Захистимо Україну піснею

22 травня виповнюється 13 років Всеукраїнському телефестивалю «Галицький шлягер». 25 квітня Івано-Франківськ вкотре вітав перший тур цьогорічного дійства з мотто «Захистимо Україну піснею» та його засновника – Народного артиста України Ярослава Боруту. Концертна зала «Радіозавод» (Інститут туризму) була переповнена. З’їхалися артисти з усієї України, а співачка Світлана Філяк завітала з Манчестера.

ФЕНОМЕН ЯРОСЛАВА БОРУТИ

Родинному дуетові – Ярославу Боруті та Уляні Мандзюк – дісталася потрійна роль: організаторів, ведучих і митців «Галицького шлягера». Звертаючись до глядачів, кавалер ордена Святого Григорія Великого, лауреат всеукраїнських премій «Пісенний вернісаж», «Доля», «Золоті трембіти» та багатьох інших Ярослав Борута висловив думку, що талант дарований людині Богом, і почасти не обумовлюється дипломами. Тому важливо почути кожного, чия душа прагне пісні.

Відтак в Івано-Франківську запалювали і легенди, і початківці. Загалом виступили 16 митців.

Зі світлим сумом і молитвою згадали багаторічного учасника телефестивалю, Народного артиста України Степана Гігу, який пішов у вічність 12 грудня 2025 року. Принагідно Ярослав Борута поділився містичною історією: трагічна подія сталася саме того дня і години, коли у Львові тривав концерт «Галицького шлягера», де обіцяв бути присутнім Степан Гіга, і якоїсь миті на сцені на певний час погасло світло та перестали працювати всі прилади…Так, ніби душа співака з’явилася саме там і тоді…

Доброю пам’яттю і яскравим продовженням творчості Степана Гіги стали виступи на телефестивалі його сина й доньки – Степана та Квітослави. Одним з перших привітав глядачів двома піснями у власному виконанні поет, Заслужений діяч мистецтв України Степан Галябарда. Серед знаних учасників «Галицького шлягера» – поет, композитор, Заслужений журналіст України Богдан Кучер та Народний артист України Олег Гаврилюк. Крім того, була присутня когорта співаків і співачок з різних куточків України, кожен з яких вирізняється власною родзинкою: яскраво-сонячна Юлія Антипенко, темпераментний Олексій Рудницький, запальна Альона Карат, натхненна Світлана Філяк, оптимістичні Василь Григорчук, Сергій Басс і Тomchuk, чарівливі Наталія Шевченко, Анжеліка Векерик, Анастасія Чубінська, Марія Гайова, Маріанна Сухолова, Наталія Оніщук, Сабіна Матвійків та Зеновія Галагус.

– Телефестиваль «Галицький шлягер» популяризує українську традиційну естрадну пісню: від зірок української естради і до початківців, – стверджує Ярослав Борута. – Я з тієї когорти артистів, які починали свій творчий шлях поступово, ніби по східцях. Не так, як тепер: є «тік-ток», хтось написав пісню, яка «розлетілася», і вже артист, який має півтора твору в репертуарі, вважає себе зіркою. Зірки – на небі, а на землі живуть звичайні люди. Тому слово «зірка» сприймаю скептично. 

Моя творча діяльність починалася у 1990 роки з фестивалів та конкурсів. На той час була моєю дружиною Галина і ми спільно створили славнозвісний дует «Лебеді кохання» (існував до 2006 року). Перший магнітоальбом 1995 року розійшовся тиражем у тисячі копій, а хіт «Лебеді кохання» не втратив популярності й досі.

1993 року познайомилися з поетом Вадимом Крищенком. Показали йому пісню «Калина мати», яку на його слова створив наш товариш з Тернополя Іван Виспінський. Він послухав і каже: «Добре. Гарно ви зробили. Але ви обоє такі молоденькі! Вам би щось треба створити своє. От у мене є текст “Прилетіли лебеді”. Нині на піку популярності композитор Остап Гавриш: запропонуйте, щоб для вас написав пісню». Відтак я зателефонував Гавришу та зачитав вірш. А він і каже: «Щось там так багато лебедів… Спробую створити мелодію, але пізніше. Треба почекати». Я послухав, і з тієї злості сів за фортепіано, і хоча далеко не піаніст, але від початку до кінця заграв мелодію «Лебеді кохання». Це перша пісня в моєму житті, яку написав як композитор. Після того створив низку пісень, як, наприклад, «До маминих очей» або «Зустрічаймо любов» (виконує Надія Шестак). 

У складі дуету «Лебеді кохання» ми кілька років їздили на грандіозний, найпопулярніший на той час фестиваль «Пісенний вернісаж», що відбувався у Палаці «Україна» в 90-х роках. Було престижно не те що отримати звання лауреата, а взагалі потрапити туди. Можу похвалитися: двічі ставали лауреатами фестивалю з піснями «Лебеді кохання» і «Твої очі» на слова Вадима Крищенка. 

Саме тоді у мене виникла думка створити свій фестиваль, щоб можна було також розвивати українську пісню та давати дорогу молодим виконавцям. Так народилася ідея телефестивалю «Галицький шлягер».

Його мета – подвійна. Насамперед – популяризувати українську традиційну пісню. Не те все, що нам нав’язують, де є два слова у тексті, і кажуть, що то пісня. А такі українські пісні, як писали Івасюк, Білозір, Мозговий. І паралельно – відкривати молоді таланти, які би мали можливість себе показати на гарній сцені, з відеозйомкою. 

Рівно 13 років тому, 22 травня 2013-го, ми вперше провели «Галицький шлягер». Відтоді телефестиваль відбувався щороку тричі: за всі роки – близько 40 концертів. Паралельно кілька років ще проводимо «Галицький шлягер. Діти». 11 грудня 2025 року у Львові вперше здійснили ще один проект – «Галицький шлягер колядує»…

ОДА ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ

Невипадково цьогоріч Ярослав Борута вкотре обрав місцем дії фестивалю Прикарпаття. Івано-Франківськ – місто гостинне. Має глибоку українську душу, що відчувається з першого погляду і подиху.

Тут, рандомно завітавши до кав’ярні разом з Ярославом Борутою, через кілька хвилин вже почуєш звучання його ж легендарної пісні «Лебеді кохання» (тому що одразу впізнали Народного артиста-земляка і в такий спосіб виказують повагу).

Тут у міському парку направду зустрінеш лебедів: і спробуй не відчути, що то є лебеді кохання.

Тут ледве не на кожному будинку – знаки пошани українцям, які у всі часи виборювали і виборюють державність України. 

Тут, у самому осерді міста, вздовж знаменитої «Стометрівки» – святі обличчя полеглих Воїнів, яким всі ми щодня завдячуємо життям. 

Тут ледве не на кожному кроці – шедевральні за внутрішньою оздобою й зовнішньою архітектурою храми, звідки у недільні дні лунають молитви довкруж.

Тут у парках – розкішні пам’ятники і пам’ятнички, з якими хочеться перемовитися серцем. 

Тут з оглядового майданчика знаменитої міської Ратуші око сягає ледве не до Говерли.

Тут у комунальному транспорті, розговорившись з випадковим пасажиром, можеш здобути гарного приятеля і рідну душу. 

Власне, на Прикарпатті народився й сам Ярослав Борута. Подія сталася 3 травня 1967 року (на тижні святкував день народження) у селі Гринівці Тлумацького району. Навчався у Калуші, на диригентсько-хоровому відділенні культосвітнього училища. Згодом, ще студентом, керував ансамблем у селищі Войнилів.

Безумовно, саме Прикарпаття викристалізувало тенор Ярослава Борути та його рідкісну щирість характеру, якою може похвалитися далеко не кожен артист. Бо бути справжнім попри спокусу надягнути «маску» не лише на сцені, а й у житті – не всім до снаги.

ЩО ЛЮДИ КАЖУТЬ?

– Оскільки я проживаю далеко від рідної України, то для мене участь у «Галицькому шлягері» – віддушина – ділиться враженнями Світлана Філяк. – Маю щастя заспівати на рідній землі з відчуттям, що роблю щось корисне для України. Цінність: презентувати українську пісню на великих сценах поруч з народними та заслуженими артистами України. 

Мені особисто Ярослав Борута дарував великий старт у творчій кар’єрі: почали співпрацювати ще до випуску моєї першої пісні «Сини мої» (автор музики). Безмежно вдячна і захоплююсь родиною Ярослава Борути й Уляни Мандзюк, які гуртують українців, влаштовуючи масштабні концерти не для дешевого пафосу, а намагаються вкласти душу. Організувати фестиваль – велика робота. На концертах «Галицького шлягера» відчуваєш справжній український дух і силу українського народу. Ще не раз ще планую взяти участь. 

– Вражає відчуття єднання, – доповнює Юлія Антипенко. – Україна – одна для всіх: коли за нас військові стоять на передовій, то ми в тилу стоїмо за них. Кожен по-своєму: донатами, підтримкою. Певне, нема української родини, де б хтось не служив: брат, батько, друг, однокласник, знайомий. Коли я виконала пісню «Буде жити Україна у віках» (автор тексту Дмитро Хома, композитор Олександр Бурміцький, аранжувальник Олександр Тищенко), то після останнього акорду запала тиша, а потім – овації. Це було щиро. Співаки промовляли «Слава Україні!», а глядачі на єдиному подиху відповідали «Героям слава!» Ледве не розплакалась на сцені, коли попросила аплодувати нашим захисникам, адже саме в цю мить воїни на нулі тримають позиції. Ми – єдині у підтримці своїх захисників. Дуже хочу, щоб ця єдність тривала. 

Важлива місія артиста сьогодні – гуртувати. Наші захисники варті найщедріших аплодисментів. Варті, щоб їм аплодували стоячи. Щоб відкривали двері всюди. Щоб дякували, прикладаючи руку до грудей. Тому все, що маємо сьогодні – українська пісня, українське слово, кожна нота й акорд – завдяки нашим захисникам. Тішуся, що є «Галицький шлягер»: про щирих людей, про українську музику, традиції і про глядача, який роками обирає цей фестиваль. Тримаємо стрій. Оце, на мою думку, найсильніша емоція…