задобрювали. А ще під час поминання на могили клали саме груші.

Про це дерево багато сказано в усній народній творчості. Ось така начебто жартівлива, але й прониклива пісня про кохання. Груша тут означає дівчину, причому кучеряву (та й листя на самому дереві зелене й кучеряве): «Ой у полі грушечка верхом кучерявиться, / Гей та гей, верхом кучерявиться. // А з під тої грушечки все туман качається. / Гей та гей, все туман качається. // Вечір наближається, а дівчина журиться. / Гей та гей, а дівчина журиться. // А дівчина журиться, бо ні з ким не любиться. / Гей та гей, йой, ні з ким не любиться. // Старого не хочеться, молодий морочиться. / Гей та гей, молодий морочиться. // Ой у полі грушечка, верхом кучерявиться. / Гей та гей, верхом кучерявиться».

Груша – це не лише захист дітей і матерів. Це й взагалі захист. Наприклад… хто не знаходив у полі довгасті камінці дивної форми, схожі на стріли? Це белемніти – тобто скам’янілі молюски, давно вимерлі. Іноді кам’яні стріли – це стріли у прямому розумінні, бо справжня зброя, зроблена ще первісними людьми. Ці артефакти дійшли до нас. У народі ці знахідки називали «громові стріли». Вірили, що це Перун під час грози бив нечисту силу – і такі стріли падали на землю. Знайти цей камінь означає добру прикмету. А якщо така «громова стріла» пролежала рік під грушею, то набувала особливої сили.

Якщо ж була перша гроза, наші предки намагалися кинути через голову камінь (будь-який, а не лише «громову стрілу») – на грушу. Але це ще не все, бо дівчата, коли ворожили про шлюб, кидали на це дерево вінки, кільця, обручі – тобто весільні символи.

Виявляється, груша – частий образ у нашому фольклорі, у тому числі в колядках і щедрівках. Ось який цікавий давній варіант записав Володимир Гнатюк у Галичині: «Ой в полі, в полі, близько дороги, / Ой стоїть, стоїть шовковий наміт, / А в тім наметі золотий столик, / Коло столика гордий пан сидить, / Гордий пан сидить та й пан Михайло. / Ой сидить, сидить та й в кита й грає, / Ой в кита й грає, ще краще співає. / А коло него служечки єго, / Носять шапочки у загиночки. / Ой ходять, ходять та все пана просять, / Та все пана просять, та пана Михайла: / — Ой ти пане, наш та добродію, / Ой просим тебе о заплаточку, / О заплаточку та невеликую. / Ой як ми тобі вірно служили, / Від молодості аж до старості. / Та вже нас жінки не поприймають, / Та вже нас діти не попізнають! / — Всі мої слуги, всі вірненькії, / Ой є у мене три міста славні: / У першім місті Богу ся молити, / У другім місті та й їсти, пити, / У третім місті касу робити, / Касу робити, слугам платити!».

Ось така цікава пісня про родину, кохання та сватання: «Ой в полі, в полі, близько дороги / Стоїть грушечка тонка, висока, / Тонка, висока, вверху широка. / На тій грушечці срібна колиска, / А в тій колисці ґречна панночка. / Колишуть її два братця її. / — Та й погодіте, не колишіте, / Заносять мене три голосочки. / Єден голосок: татко мня кличуть, / Другий голосок: мамка мня кличуть, / Третій голосок: миленький кличе. / Татко мня кличе воликам дати, / Воликам дати та й напоїти. / Мамка мня кличуть водицю нести, / Водицю нести, хату замести. / Миленький кличе горівку пити, / Горівку пити, з ним говорити». Тут навіть показано сімейну ієрархію. А оскільки грушеве гілля клали до колиски, то зрозуміло, чому «панночка» і груша – одне, це ототожнення. Також це дерево в даному разі – символ дитини. А ще весільне деревце наступного після врочистості дня (зазвичай це був понеділок) прикріплювали до найвищої яблуні або груші.

На весіллі співали багато про грушу. У тому числі обігрували відомий вислів «груші на вербі» – тобто неправда, те, чого немає. Наприклад, те, як зозуленька співала про родину чоловіка як чужу сторону – і описувала небувальщину: «В нас річеньки медовії, / А травоньки шовковії. // В нас на вербі грушки родять, / В нас дівоньки в злоті ходять» (і далі їй заперечують, що це неправда, і співають так, як є). Або дружки і світилки співали, проводжаючи наречену до шлюбу: «Розпадається грушечка з грушечками, / Розлучається Ганнуся з дружечками». Тобто такий паралелізм. Груша як дерево – а грушечки означають її дітей. А тут означають і дружечок. 

Ще співали: «З-під кудрявої груші, / Та від щирої душі». Слова «грушу – душу» часто римували (наприклад, жартома: «люблю як душу – трушу як грушу»).

Узагалі про грушу можна написати багато, у тому числі прикмети, звичаї, як її використовували під час магії. Зазначимо лише, що ми бачили, як це дерево гарно цвіте. Але наші предки уважно ставилися до аномалій. Наприклад, якщо груша зацвіла в не в сезон, несподівано, то це означало втрату в родині або навіть війну. Особливо якщо груша чи яблуня вдруге зацвіла у серпні. Але водночас вірили: якщо раптом зацвіте старе, неплідне дерево, то це не норма. І навпаки: якщо раптом це станеться із молодим, родючим, то означає добру прикмету.

Отже, дерева в піснях та інших творах фольклору – і зелені, і високі, й буйні, і родючі, і обереги.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів)