«Я так бачу»: антологія українського наїву – від Марії Примаченко до Зінаїди Фоменко

Національний музей декоративного мистецтва України, що розташований в самому осерді Києво-Печерської лаври, є зримим художнім відображенням висоти духу української нації. Чергове підтвердження – нещодавно відкрита виставка українського наївного мистецтва «Я так бачу», що діятиме до 5 липня.

То є картини, скульптури, вишивки, графіка більш ніж 50 авторів: від давно знаних до сучасників і початківців. Людей, які спеціально не навчалися в академіях, але чиї обдарування розквітли крізь час, обставини і простір, залишаючи яскравий слід в українській і світовій культурі. Богом даровані таланти проросли на Богом даній землі України.

«ВОНИ, ХОЧ І СВОГО РОДУ, А ВСЕ Ж ТАКИ МАЮТЬ КРАСУ»

Народна художниця України Катерина Білокур свого часу, описуючи суть власних картин, ніби мимоволі означила творче єство всіх «наївістів»: «І до їх, до творів моїх, що-небудь добавляти і зміняти їх – не треба. Не треба! Бо вони, хоч і свого роду, а все ж таки мають красу. Я їх, твори мої, вирядила в люди вже оброблені і обточені». 

Наразі у настільки об’ємних і концентрованих масштабах українське наївне мистецтво демонструється чи не вперше. Кожен охочий може на власні очі побачити і відчути чари близько 200 творів у трьох тематичних підрозділах: «Рідне», «Чутливе» та «Між двома берегами».

Зокрема, є нагода помилуватися шедеврами таких світочів як Марія Примаченко, Катерина Білокур, Сергій Параджанов, Никифор Дровняк, Поліна Райко, Параска Плитка-Горицвіт, Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко та багатьох інших. Тут можна годинами відкривати для себе цілий світ кожного окремого творця. Чого варті геніально-наївні твори Сергія Параджанова «Без назви (Дерево життя)», Марії Примаченко «Український бик», Никифора Дровняка «Ангел у човні», світлини розписів з хати Поліни Райко, віршописи Параски Плитки-Горицвіт…

Організували експозицію Національний музей декоративного мистецтва України на чолі з директоркою, керівницею проекту Людмилою Строковою та Благодійний фонд «Музей наївного мистецтва». Долучилася потужна кураторська команда: Анна Гудімова, Наталія Гнатюк, Ксенія Башуцька та Олена Шевчук.

На виставці «Я так бачу» фігурують твори з різних регіонів України та багатьох музейних і приватних колекцій. А саме: Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, Музею історії міста Бердичева, Волинського краєзнавчого музею, Музею Параски Плитки-Горицвіт, Музею сучасного українського мистецтва Корсаків, Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», Краєзнавчого музею села Бовсуни, РОДОВІД-Галереї, Артцентру Павла Гудімова «Я Галерея», Наталії Гнатюк, Родини Лободи, «Stedley Art Foundation», Олександра Ляпіна. 

Людмила Строкова під час відкриття наголосила також на тому, що велика частина експозиції присвячена сучасним художникам, які працюють у жанрі наївного мистецтва, відкриваючи нові сторінки українського наїву та стверджуючи нові імена митців, які раніше не були відомі широкому загалу. 

Співкураторка проекту та науковиця Національного музею декоративного мистецтва України Олена Шевчук звернула увагу поціновувачів на те, що в експозиції є, зокрема, й народні ікони кінця XVIII – початку XIX століть, рідкісні зразки рушників, стінних розписів Поділля, а також картини видатних художників Марії Примаченко, Ганни Собачко-Шостак, Параски Власенко, Тетяни Пати, Надії Білокінь, Василя Довгошиї та інших. Деякі твори експонуються вперше.

Прикметно: виставка дарує глядачам нагоду не лише побачити, а й глибше усвідомити, що ж таке наївне мистецтво (наїв) у часовому вимірі, пропонуючи розширену інформацію про його різновиди й різноназви. Ось лишень їхній перелік: невинне, масове, містечкове, народне, натуральне, невміле, невчене, непрофесійне, аматори, ар-брют, аутсайдери, вернакулярне, вульгарне, дилетанти, інзитне, інстинктивне, маргінальне, низові культура та мистецтво, примітивізм, провінційне, популярне, психотичне, самодіяльне, селянське, тубільне, фолк-арт.

ПТАШКА З КРАМАТОРСЬКА

Справжньою сенсацією виставки є врятовані завдяки ЗСУ твори Зінаїди Фоменко – мисткині з міста Краматорська на багатостраждальній Донеччині. Колишня співробітниця залізниці після виходу на пенсію почала вирізати дерев’яні фігурки, з яких складала своєрідні монументальні панно. 

 – Для мене в цій історії є одна точка, від якої неможливо відвести погляд. Робота Зінаїди Фоменко з Краматорська, – ділиться враженнями житомирянка Людмила Зубко. – У березні 2026 року єдиний вцілілий твір мисткині евакуювали з її дому в Краматорську. Це зробили українські військові – артилеристи 4 окремої важкої механізованої бригади разом із музейниками та волонтерами.

І от у цьому весь контраст нашої реальності. Поки росіяни руйнують міста, будинки, пам’ять, наші військові рятують не тільки людей, а й сенси. Те ключове, заради чого ми взагалі продовжуємо боротьбу.

Це не просто панно, а цілий світ, який пані Зінаїда створила після виходу на пенсію. Ми не знаємо її пояснень. Вона не встигла їх залишити, бо померла у 2017 році.

Мені здається, це дуже точне формулювання того, що відбувається з нами як з країною: одні нищать, інші тримають і рятують, навіть те, що не можна виміряти жодними звітами. І, можливо, саме в цьому наша сила…

На жаль, набагато трагічніша доля не оминула дім відомої Народної художниці Поліни Райко з Херсонщини. Сьогодні ми можемо бачити лише фото розписів стін її шедевральної хатини-музею, яка опинилась під водою після того, як світові злочинці-московити підірвали Каховську ГЕС.

За повідомленнями кураторів музею, ініціював пошук та порятунок творів Зінаїди Фоменко відомий український історик, голова громадської організації «Музей відкрито на ремонт» та учасник мистецької ініціативи «ДЕ НЕ ДЕ» Леонід Марущак. Прикметно: саме він присвятив понад десять років дослідженню та збереженню культурної спадщини Сходу України. А 2021 року спільно з краєзнавцем Володимиром Коцаренком знайшов у Краматорську вцілілі роботи майстрині Зінаїди Фоменко (зокрема, велике інтер'єрне панно з портретами онуків) та посприяв їхній евакуації.

Образ пташки невипадково обраний для дизайну виставки «Я так бачу», адже безпосередньо пов'язаний саме з творчістю Зінаїди Фоменко. Про це повідомила кураторка Наталя Гнатюк, яка разом з Анною Гудімовою та волонтерами особисто долучилися до порятунку монументальних панно з прифронтового міста. Зокрема, великого дерев’яного панно з фігурками птахів, тварин і людей, у центрі якого – постаті двох маленьких хлопчиків. Саме це панно й було однією зі стін будинку, який вже зазнавав «прильотів»…

Значення збереження культурної спадщини України в часи московитсько-української війни важко переоцінити. Тому і твори Зінаїди Фоменко мають на виставці «Я так бачу…» особливий статус. 

ПОСТСКРИПТУМ

Виставку «Я так бачу» називають ще запрошенням до діалогу про наївне мистецтво у всій його поки що не узагальненій повноті. Це простір, вільний від академічних настанов, як і сам наїв. Цей проект можна трактувати також як бунт проти умовностей і меж, що визначають мистецтво. Відтак українське наївне мистецтво постає як окреме явище поруч із професійним мистецтвом.