Світлана Філяк: Вже Європа і весь світ зрозуміли, хто такі українці

Досвід емігрантів є невід’ємною складовою історії Української нації у світовому вимірі. З давніх-давен і дотепер. Причому кожна доля – об’єктивна. Нинішня оповідь – про життя у Великій Британії молодої української співачки Світлани Філяк та її непозбувну сув’язь з Україною.

ВІД РОГАТИНА ДО ЛОНДОНА І МАНЧЕСТЕРА

– Пані Світлано, які шляхи-дороги привели вас до Туманного Альбіону?

– Народилася я у місті Рогатині на Івано-Франківщині, де закінчила середню школу та музичну школу імені Бориса Кудрика по класу фортепіано. Скільки себе пам’ятаю, брала активну участь в музичному житті обох шкіл, в обласних та районних конкурсах «Опільські роси», «Червона рута», посідала призові місця. Також співала у хорі при костелі святої Анни у Рогатині. Згодом вступила на юридичний факультет до Львівського держуніверситету МВС України, однак паралельно брала уроки вокалу у Львівському оперному театрі. Також була учасницею фестивалів, конкурсів, відбіркових турів «Україна має талант» «Карооке на Майдані» «Фабрика зірок-3». 

Після університету пів року працювала за спеціальністю, а потім 2011 року виїхала до Великої Британії, де на той час вже жили мої батьки і брат. Там спершу навчалась у коледжі «Scuola», вивчала англійську мову. Тоді ж пішла працювати, адже опинилась у чужій країні, де за все потрібно платити. 

 У Лондоні я ініціювала створення співочого дуету «Лондонські барви», у складі якого виступали на творчих та благодійних вечорах численної української діаспори. Прикметно: збирали кошти для потреб України – не лише під час війни, а постійно. Однак після того, як творчий партнер Ігор Андрухів повернувся в Україну, дует розпався. Далі співали разом з Ярославом Музикою.

Прожила я в Лондоні близько 11 років, після чого переїхала до Манчестера, де мешкаю упродовж останніх трьох років, і де є величезна українська діаспора. Тут також я заснувала музичний дует «Зорепад», у складі якого беремо участь в різних забавах, творчих і благодійних вечорах української діаспори.

БІЛЬШЕ ДЕСЯТИ АВТОМОБІЛІВ ДЛЯ ЗСУ

– Чим суто по-людськи вразила вас нова країна та британці?

– Найперш вразив сам Лондон – його масштаби, краса й архітектура. А також британці – привітні, завжди готові підтримати й допомогти.

Велика Британія – одна з країн, які з 2022 року надали найпершу і наймасштабнішу підтримку Україні. Також британці прихистили більше 200 тисяч українців. Тут дуже активно підтримуються благодійні збори для України, є різноманітні організації, які ініціюють збір коштів для української армії. Наприклад, «Лондон івент», що влаштовує концерти, театральні вистави, зустрічі з артистами, спікерами, мітинги на підтримку України. Є багато українських закладів та шкіл, де пропагують українське слово і мову, проводять онлайн-збори. У Лондоні й Манчестері саме у такий спосіб збирається допомога для української армії.

Хотіла б наголосити, що я з чоловіком Віктором, мої батьки Світлана Федорівна і Ярослав Михайлович та брат Володимир з родиною також робимо значні внески на підтримку української армії, переправляємо генератори і кошти для ЗСУ. Намагаємося не афішувати, а придбати і відправити самотужки. Нашими зусиллями і власним коштом українському війську передано більше 10 автомобілів: два з них потрапили до Рогатинщини, звідки ми родом, а ще два працювали в Кривому Розі. Інші – розподілялися через громадську організацію «Армія SOS» у Лондоні. 

– Які ж події назвали б найяскравішими в часі вашого життя у Великій Британії?

– Насамперед – це народження моїх синів, які зараз вже подорослішали і ходять до української школи в Манчестері. Завжди в родині спілкуємося українською мовою. Попри те, що діти знають дві мови, ще й вивчили колядки і віншування. Бо ж прагнемо зберігати рідні традиції й цінності. 

До речі, постійно слідкуємо за подіями в Україні. Знаємо, коли лунають тривоги: сигнал не відключаємо. 

Також мій брат Володимир Філяк спільно з Тетяною Кілтикою є засновниками організації «Українські артисти за кордоном», тому багатьох українських артистів запрошували до Великої Британії, де відбувалися їхні концерти. Приїжджали брати Яремчуки, гурти «Скай», «Мері», «Без обмежень», Тарас Петриненко з Тетяною Горобець. 

Є чимало інших організацій, які допомагають гастролювати українським артистам: відкривають візи, оплачують готелі тощо. 

У Великій Британії діють різні спілки української молоді. Є село Тарасівка, де щороку в першу суботу липня відбувається крайовий здвиг: свято, де всі танцюють, співають, діє український клуб, табір. Приїздять люди з різних куточків Великої Британії, розгортають палатки, розводять вогнища, грають у футбол, увечері – концерт. Танцюють, співають, продають різний український крам.

ПІСНЯ «СИНИ МОЇ» ПРИСВЯЧЕНА ВСІМ СИНАМ УКРАЇНИ

– Попри переїзди й інші життєві обставини, як вдалося не втратити душевний порух до пісні?

– Моя професійна кар’єра співачки стартувала 2025 року. Все почалося з телефестивалю «Галицький шлягер», в якому брала участь. Для мене це було дуже хвилююче, оскільки через певну кількість років я повернулася на рідну землю та ще й потрапила на велику професійну сцену разом з відомими Народними артистами, які співають по 30-50 років. Вкотре відчула: не можу жити без пісні. 

Потрібно було з чогось починати. 

Після народження мого другого сина Олександра (йому нині 4 роки, а старшому Максиму – 7) відчула, що необхідно самореалізуватися. Відтак звернулася до львівської поетеси Галини Британ та попросила написати текст для моєї першої пісні. Музику натхненно створив засновник «Галицького шлягера» Ярослав Борута, за що я йому безмежно вдячна. А також дякую за запрошення на телефестиваль, який став для мене творчим трампліном. Дуже радію, що саме там познайомилася з чарівною українською співачкою, теплою, позитивною людиною Юлією Антипенко.

Свою першу пісню «Сини мої» я виконувала на «Галицькому шлягері». Вона – про моїх синів і водночас присвячена всім синам України. У важкі, переломні для кожної матері часи саме ця пісня стала моєю улюбленою і моїм першим досвідом на великій сцені.

Нині маю в репертуарі вісім творів. Серед них – «Палає серце» (вірші Уляни Мандзюк, музика Ярослава Борути). Авторкою більшості моїх наступних композицій є моя мама, поетка Світлана Філяк, яка має дар і бажання та стимулює мене до музики. Пісні у мене – переважно романтичного характеру: «Я кохаю», «Закохалась», «Ти мій» «Смакуй мене», «Різдвяна зіронька». У квітні презентуватиму на «Галицькому шлягері» в Івано-Франківську два твори: «Тато і мама» на слова Галини Британ, та «Кохання магія», які вже доступні на всіх музичних платформах включно з ютубом (автор музики – Ігор Ващишин з Тернополя). 

Мрію випустити альбом, після чого в Україні та Великій Британії влаштувати перші сольні концерти. 

– Відчуваєте ностальгію? 

– Дуже. Адже частина душі – спогади про шкільні роки, юність – залишається в Україні. Через обставини я не могла приїздити додому упродовж 13 років, а коли вперше після цього приїхала – з очей котилися сльози: багато людей дуже змінилися, хтось забув, немає друзів. Але я готова цілувати двері і пороги, де колись бігала малечею…

Чужина є чужина. Де б ми не були – все одно нас вабить туди, звідки вийшли. Наші серця завжди з Україною. Попри обставини, коли мусимо бути деінде, ніколи не забуваємо, звідки походимо, постійно повертаємось до рідного дому. 

Як справедливо наголошує моя мама Світлана Філяк, наша родина – релігійна: щонеділі ходимо до церкви в Лондоні й Манчестері. Передаємо кошти для хворих людей та на армію. Коли біля церков збирають передачі для українців – купуємо продукти, зубні пасти, шкарпетки, медикаменти, генератори... Важко, але чим можемо – допомагаємо.

Душа наша плаче за рідною Україною…

Українці – всюди перші. А яка наша пісня! А яка мова солов’їна! Таких людей нема на світі. Вже Європа і весь світ зрозуміли, хто такі українці. Ми – люди чесні. Серце наше – відкрите. 

Бажаємо нашій рідній неньці Україні якнайшвидшого справедливого миру та затишку в кожному домі. Нехай небо над нашою землею буде безхмарним. Щоб сирени замовкли, а родини з’єдналися. Щоб повернулися неушкодженими сини, які нас захищають. Наше серце – з Україною і з нашими людьми. Най Бог нас усіх береже! 

Світлини з родинного архіву Світлани Філяк