москва як міф і ціль, або Як падають символи

У ніч з 13 на 14 квітня 2022 року протикорабельними ракетами українського виробництва «Нептун» Сили оборони України вразили флагман так званого чорноморського флоту рф крейсер «москва». Корабель, який десятиліттями символізував непохитність російської військової машини, ліг на дно моря, а разом із ним і частина міфу про непереможність імперії. Для держави, яка не має власного флоту на світовій арені, це був виклик, та перемога одночасно: знищити не просто військовий корабель, а символ сили, що давно сприймався як щось незламне. 

Це вже історія: 13 квітня 2022 року українські Військово-Морські Сили завдали точного удару по крейсеру «москва», застосувавши дві крилаті протикорабельні ракети Р-360 «Нептун» з берегового комплексу РК-360МЦ. Через отримані серйозні пошкодження та несприятливі погодні умови корабель перекинувся та затонув. Лише ввечері наступного дня, 14 квітня, російське міністерство вбивств підтвердило втрату свого флагмана. Ця подія стала першим випадком знищення великого військового корабля в умовах бою з 1982 року, коли британська субмарина HMS Conqueror потопила аргентинський крейсер «Генерал Бельграно» під час Фолклендського конфлікту. Водночас це є найбільшою втратою російського флоту з часів Другої світової війни, коли німецька авіація у 1941 році знищила лінкор «Марат».

Військове зведення подій цього дня можна описати лаконічно: точні удари українських ракет, чітка координація підрозділів та результативна робота розвідки дозволили знищити флагман і фактично поховати черговий московський міф – міф про непорушний чорноморський флот. Символічно, що нація, яку постійно намагалися зламати імперії, сама змусила їхній флот відчути власну неміч.

Якщо заглибитися в історію, то москва палала не раз – у прямому і переносному сенсі. Як підказує нам Вікіпедія, москва повністю або частково горіла у 1177, 1238, 1293, 1300, 1331, 1335, 1343, 1354, 1368, 1389, 1395, 1401, 1413, 1422, 1445, 1451, 1453, 1458, 1470, 1473, 1475, 1480, 1485, 1488, 1493, 1501, 1507, 1531, 1547, 1559, 1564, 1571, 1591, 1611, 1612, 1619, 1629, 1631, 1636, 1648, 1675, 1682, 1688, 1696, 1699, 1701, 1709, 1712, 1729, 1736, 1737, 1752, 1771, 1805, 1812, 1834, 1853, 1862 роках. А в 2000-х горіла головна пропагандистська шпиляка – Останкінська вежа, чарівна паличка кремлівського упиря, що продовжує зомбувати каламутні мізки московитів. У середньовіччі москва горіла в пожежах під час нападів, у XVIII–XIX століттях – переживала руйнівні вторгнення Наполеона та напади степових орд. У ХХ столітті москва стала центром величезної совєцької імперії, що пожирала сусідні народи, і все одно її тривалість та могутність були відносними. Символи імперії не вічні, і саме їхня падучість відкриває очі на ілюзію сили, позбавляючи поволоки облудних маніпуляцій та викривленої реальності. 

Падіння крейсера «москва» – це лише сучасна ілюстрація того, що історія імперій має циклічний характер. Імперії падають з кількох причин: економічна слабкість, внутрішні конфлікти, національні рухи та неспроможність адаптуватися до змін світу. Політологи та історики неодноразово підкреслювали, що імперія, яка прагне колонізувати чужі народи, рано чи пізно зіштовхується із законом історії: поневолені рано чи пізно об’єднуються для боротьби. Українці у цьому контексті завжди були антиімперською нацією. На початку ХХ століття українці активно формували структури, які протидіяли імперській експансії. Антибільшовицький блок народів, різні військово-політичні угруповання, державні ініціативи в еміграції – усе це фіксувало прагнення українців бути не поневоленою частиною чужої імперії, а незалежною нацією. Боротьба проти колонізаторів – від Речі Посполитої до російської імперії і радянської влади – була і залишається ядром української історичної свідомості. Українці руйнували імперії, навіть якщо це означало діяти як менші, але рішучі сили проти величезних систем.

Цей принцип антиімперської боротьби проявлявся ще у часи козаків. Пригадаймо, що гетьман Сагайдачний мав історичну нагоду спалити москву у 1618 році під час походу на болота, коли українські козацькі сили разом із союзниками тримали місто в облозі. Але розвернув козаків – і це інша не менш цікава, але дещо сумна історія, бо Сагайдачний виявився не таким файним політичним діячем на противагу військовому, як би нам того хотілося.

Процес падіння імперських символів та й самих імперій часто сповнений іронії. Найбільші імперії ХХ століття – російська, Австро-Угорська, Османська, Британська у своїй останній фазі – демонстрували безмежні амбіції, марнотратство та агресивний контроль над колонізованими народами. І кожна з них, попри міць та міфологію власної величі, падала через власну неспроможність поважати автономію інших народів. Політологи підкреслюють, що імперія існує, лише поки тримає «чужих під контролем». Втрата контролю, внутрішня корупція та національні визвольні рухи – і навіть найпотужніший символ починає горіти у прямому і переносному сенсі. Крейсер «москва» – сучасний аналог цих історичних символів. Він не просто корабель; він символ потуги імперії, міф про непереможність. Іронія полягає у тому, що державі, яка була колонізована і мала обмежені військові ресурси, вдалося не лише його потопити, а й продемонструвати неміч усього Чорноморського флоту росії. Символ падіння став інструментом національної гордості: менша, але відчайдушна в своїй боротьбі нація може руйнувати міфи великої імперії.

Антиколоніальний підхід українців проявляється не лише у військових діях, а й у культурній та історичній свідомості. Під час ХХ століття українці неодноразово демонстрували здатність до створення альтернативних структур: державних, політичних, культурних і військових. Приклад Української Повстанської Армії тільки чого вартий. Усі ці рухи мали спільний знаменник: протидія чужій імперській волі. Тож потоплення крейсера «москва» є прямим спадкоємцем цієї традиції: символ імперської агресії падає під натиском нації, яка завжди виступала проти колонізації. Міфи про непереможність імперій руйнуються внаслідок конкретних дій, але вони також руйнуються і в свідомості людей. Коли місто горить, корабель тоне, а прапор падає – на зміну міфам приходить реальність: імперія не є вічною. Українці у цьому сенсі показують світові приклад: не конче мати найбільшу армію або флот, щоб зруйнувати символи сили – іноді достатньо стратегії, рішучості і власної віри у правду. 

Падіння символу імперії не є випадковістю. Воно – закономірність історії. Українці, які завжди були антиімперською нацією, продовжують демонструвати цей принцип на власному досвіді. І поки символи чужої величі падають, нація утверджує себе як суб’єкт власної історії. А це надзвичайно важливо зробити, довести до кінця: стати повноправними господарями на своїй землі, бо, як мудро казав Шевченко – ще той руйнівник імперських міфів та самої імперії, «в своїй хаті своя правда і сила, і воля». У війні проти російських загарбників потоплення крейсера «москва» стало не лише військовою перемогою, а й культурно-символічним актом. Це нагадування всім імперіям: ніхто не може бути вічним, ніхто не може встояти перед прагненням свободи. А для українців – це ще одна сторінка тривалої історії антиімперської боротьби, продовження славної традиції наших волелюбних людей. Князів, козаків, вояків УПА, дисидентів та всіх, хто колись боровся за власний національний простір у світі великих ворожих і чужих сил. Бо імперії падають, а нації живуть.