В Європу під знаменами «Лукойла»

З приводу перемоги в Болгарії проросійського Румена Радева. Відкрив якусь статтю, читаю наступне: «Румен Радев вважається євроскептиком та політиком із проросійською риторикою. Його перемога викликала занепокоєння на Заході: видання The Washington Post зазначає, що Болгарія може стати новим “плацдармом” для впливу кремля в ЄС, подібно до позиції Угорщини часів Віктора Орбана. Радев раніше висловлювався проти військової допомоги Україні та критикував швидкий вступ Болгарії до єврозони».

Тут у мене останнім часом мимоволі виникає питання: оцей термін – євроскептик – що він означає? І чи обов’язково євроскептицизм йде одним пакетом з русофілією? А якщо так, то чому? І яка така причина може бути, що європейська держава, яка пережила радянсько-російську окупацію (нехай і лайт-версію, але все ж…) – і знову розвертається лицем до свого окупанта…

Ми зараз перебуваємо в дуже критичному стані, фактично на межі виживання, і цей стан розфарбовує все і всіх у чорно-білі кольори. Це нормальна реакція під час війни. Тому основним маркером для нас є позиція щодо російсько-української війни. 

Щодо мотивацій виникнення євроскептицизму, то нас це не цікавить, оскільки тут все просто і ясно: ось вам красива демократична Європа, а ось – деградована терористична росія. Між тим політична партитура, яка грається в сьогоднішній Європі, не така проста: як самі ноти, озвучені без знаків альтерації, без динамічних знаків – форте, піано, крещендо і т. д. – не дадуть вам справжньої музики, так і сам оцей термін – «євроскептик» – не дає справжньої картини без вияснення причин його виникнення. 

Для прикладу візьму дві крайності: політик зі Східної Європи може в минулому закінчити МГІМО, де і стати штатним «проросійським» політиком і його «євроскептицизм» – це не його позиція, а позиція його кураторів. На противагу є інший тип: політик з Західної Європи став євроскептиком, коли усвідомив, що політика Брюсселю – сімейна, мігрантська – несе загрозу його нації. І тоді він стає не просто євроскептиком, а може отримати ще й тавро ультраправого. І в цьому випадку його москвофільство є наслідком, оскільки через своє незнання природи кремля він в росії вбачає оплот європейського консерватизму. 

А тепер в чому принципова різниця для нас: з штатним «євроскептиком» нема сенсу вести дебати, тому що ніякі твої аргументи не вплинуть на «політику партії» його кураторів. Натомість з москвофілами ситуативними, які наївно бачать в кремлівському режимі союзника у боротьбі з неомарксистськими тенденціями, дискутувати можна і треба. Щоправда, для цього треба мати свою власну політичну позицію. 

Щодо причин зростання «євроскептичності» – декілька штрихів про Іспанію. 

В Іспанії прем’єр-міністром є Педро Санчес, лідер Іспанської соціалістичної робітничої партії. Соціалісти – вони, як відомо, переймаються проблемами трудового народу. І треба розуміти, що «трудовий народ» у соціалістів – це той промінь, який, пропущений через політтехнологічну призму, розкладається на різноколірну електоральну базу. 

А ще вони, схоже, таки люто ненавидять європейську цивілізацію, інакше я не можу розцінити рішення Санчеса легалізувати всіх нелегалів, які прибули в Іспанію з сусіднього континенту. Там їх близько пів мільйона, хоча окремі видання кажуть, що реальна цифра біля 750 тисяч. Окрім того, стрімко активізувався мігрантоперевізний бізнес: зараз в країнах Північної Африки всі, хто можуть, ловлять момент «відкритих дверей» в Європу. 

Мотивація Санчеса: мігранти вкладають свої зусилля у «процвітання і згуртованіть» Іспанії, тому їх треба натуралізувати хоча би з позиції справедливості і моральності. Врешті, іспанська нація старішає і потрібні нові ресурси. 

Тобто перед соціалістом Санчесом питання про відродження іспанської нації не стоїть в принципі і причини занепаду його не цікавлять. А він не розуміє, що йдеться про фактичне заміщення іспанців іншими народами, про неминуче конфесійно-цивілізаційне переформатування?.. Врешті, є досить яскравий приклад Тоні Блера, який відкрив двері в пошуках «робочої сили» в двохтисячних, тож сьогодні ми можемо оцінити результати. 

Але чого очікувати від соціаліста Санчеса, коли архієпископ Вальядоліда Луїс Арґуельйо (Luis Argüello), який очолює Конференцію католицьких єпископів Іспанії, ще у 2025 році сказав, що часи, коли бути іспанцем автоматично означало бути католиком, остаточно минули, і констатував: «Католицької Іспанії більше не існує».

Зі свого боку що ми можемо вимагати від нещасного архієпископа, коли і Франциск, і його наступник Лев XIV камлали про міграцію як можливість «зростання» для Європи… Вже й не знаю, що є причиною таких сподівань: особиста неадекватність чи прояв політики глобального мультикультуралізму?.. 

Не важко здогадатися, як збудилися в Європі на новину про іспанську масову легалізацію нелегалів інші держави, зокрема сусідня Франція. 

Кандидат у президенти і лідер консерваторів Бруно Ретайо вимагає обмеження безконтрольного пересування легалізованих мігрантів. А представники правих партій Франції (Les Républicains та Rassemblement National) вимагають введення постійного контролю на кордоні з Іспанією, що ставить під питання майбутнє Шенгену. 

Звісно, що після легалізації одного нелегального вихідця з Магрибу іспанці згодом отримають ще декілька членів його дружньої родини. Це вже накатана схема. Також отримають зростання криміналу і вандалізму. 

Щодо Іспанії, то в цю ж мультикультурну тему можна вписати таке абсурдне у своїй правовій профанації явище, як «окупаси», і ще масу всіляких родзинок, які привносить у європейське життя неомарксистське знищення критеріїв національності як культури автохтонів і заміщенням її простою пропискою без необхідності адаптуватися до цієї культури. Більше того: у новоприбулих з якогось лиха з’являються права на легалізацію і захист законом їхньої культури з наступним домінуванням у разі виникнення міжцивілізаційних конфліктів, що ми можемо спостерігати в Британії, де пакистанська сім’я викликає поліцію, щоби та вивела з парку британця, який там гуляв зі своєю собакою. 

Я взяв тільки маленький аспект проблем сучасної Європи, спричинений зростаючими соціалістичними віяннями, а сюди ж окремою темою можна вписати ідіотизм брюсельської адміністрації щодо екологічних критеріїв, який вже призводить до закриття автозаводів в Німеччині чи ту ж боротьбу з атомною енергетикою… 

Мерц нещодавно так м’якенько і делікатно закинув на адресу брюссельського парткому: може все ж не будемо забороняти дизельні двигуни?.. А що ж так, Фрідріх Йоахимович?.. 

Так ось щодо Румена Радева – євроскептика. 

За всіма параметрами він таки підпадає під визначення євроскептика: у 2024 році, попри опір «правозахисників», підписав закон про заборону популяризації у школах нетрадиційної сексуальної орієнтації; також критикував Стамбульську конвенцію, оскільки та нібито вводить поняття «третьої статі», і взагалі його риторика щодо сімейних цінностей «перекликається з висловлюваннями Орбана». 

Ось тут мені цікаво: чому, коли хтось виступає проти дегенеративних трендів, то відразу це пов’язується з Орбаном або москвою? Чи не для того, щоби асоціативний ряд був чітко ув’язаний: проти дегенерації? – значить проти Європи. Зустрічне питання: а чому в таких випадках не згадують того ж французького письменника і публіциста Домініка Веннера, який на знак протесту проти неомарксистського божевілля застрелився у Нотр-Дам зі словами «Франція, ти збожеволіла…» 

«Його (Радева) опоненти вважають, що така політика віддаляє Болгарію від європейських цінностей та поглиблює розкол у суспільстві».

Перепрошую, досі не можу зрозуміти, відколи самознищення європейської цивілізації увійшло в перелік «європейських цінностей»… Наче самогубство й не підтримується християнством… Чи, може, я що пропустив?.. 

А тепер щодо москвофілії Румена Радева. 

Коли він говорить, що надання Україні зброї буде «стимулювати конфлікт» і що нам потрібно шукати «прагматичного діалогу» з кремлем – це говорить його нерозуміння звірячих планів московії по знищенню української автентичності? Тоді він не політик. Точніше, він політик, який підпадає під безсмертне визначення Де ла Мерта щодо неприпустимості помилок в політиці: «Це гірше злочину, це – помилка».

Якщо ж він усвідомлює справжню суть московської агресії, тобто, якщо він усвідомлює плани москви щодо знищення українства як явища, тоді він злочинець. Свідомий міжнародний злочинець. І саме під таким кутом треба інтерпретувати будь-які подібні заяви щодо ненадання жертві агресії засобів захисту від агресора.

Румен Радев у своїй передвиборчій пропаганді обіцяв боротися з корупцією і місцевим олігархатом. Звісно, я вірю у його благі наміри. Навіть Янукович, коли йшов на президента, обіцяв боротися з корупцією. 

Але от було таке: у листопаді 2025 року Радев якось ветував закон про продаж в Болгарії активів російського «Лукойлу», – тієї структури, яка тільки тим і займається, що скуповує європейських політиків, як медові пряники на ярмарці. А вже в Болгарії, де стоіт над горою Альоша… 

Але, вочевидь, це не корупція, ета другоє. 

Тож побажаємо Румену Радеву успіхів у його непримиримій боротьбі з корупцією. Як то кажуть – «Лукойл» в помощь!..

П.С. Тут у мене на мобілці транзитні фото Румунії і Болгарії 2024 року. Не сказав би, що чимось сильно відрізняються від України. Дуже типові совкові пейзажі. Хіба що в Україні вже «Лукойла» немає. Тому коли мені говорять, що Україна не дотягує за якимись параметрами для вступу в Євросоюз – поїдьте в Болгарію… 

Z на стовпах – це в Болгарії.

Горілка «Сталінская» – це в Румунії на заправці. Вочевидь, термін ГУЛАГ для них незнайомий.

Хочуть викликати дух Сталіна?..