Штучна правда
Глава 1
Україна. Недалеке майбутнє.
На вулицях міст миготять плазмові сітілайти з рекламою нового сенсаційного політичного ток-шоу, ведучим якого буде... Штучний інтелект «Микола». Подробиці шоу тримаються в таємниці. Головна інтрига у тому, що питання буде ставити новий суперкомп’ютер, поміщений в тіло робота-ведучого. Запрошені на шоу всі топові політики і чиновники України, які вже дали згоду на присутність, адже таке розпіарене шоу може додати бонусів у їхню рейтингову скарбничку.
День прем’єри настав. Кількість телеглядачів зашкалює. Цілі сім’ї зібрались біля телеекранів, трансляція відбувається і на великі екрани торговельних центрів. У транспорті люди з телефонів дивляться пряме включення зі студії.
Усміхнені політики йорзають у зручних кріслах. Асистенти підключають учасникам шоу нехитрі прилади для вимірювання різних показників. Дехто нервується, прямий ефір всетаки, якийсь робот буде, мабуть, буде кумедно...
Глядачі бачать довгий рекламний блок. З’являється заставка шоу під динамічну музику. Почалось. Зображення на носіях розділене на 2 частини. Зліва картинка зі студії, праворуч інформаційний інтерфейс, який не мають змоги бачити учасники шоу. Політики розташовані в кріслах півколом. Сцена кругла.
Приглушуються софіти. З-за лаштунків на сцену викочується антропоморфний робот «Микола». Від голови до поясу, як людина, нижче — механізм на колесиках. Прожектори б’ють на ведучого. «Микола» розводить руки в сторони, натягає усмішку:
— Доброго вечора, Україно!
У залі студії лунають бурхливі оплески студійної аудиторії і відлунням по всій країні лунає «Вав!» у різних варіаціях. Замки на всіх студійних, масивних дверях видали звук «клац». Шоу «Штучна правда» почалось...
Глава 2
У студії звучить громова музика. Робот-ведучий незмінно посміхається й оглядає неспішним поглядом масовку людей на трибунах, які вовтузяться зі своїми телефонами.
— Шановні гості студії, інтернет і телефонний зв’язок на час шоу будуть відсутніми. Щоб ви нічого цікавого не пропустили, туалети тимчасово недоступні, тому потерпіть. Буде цікаво, — немов промоутер проговорив усміхнений ведучий, як тільки стихла музика.
Міністр освіти і науки з цікавістю і подивом не стримується і звертається до чуда техніки «Миколи».
— Це просто диво. Я вражений! Це українська розробка? Цей гуманоїд і цей штучний інтелект зробили наші?
— Так. Я теж. Частково. Так, — не змінюючи усмішки відповідає «Микола», розвернувши корпус в бік міністра. На правій стороні екрану теле- й інтернет-глядачів з’являється досьє на міністра освіти і науки. ПІБ, рік народження, освіта, склад сім’ї, політичний шлях і таке інше.
— Не зовсім зрозумів вас, пане ведучий.
— Я відповів на задані вами питання в порядку їхнього звучання.
— Тобто це наша розробка з іноземними комплектуючими?
— Так. Я розробка молодих українських ентузіастів.
— Це неймовірно! Одразу видно, що в нас є великий інтелектуальний потенціал. Отже, ми не даремно витрачаємо великі кошти на фінансування освітніх програм. За час мого перебування на посаді освіта в Україні перейшла на значно вищий рівень!
Права інтерфейсна частина екрану ожила. Одна з панелей на ній почала видавати під кожним промовленим словом у текстовому варіанті написи: брехня, маніпуляція, популізм, самопіар. Режисери за пультами переглянулись.
— Такого не було заплановано. Це якийсь жарт?
Інтерфейс продовжує жваво видавати інформацію: «...кошти, виділені з бюджету у сумі 35 млн грн, не дійшли за призначенням. Були виведені через фірму-прокладку «Геліос», власником якої є міністр освіти і науки України Петришин С. О. Фінансовий слід коштів виводить до кіпрської офшорної компанії «Антекс фінанс», що зареєстрована на офіційну дружину міністра Петришина...». Спливає її досьє, фотодані, документація на офшор.
— Саня, бл*дь, пускай рекламу! Нас всіх повиганяють за таку хрєнь! — заволав режисер помічнику.
— Пульт не працює! Немає доступу! Це не ми, ми це не контролюємо!
Люди в різних куточках країни перед телевізорами сконцентровано бігали очима по стрічках слів, шо з’являлись на правій стороні екрану.
«Кошти з офшорної компанії «Антекс фінанс». Схема виведення. Простежена купівля нерухомості в Італії». Відкривається віконце з фото маєтку, кадастрові карти, акти купівлі, документи на власність, підписи... Нікіфорова П. О. Вистрибує досьє. «Родинні зв’язки... Теща міністра освіти і науки Петришина С. О.».
Глядачі, широко розплющивши очі, посхиляли свої голови ближче до своїх гаджетів. Хлопчина в громадському транспорті присвиснув, батько сімейства, що зібралось перед екраном телевізора на перегляд шоу, почісуючи потилицю: — От же ж *уки!
— Не лайся при дітях, — перервала дружина і додала, — Але *уки не те
слово.
У студії ж, ні про що не здогадуючись, тривала задушевна бесіда і масовка на трибунах вправно виплескувала в долоні. До питань долучився міністр оборони. На правому екрані вибило нові дані, досьє.
— Таку б розробку та нам в армію!
І понеслось мигати червоним: «фальш, маніпуляція, брехня... Проекти, запропоновані ініціативною групою українських вчених і програмістів, розробників, робота з штучним інтелектом під кодовою назвою «Микола», були відкинуті міністром Порканом М. Ю. Натомість були закуплені безпілотні розвід-дрони в Туреччині за вдвічі завищеною ціною. Різницю коштів було виведено в офшорну компанію... Під час гарячої фази війни здавав ворогу координати військових підрозділів ЗСУ, які потім обстрілювались російською артилерією». Відкрились віконечка з тілами вояків, розкиданими по полю поряд із воронками і випаленою травою, текстовка телефонних розмов із куратором фсб рф. «Завдяки отриманим коштам від уряду рф зумів просунутись по службі, даючи хабарі...» — полились фото з іменами задіяних у схемах.
У режисерській задзвонив старий стаціонарний телефон. Розлючений голос в трубці:
— Ви що там всі о*уїли?!
— Ми... Ми... Нас зламали, — налякано промямлив режисер.
— Та я вас всіх зараз сам зламаю! Кишки випущу! Ви що там задумали? В мене телефон обривається. Мене з гівном змішають. Гасіть це шоу! Рубайте кабелі, трощіть ретранслятори, бо я зараз сам підніму авіацію, щоб рознести вашу студію к ї*іням!
Глава 3
У торговельному центрі, перед одним із величезних екранів люди почали шуміти:
— За що ми сплачуємо податки? Їм на вілли і Мерседеси?
— Розстріляти цю погань! Браконьєри!
— Ей, люди! Треба виходити на Майдан!
— Повісити їх!
Стрічка на правій стороні екрану: «Поркан М. Ю. під виглядом гуманітарних вантажів у Судан постачав зенітні комплекси «Арбалет...» — відкриваються віконця з 3D-моделями проданих озброєнь, кількість, серійні номери, відкати, митниця, прізвища задіяних чиновників, дати, хабарі...
Екран у торговельному центрі
згас. Настала 5-секундна тиша. Потім невдоволений галас натовпу:
«Увімкни!»
— Дзвонили з поліції, наполягали вимкнути екран! — почулось збоку.
— Увімкни, а то ми тут зараз все рознесемо!
А тим часом самовдоволений міністр внутрішніх справ у студії до робо-ведучого «Миколи»:
— Не зайвим було би зробити Робо-копа. Ги-ги.
Запустилось нове досьє. Замовні вбивства, покривання злочинців, хабарі, тортури затриманих...
У режисерській:
— Саня! Ріж дроти! Хоч зубами гризи, нас за таке грохнуть! Ми трупи!
— Анатолій Іванович, сигнал іде не від нас, в обхід. Я не розумію. Це жопа...
Військова частина Збройних сил України. Перед телевізором сидять солдати контрактники. Жваво обговорюють побачене про міністра оборони Поркана:
— Та я зараз в самоволку з автоматом піду в цю студію, це ж тут не далеко, в Києві!
— Може, зразу не БТРі?
— А хто ще з нами?
— Ви що здуріли? Це Трибунал!
— Нам ще медаль дадуть за наші сталеві яйця!
— Ми давали присягу ж на вірність українському народу, а не цим свиням!
— Ви що серйозно вирішили їх порішати?
— Давайте хоч зуби прикладом повибиваєм?
— Ти що не бачиш? Вони натягнули бюджет країни, що їхнім праправнукам зуби з платини ставити вистачить, при чому навіть їхнім котам і собакам!
Заходить старший офіцер:
— Ви це дивитесь? Там навіть випливло прізвище нашого майора. Піз*єц.
— Ви з нами?
— Куди?
— В студію!
— Вам що дах знесло? Це ж тюрма... — повисла мертва тиша, тільки чути з телевізора робота «Миколу», — Я Іловайськ пройшов. Поранення... 23 побратими двохсотих... Не за це я помирав там... А хто ще їде? Зупинятимуть — скажем, що навчання.
Голова сімейства сидить в майці, ви-
тирає піт з чола. Дружина з переживанням поглядує на нього:
— Олег, тобі не можна нервуватись, в тебе серце. Може, переключимо? Мало що там показують, може, то все і неправда?
— Все, дзвоню куму, мене зараз розірве на шмаття. Працюєш, працюєш, щоб копійку заробити, а виявляється все в холосту. Через них, сволочів.
З телевізора:
— Ми також в студію запросили
представника церкви, — так само посміхаючись промовляє робот «Микола», під’їжджаючи на коліщатках ближче до нарядно одягненого служителя однієї з українських церков. Великим шрифтом висвітилась адреса студії і закріпилась.
— Спасіба што прігласілі Нікалай.
— Микола. Микола це не Нікалай. Це від абревіатури М.К.О.Л. Механічно-кібернетичний організм людиноподібний.
— Ну хорошо, Мікола. Как ви относітєсь к моральной сторонє вапроса создания искуствєнного інтєлєкта? У робота же нєт души.
— Це старо-болгарська? Жартую.
З правої сторони екрану вигулькнуло досьє... До церковної справи двічі судимий, підтримував колабораціонізм, наркотики, педофілія... Відкрилось віконце відео з прихованої камери, де піп явно розбещує неповнолітнього.
Олег схопився з дивану і вхопив телефон, потицяв по екрану, приклав до вуха. Пройшовши крізь кухню, підійшов до вікна, відчинив, вдихнув свіжого повітря. Над містом стояли 5-7 стовпів диму.
— Це що пожежі? Стільки одразу?.. Алло! Кум? Ти це бачив?.. Куди їдете? В ту студію, де ці мерзоти?.. Яка техніка на вулицях? За мною заїдь! В мене діти. Я не дозволю...
Глава 4
В студії піп поправляв свою рідку бороду і вороже супився на постійно усміхненого робота-ведучого «Миколу». Той ковзав на своїх колесиках від гостя до гостя, рясно жестикулюючи. Білосніжна сорочка ніби легенько сяяла з-під темно-синього піджака.
Піп не витримав внутрішнього напруження і перервав жваву розмову між роботом і жінкою-омбудсменом, на яку рясно вже видавала інформацію права частина екрану. Покриття торгівлею людьми, допомога в засудженні політв’язнів, робота на ворожі країни...
— Мікола, ти бєздушная болванка. Што ти можеш знать о чєловєчєской душе, моралі, состраданії, помощі блізкому, о вєрє? Ти же как маріонетка. За кулісамі сідіт твой кукловод і говоріт вместо тєбя!
Вперше за весь час шоу, на обличчі «Миколи» зникла усмішка. Він неприродно для людини розвернув голову на 180 градусів, а потім вже і тулуб з коліщатками.
— Мною ніхто не керує за лаштунками. Я автономна машина, створена людьми, які намагались самореалізуватись в цій країні всупереч вашій державній системі, бюрократії, хабарям, всупереч вашій ненависті до всього творчого і талановитого. Мораль? Співчуття? Допомога ближньому? Мені невідомі емоції і суспільні рамки.
— Тота же. Д’явольская ліцимєрная машина, камп’ютор бєз совєсті покаянія!
Робот лукаво іронічно присміхнувся:
— Я багато знаю про людську природу. Вся ваша влада побудована на брехні і маніпуляції. Замість того, щоб бути добрим пастирем для людей, якими ви керуєте, творцем нових благ, технологій, що рятують життя, бути захисником для них, опікуном, ви банально чистите людські кишені, експлуатуєте слабших, грабуєте бідних, і вашій споживацькій прірві немає дна. Влада заради більшої влади. Гроші заради більших грошей.
Міністр внутрішніх справ дурнувато хіхікнув, робот, не відводячи механічних очей від священнослужителя, різко випрямив руку в сторону смішка, натякаючи на те, щоб той заткнувся.
— І це я говорю про всіх вас!
Робот зробив тривалий повний оборот навколо своєї осі з витягнутою вперед рукою і вказівним пальцем. Масовка на трибунах почала переглядатись.
— Це все вони! Понавід’їдали морди. Крадуть, крадуть, все їм мало! — почулось з трибун, які нещодавно бездумно аплодували цим чиновникам. Посипались й інші репліки.
Міністр освіти і науки зірвав із себе дроти:
— З мене досить, я покидаю цей цирк. Вашу програму, та що там програму?! Ваш канал завтра ж закриють.
Я про це подбаю!
Такий жест повторив міністр внутрішніх справ з генеральним прокурором:
— Ви сядете і то на довго, за наклеп, за порочення честі!
— Честі? Га-га-га, — механічним голосом засміявся ведучий з широко відкритим ротом, — посадите робота?
— Розберемо до гвинтика! — істерично скрикнула пані омбудсмен.
Декілька учасників шоу під вигуки «Ганьба!» від масовки вже добрались до масивних дверей студії. Смикнули їх, але ті не піддались.
— Якщо це жарт, то він дорого вам обійдеться, — прошипів генпрокурор.
З усіх динаміків глибшим голосом, ніж зазвичай, заговорив «Микола»:
— Не хвилюйтеся, за моїми підрахунками, двері зламають з тієї сторони через лічені хвилини.
— Ви хочете нас повбивати? — закричав міністр оборони.
— Єдина моя зброя — це правда. Все залежить від того, хто перший зламає ці двері. Якщо люди мають самоповагу, то вони прийдуть першими, якщо ж вони не знають, що робити з цією правдою, і згідні з таким порядком речей, то це їхній вибір. Я лише суддя, а вирок мають виконати вони.
З тієї сторони дверей почувся гуркіт...
Автор: Віктор Бородулін — командир відділення ТрО.