Іван Марчук: Я – вільний мандрівник, прикутий до мольберта

Українському генію Івану Марчуку невдовзі виповниться 90 років (народився 12 травня 1936 року). З цієї нагоди на чотирьох поверхах Музею історії міста Києва до 19 травня триває масштабна виставка творів Майстра «Я сколихнув цей світ». То є понад 250 робіт (загалом близько 400 експонатів) з 11 музеїв та 30 приватних колекцій. Адміністратори Музею нещодавно повідомили, що виставку доповнено роботою 2003 року з колекції родини Ющенків циклу «Портрети».

«МОЇ КАРТИНИ Є ПЕРЕКОНЛИВОЮ ПІДТРИМКОЮ ДЕРЖАВНОЇ ДИПЛОМАТІЇ»

Відвідати цю експозицію – означає доторкнутися до реальних життєвих і творчих доріг Великого Українця. Закарбувати побачене та спробувати зрозуміти, як це: творити під недремним оком радянсько-імперських спецслужб; завдяки магнетизму рідної землі знайти своє унікальне мистецьке «я»; знову й знову малювати сонце над світом; спробувати емігрантського хліба, а потім повернутися до улюбленого Києва і творити в обіймах і слави, і суперечностей, і заздрощів, одначе з початком повномасштабного вторгнення московитів опинитися у Відні, звідки на весь світ оповіщати про біль України: вже під час широкомасштабної війни з 2022 року написати 200 картин; втрапити у судову тяганину зі спритними «діловарами» довкола своїх же геніальних творінь. При тому залишатися людиною без ореолу зверхності й пихатості. Хіба можливо все це умістити в одній особистості? Можливо, якщо то є Іван Марчук: автор понад 5000 творів і винахідник унікальної художньої техніки на ймення «пльонтанізм».

– Я вільний мандрівник, прикутий до мольберта, – зізнається Майстер. – А все решта – титули, звання, визнання геніальним, мене, за великим рахунком, не цікавить. Я сам собі визнаний. Завжди знав собі ціну, а без цього не витримав би того пресу, що зазнав від режиму. Єдине визнання, що радувало і радує тут, то це ставлення, повага простих людей…

Дякую моїй Україні й Українцям за підтримку у боротьбі з паразитами рідної землі. Я її славив і славлю на полотні. 

Виставки, проведені мною у світі тільки під час війни, відвідали сотні тисяч іноземних глядачів. Мої картини нагадують про війну в Україні не менш ефективно, ніж політики, і є, як я вважав і вважаю, переконливою підтримкою державної дипломатії. Лише чотири виставки у Відні відвідало понад 50 тисяч представників розмаїтої палітри рас і націй. А ще були Ватикан, Краків, Зальцбург, Гданськ, Мадрид, Чикаго та інші міста… Додам: всі закордонні проекти відбулися без жодної копійки державного фінансування. Підтримують щирі шанувальники. Вони розуміють, як і я, що у великій біді країні треба допомагати всіма своїми силами й можливостями. І чи не є це проявом небаченого до цього блюзнірства, щоб я у 90 років витрачав сили ще й на суди і пояснення, що авторські права на створене мною належать мені?..

Виставка «Я сколихнув цей світ» створена завдяки сприянню Генеральної директорки Музею історії міста Києва Вікторії Мухи, кураторки Таміли Калитенко, мистецтвознавиці Тамари Стрипко, наукового консультанта Юрія Кухарчука, а також спільними зусиллями партнерів і друзів музею.

– Правда в тому, що рівень культури нашого суспільства не росте так швидко, як нам хочеться, – коментує подію художниця проекту Катерина Недяк. – Правда в тому, що Іван Марчук – геній світового рівня – досі не має музею, який йому обіцяв не один президент. 

Правда в тому, що до його 90-річчя не стояла черга з меценатів, готових інвестувати у виставку до його ювілею. І правда в тому, що те, що зробив наш музей – це не «піар-кампанія».

Це впертість команди. Це позиція Вікторії Мухи. Це наше рішення: вшанувати свого генія прижиттєво не на словах, а дією!

Відвідувачі вперше можуть побачити ескізи робіт, керамічні панно, твори з особистої колекції художника та його символічну реконструйовану творчу майстерню з особистими речами. І навіть фартух Івана Марчука.

Кожен поверх має власну назву та концепцію – від ранніх пошуків до знакових циклів. Після квіткового вибуху першого поверху («У витоків цвітіння»: цикли «Цвітіння» і «Пейзаж») відвідувач піднімається на другий, третій та четвертий, де потрапляє в інший простір. 

«Голос моєї душі» – перший цикл доробку Майстра, починаючи з 1965 року. «Я єсьм», «Іван Марчук і Київ» – про становлення митця у столиці. «Кольорові прелюдії» – про перехід від предметного мислення до абстрактного у другій половині 1970-х років. «Кераміка» – починаючи з 1960-х років. «Україна мене не відпустила», «Марчук в еміграції», «Нові експресії» – про досвід еміграції до 2001 року. «Повернення Івана Марчука в Україну», «Погляд у безмежність» – роботи з 2008 року. «Біле і чорне. Діалог» – цикл 2020-2021 років. «Віденська рапсодія» від – 2022 року… Це нагадує хвилі океану, в які споглядач занурюється поступово, невпинно і з відчуттям радості буття.

МАЙЖЕ 20 РОКІВ БУВ ПІД ПРЕСОМ КДБ

– Іван Марчук – це художник, який у свої 90 років щоранку бере до рук пензля і малює, – розмірковує багаторічна помічниця Майстра Тамара Стрипко. – Завдання цієї виставки – показати обшир світогляду художника, який практично 80 років свого життя простояв біля мольберта... Марчук – невичерпний. Марчук – всебічний. 

На виставці представлена трансформація художника – від його студентства у 1950-х роках і до творів сьогоднішнього Марчука. Абсолютно різні роботи. Водночас своєрідний творчий почерк, випрацюваний у другій половині 60-х років, проявляється в кожному з життєвих і творчих етапів. Нараховується до 60, як каже сам Іван Марчук, «різних Марчучків». Це – різні за стилістикою, змістом та колористикою цикли, які водночас складаються в цілісність. Цю трансформацію можна простежити на виставці…

Основне, чого прагне Іван Марчук – дати людям насолоду, втіху. Під час війни його часто запитують: як ви відображаєте наш час? Марчук відповідає: «Моє відображення і бачення – не навантажити проблемами, які сьогодні відлунюють болем у кожній українській душі. Моє завдання – дати людям якусь радість, коли вони й так перевантажені величезними болями нашої доби». Тому на виставку треба просто іти. Вона є дуже інформативною… 

Останніми роками ми вирішити зробити все для музеєфікації архіву Майстра. Адже Марчук – це ціла епоха і перетин з людьми різних мистецьких сфер України і світу. Відтак весь архів художника на сьогодні оцифрований: фотографії, журнали, статті, афіші. Тому в плані отримання інформації виставка надзвичайно цінна для кожного, хто хоче більше довідатися про Івана Степановича. Зокрема, представлені навіть протоколи обшуків у майстерні художника: Марчук майже 20 років був під пресом системи, яка не давала йому можливості розкриватися на повну силу перед глядачем. Він творив, незважаючи ні на які обставини, але не мав можливості виставлятися, і не мав творчої свободи, яку все життя сповідував. Крім представлених картин різних періодів надзвичайно багато інших інформативних матеріалів. Тому виставка і для розуму, і для душі. На 4 поверсі навіть відтворений інтер’єр майстерні, в якій він більше 30 років працював на нинішній вулиці Євгена Чикаленка… Багато хто бував у майстерні Марчука. Його майстерня – намолене місце, сакральний простір, де здійснюється таїнство. 

Хтось не визнає його генієм, хтось заздрить, хтось не розуміє, а хтось просто намагається цинічно обдурити. Але байдужим до цього митця точно бути не можна. Це – велич. 

Також у межах виставки триває збір на підтримку благодійного фонду, який допомагає медикам рятувати життя на передовій. За донат кожен охочий може отримати унікальний каталог творів Івана Марчука.

Розлога експозиція «Я сколихнув цей світ» стала ще й місцем активностей. Тут відбуваються заняття для дітей, під час яких юні українці спершу знайомляться з творами винахідника пльонтанізму, а потім кожен створює власний малюнок за мотивами картин Івана Марчука. 

А понад те – екскурсії з живим музичним супроводом. Відвідувачам пропонують прожити картини художника через звук – відчути ритм, настрій, що лежать в основі його творчості.

Кожне українське медіа мало б безупинно писати про сучасного українського генія. 

Шкільні та студентські екскурсії, усі, хто відчуває Україну, – мають побувати на цій виставці…