Арешт Єрмака та петля навколо «невідомого» Вови
У часи Майдану мені подобались листівки «Янукович – підарешт», адже вони одночасно передавали і моральну суть лідера партії регіонів і те, що з ним потрібно зробити. Проте арешту двічі судимого кримінальника так і не відбулось. З нинішніми, прости Господи, керівниками держави, ситуація вже інша.
Андрій Єрмак – підарешт. Офіційно. Вищий антикорупційний суд обрав запобіжний захід ексголові Офісу президента Андрію Єрмаку, якого підозрюють у легалізації незаконно отриманих грошей. Його відправили під варту на 60 днів та призначили заставу в 140 млн грн. Клопотання Спеціалізованої антикорупційної прокуратури підтримали частково, адже вона просила заставу в 180 млн грн.
У разі внесення застави Єрмака зобов'яжуть:
• прибувати до детективів, прокурорів та суду;
• не виїжджати з Києва без дозволу детектива, прокурора та суду;
• повідомляти про зміну свого місця проживання та місця роботи;
• утримуватися від спілкування з іншими підозрюваними у справі та свідками;
• здати Державній митній службі всі свої паспорти для виїзду за кордон, а до Міністерства закордонних справ – дипломатичні паспорти, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну;
• носити електронний засіб контролю.
З огляду на масштаби вкраденого, «копійки» у вигляді 140 мільйонів гривень могли б легко внести за колишнього головного завгоспа Зеленського. Проте нюанс полягає в тому, що при внесенні застави досліджується джерело її походження. А з огляду на те, що Міндіч з Цукерманом втекли в Ізраїль, бекофіс друзів Зеленського припинив своє існування. Щоправда це, можливо, лише один із таких офісів, і припинення може бути тимчасовим. Але про це ми дізнаємось лише згодом.
Так і хочеться запитати, перефразовуючи Гоголя: «Ну що, допомогли тобі, Андрію, твої гадалки?».
Під час судового засідання у ВАКС з обрання запобіжного заходу колишньому керівнику Офісу президента Андрію Єрмаку 13 травня стало відомо ім’я особи «Вероніка Феншуй Офіс», з якою на той момент очільник ОП, ймовірно, радився щодо призначень на вищі державні посади – серед них, зокрема, заступник керівника Офісу президента Олег Татаров та прем’єр-міністр. За словами прокурорки САП, це – Вероніка Анікієвич.
51-річна мешканка Києва, яка називає себе консультанткою з астрології. У соцмережах вона активно висловлювалась на підтримку Андрія Єрмака, а в контактах користувачів записана як «Вероника Консульт. А.Б.» та «Veronika Anikievich/гадалка Єрмак».
Журналісти знайшли її акаунт у фейсбуці, а також з прізвищем Даниленко. Повідомлення Єрмаку про підозру вона прокоментувала так: «А началось с подонков из набу, сап и шакалов пера томаша фиалы, которые разгоняют медийно весь этот бред. Спецоперация трампо-путина по капитуляции Украины».
Батько Анікієвич є громадянином рф і колишнім функціонером «Опозиційного блоку» у Генічеську. А яке громадянство у батька самого Єрмака, відгадайте з трьох разів?
Дотепно з цього приводу написав Сергій Медвідь: «Судячи із інформації, яка надходить сьогодні із зали суду, не виключено, що усю відповідальність можуть покласти на ворожку, а Єрмак піде як свідок...».
У стікаючій кров’ю Україні призначення на керівні посади здійснював як не Міндіч з Умєровим, так Єрмак з гадалкою. Чергове підтвердження масштабів української катастрофи.
Андрій Борисович в суді був блідою копією того Єрмака, якого боявся (або і зараз боїться!) весь чиновницький апарат воюючої України. Проте попри болісність процесу та оприлюднення цікавих даних щодо Вероніки Феншуй, листування із генпрокурорами, очільниками СБУ, Держприкордонслужби тощо, правопохоронці все ж таки підстелили Єрмаку «соломки» в місці очікуваного падіння.
28 листопада 2025 року в Єрмака було проведено обшуки. В той же день Зеленський відправив його у відставку. Обшуки проходили в рамках розслідування діяльності організованої злочинної групи Міндіча, Цукермана, Галущенка, Чернишова та інших друзів-родичів Зеленського?
Проте підозру Андрій Єрмак отримав за іншою статтею – і це є дуже важливою деталлю. Підозру оголосили за ч. 3 ст. 209 КК – легалізація майна, одержаного злочинним шляхом.
«НАБУ і САП викрили організовану групу, причетну до легалізації 460 млн грн на елітному будівництві під Києвом. Про підозру повідомили одному з її учасників – колишньому керівнику Офісу президента України», – йдеться у відповідній заяві.
Ця стаття є набагато м’якшою з точки зору можливого покарання. Окрім цього, доведення вчинення злочину за цією статтею є суттєво складнішим та дає можливість підозрюваним затягувати час, маніпулювати, уникати деяких прямих ударів тощо.
З урахуванням масштабів злочинної діяльності, мільярдні розкрадання, організованість злочинців, їхній безпосередній вплив на призначення керівників держави, аж із самим головою Кабміну – прем’єр-міністром Юлією Свириденко, кваліфікація могла мати набагато жорсткіший характер. Зрештою, має місце навіть руйнування основ державності. Проте САП обмежилось ч.3 ст. 206 Кримінального кодексу.
З огляду на те, що голову того ж НАБУ Семена Кривоноса називали «протеже Єрмака», такі дії викликають запитання. Результати покажуть. Курчат по осені рахують. Або ще краще – навіть не по осені, а на сковорідці.
Впродовж кількох тижнів відбувались все нові і нові публікації «плівок Міндіча». При цьому відбувались вони не через НАБУ та САП, а через експрокурора САП Броневицького, «Українську правду», нардепів Железняка та Гончаренка. І зрештою САП змушені були діяти. Чому між обшуком 28 листопада та висуненням підозри пройшло 5,5 місяця? Чи не було це результатом якоїсь політичної домовленості із тим же Зеленським, який відправив Єрмака у відставку? Далеко не риторичні питання.
Через кілька годин після підозри Єрмаку Володимира Олександровича «вчергове ощасливили». Цього разу – Юлія Мендель, його колишня прессекретарка. Її інтерв’ю Такеру Карлсону на момент написання цієї статті набрало близько 5 мільйонів переглядів у соцмережах.
Для Володимира Зеленського це інтерв’ю стало найсильнішим інформаційним ударом за весь час. Фактично йдеться про розвінчання культу особи Зеленського, та його фальшивої героїзації завдяки українському народу.
Інтерв’ю викликало шквал критики з боку підконтрольних Офісу президента журналістів, експертів, Центру протидії дезінформації та «активістів», вигодованих «жирними» ґрантами Сороса та інших глобалістичних структур. Звинувачення у поширенні московських наративів масово хлинули в бік Юлії Мендель і це, на мою думку, потребує додаткового уточнення та аналізу.
Дуже симптоматичним є синхронне поливання брудом Юлії Мендель з боку ґрантоїдів-соросят, з якими вона, власне, була досить сильно «спорідненою». Окрім вкрай негативної реакції з їхнього боку та обвинувачень Мендель у роботі на кремль, найважливішими є акценти щодо того, що Зеленський має шанс багато чого виправити та змінити. Але для цього треба, щоб він поділився владою. Першочергово – з ними ж.
Юлія Мендель була прессекретарем Зеленського з червня 2019-го по липень 2021-го. І під час своєї роботи вона відзначилась аморальним брехливим облизування свого керівника – Зеленського, виправдовуванням всіх можливих брехливих тезисів та негативних ситуацій. Саме в цей час, до речі, Зеленський протягував злочинний антиконституційний розпродаж української землі і надр.
У 2021 році була видана її книга «Кожен із нас – Президент», яка дублювала одне із брехливих гасел «голограми Голобородька» на виборах. В цій же книзі міститься чимало улесливих епітетів на адресу Андрія Єрмака. До прикладу, за словами Мендель, Єрмак проявляв «аристократизм» на противагу «бикуватості» Андрія Богдана в словесних перепалках напередодні звільнення того ж Богдана.
Проте в грудні 2025 року Юлія Мендель змінила епітети щодо Єрмака, переставши називати його «державником». 2 грудня 2025 року, через 4 доби після відставки Єрмака, Мендель дала резонансне інтерв’ю «Радіо Свобода». Ключові тези:
- у 2019 році в США, за словами Мендель, Єрмак запитував у політичного консультанта, «як стати президентом країни»;
- Єрмак подавав Зеленському інформацію так, я, йому вигідно та вплив, на роботу інших органів;
- блокував роботу правоохоронних органів;
- блокував закупівлі;
- зупиняв виконання конкретних доручень президента;
- дзвонив чиновникам (і особисто Юлії Мендель) та забороняв робити те, що просив Зеленський;
«Зараз, коли я це говорю, мені страшно. Я розумію, що зараз ніхто в це не повірить, але я кожного дня молюся Богу, дякую за те, що я жива. Тому що Андрій Борисович – це дуже небезпечна людина». Вона каже, що у нього є вплив на правоохоронні органи і можливість запускати кримінальні провадження «на рівному місці».
Мендель знає зі своїх джерел, які залишились у Офісі президента, що саме Єрмак переконував Зеленського, що повномасштабного вторгнення не буде.
З огляду на вищенаписане, постать Юлії Мендель не може викликати симпатій. І це ще м’яко сказано.
Проте у випадку інтерв’ю Такеру Карлсону, зміщення акцентів від змісту сказаного на постать того, хто говорить, покликане відтінити шокуючі дані щодо Зеленського.
Проблема голої болючої правди щодо Зеленського полягає в тому, що правда звучить із неправдивих і навіть токсичних уст. Проте від того правда не перестає бути правдою. Крім того, а чи був хоча б хтось правдивий та нетоксичний в близькому оточенні Володимира Зеленського? За винятком, звичайно ж, «вимушеного політичного дисидента» Тимура Міндіча?
«Я хочу одразу сказати: я тут не для того, щоб виправдовувати російське вторгнення. Я не виправдовую путіна. Те, що робить російська армія в Україні, – це злочини проти людяності. Але ця війна більше не є чорно-білою. Вона чорна. І ще чорніша. Ми бачимо путіна як зло. Але Зеленський теж зло – просто приховане. На камеру він грає плюшевого ведмедика. Але коли вимикається світло, він перетворюється на ведмедя-гризлі і нищить людей», – розповіла на початку інтерв’ю Мендель.
За словами Мендель, «складається враження, що Захід створив міф, сам потрапив у нього, і продовжує ігнорувати той факт, що під цією героїчною риторикою Зеленського ховається його постійне накопичення влади».
Фрази про «маски» Зеленського, його акторство, істеричність та емоційну некерованість йдуть наскрізною лінією через все інтерв’ю.
За її словами, під час її роботи Зеленський повторював фрази «Україна не готова до демократії», «Диктатура – це порядок». «Я була присутня на його зустрічі з путіним у 2019 році в Парижі. Поруч з ним було дуже мало людей, які знали правду. Він (Зеленський, – ред.) мав приватну розмову з путіним, де пообіцяв, що Україна ніколи не вступить у НАТО. Це був грудень 2019 року. Була особиста розмова, про яку знають дуже мало людей. Він сказав: “Не буде НАТО”, бо Україна ніколи й не була близько до
НАТО», – заявила колишня прессекретарка Зеленського.
«Він наполягав на вступі до НАТО, знаючи, що це неможливо. Він просував неможливий порядок денний і робив його умовою миру. У жовтні 2024 року він представив парламенту план перемоги, і він сказав, що вступ до НАТО – це найважливіше, ракети далекого радіуса дії для України – це найважливіше, і ви знаєте, він зробив цей план планом перемоги, але це абсурдно. Це неможливо. І подивіться, як він це використовує. Він використовує неможливі речі, щоб виправдати власні цілі та фактично створити собі імідж героя».
За її словами, під час переговорів у Стамбулі в 2022 році Зеленський нібито особисто погодився віддати Донбас рф, а їй розповіли про це представники України на цих перемовинах. «Шокуюча новина. Я спитала: “Справді, він погодився?” А мені відповіли: “Звісно. Він був готовий, бо це зупинило б жах війни. Він погодився віддати територію, бо це означало б кінець війни”. А тепер він стоїть перед мільйонами людей і каже: “Я не можу віддати Донбас”. Він непослідовний. Він постійно міняє позиції», – додала вона.
«Він постійно змінюватиме позиції, щоб тільки продовжити цю війну та отримати більше грошей. Він не хоче політичного самогубства. Закінчення війни для нього – це політичне самогубство», – заявила Мендель Карлсону ближче до закінчення інтерв’ю.
Рекомендую переглянути інтерв’ю особисто для того, щоб сформувати власну думку. Я ж в цьому місці хочу процитувати Остапа Дроздова:
«Біганина обурених від інтерв’ю Мендель – це біганина психів у палаті №6.
Чого бігати, як у лихоманці? Та навпаки! Нам треба чимбільше таких одкровень! Нам конче необхідно, аби всі колишні поплічники голограми вийшли під прожектори й розповіли правду про весь той морок і мотлох, який уособлює узурпатор.
Нам треба, щоб Андрій Богдан вийшов на 2-годинне інтерв’ю з детальними відвертощами про всі нюанси передвиборчої кампанії голобородька: у кого брали гроші, з ким домовлялися, що й кому обіцяли в разі перемоги, за яким принципом підбирали “зіркову команду”, до чиїх рекомендацій прислухалися, чиї прохання виконували, як і кого кинули?
Нам треба, аби Коломойський вийшов на люди й детально розповів про специфіку співпраці своєї імперії з “вечірнім кварталом”, про кіпрські офшори, про перерахунки десятків мільйонів доларів.
Нам треба, щоб Арестович, знавець нейролінгвального програмування, живописно описав психологічний портрет царя, його внутрішню конституцію й хід думок, його патології й комплекси, його слабкі місця, його болючі тригери для маніпулювання».
Чим більше павуки в банці гризтимуться та оприлюднюватимуть компромат один проти одного – тим краще українці зможуть зрозуміти цілісну картину. Та пробудити свій інстинкт самозбереження.
Два тижні тому, 1 травня, я написав статтю «Нові плівки “старого” Міндіча. Початок кінця Зеленського?», передбачаючи подальше загострення ситуації навколо Зеленського та його злочинних друзів. Прогноз збувається і нинішній тиждень яскраве тому підтвердження. Проте «?» залишається. Попри те що ближчої до Зеленського фігури, ніж Єрмак – немає. І якщо «Андрія» із «кооперативу Династія» на «плівках Міндіча» змогли знайти через 5 місяців, після обшуків, то виникає логічне запитання: коли НАБУ та САП нарешті знайдуть «Вову» із «кооперативу «Династія»? І що вони (ти ми, всі українці) будуть з ним робити після того, як знайдуть?