Сталіністи вчора і сьогодні
Завершив прочитання книги популярного в росії історика Радзінського про Й. В. Сталіна. Принципово нового нічого, звісно, для себе не відкрив, але уточнив багато деталей із життя цього тирана-кровопивці.
Слухняну партію, в якій не могло бути дискусій, він створив на прохання Леніна. На ділі, це Ленін хотів вибудувати надцентралізовану структуру, але управляти нею він уже не встиг через втрату здоров’я. Сталін завжди був особистим холуєм Леніна, тому йому було довірено керувати апаратом.
В подальшій боротьбі із соратниками Леніна Сталін завжди вигравав за очками, оскільки партію наповнював він сам лояльними йому людьми, і вони голосували проти кожного з його опонентів.
Автор вважає, що Сталін проводив терор з раціональних мотивів, а не від загострень шизофренії. Ніде він напряму не давав вказівок створювати культ своєї особи. Це робили холопи навколо нього. Всі мали «відгадувати», що він задумав, особливо під час репресій і «викриттів» тих чи інших «змовників», «троцькістків», «терористів» серед самих більшовиків.
Терор 1937 року проводився методично з метою винищення «старої партії», щоб залишилися лише виконавці, а не революціонери. Таким чином, він готував СРСР також і до війни з капіталістичним Заходом, яка, звісно, мала бути наступальною.
Але Адольф Гітлер розумів його плани, і будучи хоча й не готовим, але розраховуючи на бліцкриг, таки першим напав на СРСР.
Розгубленість Сталіна на початку війни, коли він засів на дачі, була лише маневром, вважає автор, щоб викрити можливу нелояльність свого оточення, але виступати проти нього було нікому, всі просили його вести СРСР до перемоги.
Цей прийом він регулярно виконував як раніше, так і на ХІХ-му з’їзді КПРС (жовтень 1952 року), де Сталін несподівано заявив, що хотів би піти у відставку з посади Генерального секретаря ЦК. І потім всіх, хто з цим погодився б, звісно ж, було б знищено, як і делегатів-опозиціонерів XVII-го з’їзду 1934 року, які під час таємного голосування голосували проти нього.
путін в певних рисах намагається відтворювати свого кумира. Зокрема, апаратники теж мусять «відгадувати», як слід висловлюватися і що робити, аби вгодити цьому новому тирану. Згадайте виступ Наришкіна в 2022 році на засіданні совбєзу або регулярні людоїдські дописи мєдвєдєва. Убивства, катування політв’язнів, полонених та і простих зеків в тюрмах росії, знищення громадянських свобод – давня російська державницька традиція.
Сталінізм вписався у ментальність росіян та різного маргінального бидла на території України. Товариш Шарій вважає його своїм кумиром. Однак феномен України навіть у цю новітню добу полягає в плюралізмі думок, багатопартійній політичній боротьбі (хай навіть олігархічній), широкій участі громадян у політиці (навіть якщо вони час від часу биті, судимі чи потрапляють до тюрем за портрет президента). На відміну від більшості пострадянських країн, ми пішли іншим шляхом.
Та нині темний час для нашої країни. Не тільки через війну. «Свобода можлива тільки тоді, коли жодна група не має змоги накласти свою волю на інші без опору» (І. Берлін). Ми вже бачимо спроби концентрації влади в руках Президента, органи з надзвичайними повноваженнями, позасудові (та й судові) розправи і, звісно ж, терор. Поки остаточно не деградувало суспільство та інститути, є надія, що розвиток України як республіки продовжиться після закінчення активної фази війни. В іншому разі неодмінно побачимо чергового учня товариша Сталіна.