Дорости до Міхновського і Донцова

Дорости до Міхновського і Донцова – це означає дорости до Великої України. А іншої бути просто не може. Отже, потрібно рости. Життєво необхідно.

30 березня була 50 річниця, як пішов Дмитро Донцов. А 31 березня – 150 річниця, коли провидіння послало Миколу Міхновського.

А що ми знаємо про цих велетів? Як відзначає Держава і Нація пам'ять про цих людей? Переважно ніяк. 

Пам'ять про Дмитра Донцова і Миколу Міхновського бережуть гуртки «одержимих ідеєю Великої України диваків і радикалів». Якщо пам'ятники і з'являються, то лише народним коштом. Якщо пам'ять і вшановується, то лише громадськими зусиллями.

До речі, вшанувати пам'ять про Миколу Міхновського можна було в Києво-Могилянській Академії на заході, організованому історичним клубом «Холодний Яр».

У будь-якій державі світу пам'ять про батька-засновника відновленої Державності плекається на найвищому рівні. А що у нас?

Як вшановують того, хто після поетичних прокламацій Шевченка проголосив і політично обґрунтував необхідність відновлення «Самостійної України». Блискучого теоретика (прочитайте нині його довершений трактат «Самостійна Україна») та невтомного практика боротьби (організатор перших незалежницьких партій) за визволення України. Ініціатора і творця перших військових формацій в часи визвольних змагань (полку імені Богдана Хмельницького та полку полуботківців. Геніального візіонера і практика, що чітко ставив мету. Правильно визначав стратегію і тактику і непохитно йшов до мети. Ідеальний образ національного генія.

Але вшанування батька Самостійної України у воюючій за самостійність Україні щонайменше неналежне. А чому? Бо, мовляв, був «зарізкий», «не гнучкий», «радикальний», «запальний», «вкрай непоміркований». Бач, не боявся казати правду і битися за правду. 

У тих визвольних змаганнях йому не знаходилося місця у прокрустовому ложі дітваків, що неочікувано отримали владу і жили в полоні власних наївних фантазій про «соціалізм», «дружбу народів», «пацифізм» в умовах війни, революції і збройної агресії москви.

Тодішня Україна поставала в очах винесених випадково наверх очільників як результат «відміни політичної панщини», як щось, що подадуть зверху з москви. З барської руки.

І тому треба кланятися і дякувати. Смиренно і, не приведи Господи, войовничо.

Відроджували ту країну не як продовження традицій військово-політичних «козацьких» державних практик, що завжди «през шаблю мають право». А як державу «політичних рабів», яким скасували політичну панщину і дозволили погратися в контрольовану самостійність.

У 1917-му, як і в1991 році. І тоді і зараз ми знаємо ціну тих ігор. Криваву ціну. І тоді, і зараз кров'ю змиваємо наївні помилки дітваків при владі. І навіть коли бачимо, що Міхновський мав рацію щодо всього, то відповідаємо забуттям. Знову прокрустове ложе недоУкраїни може відповісти лиш забуттям.

Але насправді не буде міхновщини (а не махновщини) і донцовщини – Великої України не буде. А отже не буде ніякої. І це не метафора і не складна в доведенні теорема. Це – аксіома. 

Житейська істина, написана кров'ю і підтверджена трагічною історією ХХ і початку ХХІ століття.

Тому якщо хочемо вижити і перемогти – говорімо і робімо, як Міхновський і Донцов. Йдімо пробоєм проти течії!

Часи лагідних українізацій, серіально-опереткових Україн, безпам'ятства і безвольності мають минути і ніколи не повернутися.

У вогні і війні має постати козацька Велика Україна. 

І нехай світ і досі не готовий до такої метаморфози України з нікчемної до могутньої – нехай це будуть проблеми світу, а не наші…

Детальніше про велета Миколу Міхновського почитайте у книзі «Самостійна Україна», яка щойно вийшла у видавництві «Наш формат» під редагуванням Романа Коваля.

Мене особисто вразило, як Міхновський виривав з полону облудливих соціалістичних ідей Лесю Українку та Івана Франка.

А ще на додачу вам дещиця цитат Миколи Міхновського, які назбирав, перебуваючи за ґратами Лук'янівського СІЗО у справі «захисників Конституції».

Ось тодішні рядки з тюремного щоденника:

«Всі українці – усі повинні стати в свої ряди під українську корогву. Всі ставаймо: не сміє ні один з нас бути в чужих рядах. Які б не були гарні та принадні написи та наліпки на чужих рядах – не спокушаймося… Хто лишиться в чужих рядах, той вчинить зраду проти свого народу…».

(М. Міхновський. Передовиця з часопису «Сніп», Харків, 9 вересня 1912р.)

«… на Україні, як ніде в світі, питання соціально-економічне є заразом питанням національним».

(М. Міхновський. Робітницька справа в програмі УНП)

«Москофільство, ця страшенно смертна хвороба для української нації, що і досі значної сили».

(М. Міхновський. Справа української інтелігенції в програмі української народної партії)

«Усі нещастя, що до цього часу терпить український народ від того, що він до останніх часів не поглядав на свою справу національно, а соціально: він не мав ідеалу самостійної України».

(М. Міхновський. Справа української інтелігенції в програмі української народної партії)

«Не за «академічну свободу» нам треба боротися, а за саму академію, за право мати її своєю, національною власністю …».

(М. Міхновський. Справа української інтелігенції в програмі української народної партії)

«Українська нація мусить скинути панування чужинців, бо вони огиджують саму душу нації. Мусить добути собі свободу, хоч би захиталася ціла росія! Мусить добути своє визволення з рабства національного та політичного, хоч би пролилися ріки крові…».

(М. Міхновський. Відкритий лист до російського міністра внутрішніх справ Сіпягіна)

«Здебільшого під юшкою інтернаціоналізму або космополітизму українському народові накидають обрусіння або полонізацію. Сі чудернацькі інтернаціоналісти не розуміють, що замість все людства вони пхають нам буржуазну та бюрократичну державу…».

(М. Міхновський. Націоналізм і космополітизм, 1906)

«Раніше чи пізніше ми однаково повинні виступити самостійно – отже, чим швидше тим краще. Чим швидше тим краще, бо віддаючи наші голоси на користь чужинців, ми марнуємо наші сили, ми деморалізуємо себе самих і, корисне діло, дуримо себе. Ся облуда повинна геть розвіятися.

Нам ні на кого надіятись, через те ходімо самі. Ходім самі, не біймось і не лякамось. Адже під нами є наш власний міцний ґрунт.

Але ходімо відразу певною ходою, не хитаючись, не вагаючись і не збочуючи. Ми дійдемо до своєї мети».

(М. Міхновський. Сніп, 29 квітня 1912р.)

«Ми можемо в запалі, в захоплені зробити велетенський вчинок, але цілком нездатні шляхом дрібної, планової, невпинної праці бути творцями великих подій. А тим часом тільки сі останні події суть довговічні, довготривалі не скороминущі, для цілих поколінь важні, для виконання нашої будучини корисні…».

(М. Міхновський. Передовиця з часопису «Сніп», Харків, 9 вересня 1912.)

«… найбільше лихо сучасне на Вкраїні – се «сини хохлуш», які плекають і загострюють московський шовінізм відносно українців».

(М. Міхновський. Передовиця з часопису «Сніп», Харків, 16 вересня 1912.)

Усі ці цитати зі збірника праць «М. Міхновський. Суспільно-політичні твори», що вийшли у «Смолоскипі» в 2015 році. Микола Міхновський був людиною, що на десятки років випередила наявну суспільну свідомість, а для когось, як виявилося, і більш ніж на сотню. Автор ідеї-мети Самостійної України доклав титанічних зусиль, щоб цю мету реалізувати. Був оббріханий, піддавався нещадному тиску і навіть мусів дещо поступитися в бік пануючого тоді соціалізму. Переконаний, неможливо бути державним діячем в Україні, не знаючи історії життя та ідей Миколи Міхновського. Хоча б для того, щоб не повторити трагічних для нації помилок (із тюремного щоденника за вівторок 29 вересня 2015 року).

Facebook/Yuriy Syrotyuk