Морські виставки: від богині до Жуля Верна і медуз

Море. Хто тільки не знає його, не мандрував, не мріяв. Як показують і уявляють море в різних містах Швейцарії? Де від озер пахне морем? Де люблять подорожувати і плавати? Чи можна сплести гачком цілий кораловий риф? У нашому кантоні де Во багато виставок, де морська тематика виринає навіть несподівано. А є експозиції, окремо присвячені морю, але трактують вони його повно і дуже оригінально.

У Лозанні відбулась експозиція, де не лише живопис і відео, але й… мистецтво в’язання. Окрасою Музею красних мистецтв (le Musée cantonal des Beaux-Arts) на Платформі 10 стала масштабна виставка, присвячена морю, під назвою «Thalassa! Thalassa! L’imaginaire de la mer», тобто «Таласса! Таласса! Уявний світ моря». Таласса дослівно з давньогрецької – «море», і в еллінській міфології це богиня моря. Ми знаємо про Афродіту, народжену з морської піни. А Таласса (Фаласса) або Талатта пов’язана з нею. Морська богиня, іменем якої названо виставку, народила риб і різних морських міфологічних персонажів. У французькій мові та інших країнах це досить популярна героїня, її ім’я подобається та викликає морські асоціації. Океан, як відомо, асоціюється з життям, народженням. Й експозиція присвячена саме Океану.

Тут ми бачимо і образотворче мистецтво, і фото, й інсталяції, й роботу з відео і звуком, тобто дуже тонко переплітаються різні техніки і жанри. Ця виставка оригінальна й тим, що поряд із картинами та іншими витворами тут – і досягнення геології та зоології. Адже концепція – від ХІХ століття до наших днів. Як митці розуміли та відтворювали море? Що їх надихало? А які були відкриття? Адже це сторіччя знаменується безліччю відкриттів і винаходів. І, звичайно, підкоренням моря. Виставка – і про цивілізації, які виникали на березі моря, і про сучасні проблеми, що дуже широкі, зокрема про жертв насильства, війни. Це й тема пам’яті, її збереження – від вигуку «Таласса! Таласса! Море! Море!» у міфах і хроніках – до традицій.

Тут безліч експонатів із різних музеїв – від Італії до Франції (звичайно, Парижа), а ще з різних кінців Швейцарії, від нашого кантону до інших.

Від класичних витворів – до авангардних, сучасних, а ще – відео, фото й багато іншого. 

Нас зустрічають червоно-білі композиції – картини. Чи це колажі? Техніка тонка і досконала – червоне чорнило (туш?) на промисловому папері. Так, швейцарці вміють використовувати абсолютно все, і навіть не призначений (на перший погляд) для мистецтва матеріал виявляється чудовим, виглядає як дорогий папір.

Хто і що на цій картині? Усміхнена жінка, гордовита, схожа на королеву, – у центрі. Тут побачимо і кота, і назви морів, і мапи, і ще багато чого. А заголовок – про «загублені географії» (так, у множині), континент і «чудесні землі» чи «землі, сповнені див». Назва – «Картографії чудес (див)» («Cartographies des merveilles»). Тут не один автор, а кілька авторів. Лозанець Франсуа Бюрлян (François Burland), чий витвір доповнено роботою таких мисткинь як Фанні Пейрату (Fanny Peyratou), Міріам Шюсслер (Myriam Schüssler), Клара Аллуан (Clara Alloing). Ці роботи 2020 р. і насичені багатьма смислами, зокрема про міграцію, кордони, берегові лінії, пляжі… Авторам нецікаво просто копіювати ці реалії, а митці показують, що саме сьогодні закладено в них – який зміст. У Швейцарії, до речі, люблять мапи і знаються на них. А ці картини гарно виглядають і окремо, і у комплексі.

Оригінальності додає інша техніка – «Затоплений світ» (або «Занурений світ») авторства лозаннської мисткині Сандрін Пелльтьє (Sandrine Pelletier). Робота 2024 р. Це… клей для дзеркал, і створюється ілюзія, нібито на скляний дах ллється маса води. Як пояснює виставка, це нагадує про залізничне минуле Музею (до речі, він розташований неподалік від вокзалу).

Або олійні фарби на дереві – картина мало не в усю стіну. Авторка – з Базеля, Міріам Кан (Miriam Cahn), а витвір 2021 р. називається «Наше морське дно» («unser meeresboden», французькою перекладається як «Notre fond de mer»). Він глибокий і схожий на абстракцію. Так, у Швейцарії поширене абстрактне мистецтво, проте хіба ці сині тони і розмитість не нагадують морські глибини? І хіба від водою все видно чітко? І глибина, і сам процес занурення, і рух плавця або русалки вражають. А ще, як відомо, у морі просто безліч барв, і у цій картині, попри мінімалізм, є на це натяк.

А далі ми заходимо до окремої зали, яка називається «Abysses», тобто «Безодні». На стінах – картини і сучасні відео, присвячені морю. Ми дивимося ці фільми, які розгортаються наче сувій. Нагадує «Титанік» і як на дно опускаються античні статуї (наприклад, Аполлон), прапори різних держав, музичні інструменти (скрипка), інші цінності… У тому числі квіти – дві червоні гвоздики. Вони потопають у темряві. Так, це трагедія, але є фільм є, зберіг пам'ять і прозвучав – тобто це послання дійшло до нас. Ми сидимо і замислюємося над темою. А далі нас манить надзвичайно яскрава і несподівана виставка «Profondeurs», тобто «Глибини». Це – морське дно. Виявляється, це в’язаний гачком кораловий риф (Coral Reef) – проєкт Марґарет Вертгайм (Margaret Wertheim) і Крістін Вертгайм (Christine Wertheim), засновниць Інституту Репрезентації або Зображення (Institute For Figuring), і взагалі діяльність цієї установи, яка присвячена сприянню обізнаності громадськості про естетичне і поетичне. Актинії та корали, ще безліч усього. І все це… в’язане! Різнокольорові, блискучі реалії океану – в’язання, шиття, матерія, блискучі нитки та, здається, пацьорки. Усе це таке масштабне і затишне, що хочеться гуляти в цьому «лісі», лабіринті й пізнавати нове. І в кожному ракурсі – особливе. Треба сказати, що багато відвідувачів відзначають саме ці шедеври. Схожі на іграшки і прикраси, але насправді це серйозне мистецтво.

На білому – червоні корали. Бірюзове, блакитне, синє дно з блискучими нитками. Актинії – з «мережива», біло-червоного, а може, і гофрованого. Іноді, може, у роботу пішли й банти та інші прикраси для волосся. Рожеве, фіолетове, жовтогаряче, червоне, темне, блідо-жовте, зеленкувате… усе в тон. Блискучі червоні та чорні «намиста» і «розетки». І здається, ніби все це живе. Наприклад, одна з актиній явно – з «очима» і червоним «ротом», вона мисляча і дивиться на нас. А може, це інша морська істота. Хочеться багато стояти і думати. Це й реальність, і фантазія – можна згадати фільми, від документальних (Жак-Ів Кусто) до мультфільмів. Живі істоти – і наче самоцвіти, квіти, підводні рослини. Червоно-жовтогарячі «щупаки», корали… Враження і здалеку, і зблизька, нібито все це справжнє, і в Музей перенесли шматочок океану. Водночас ми бачимо, що це рукотворна краса. Яка тонка робота – і все у швейцарських традиціях. Адже тут давно розвивається текстиль, а ручна робота з різними матеріалами була заробітком, ремісництвом, а тепер і мистецтвом.

Експозиція викликає затишок і відчуття тепла, але водночас дозволяє збагнути й велич океану. А ще ця виставка нагадує стилем і витвори в Колекції ар-брют.

Ідемо далі. Постійну експозицію, де класичний живопис (у тому числі знамениті швейцарці) не змінювали, а доповнили. Є зали саме на морську тематику. Нас зустрічають бронзові скульптури – великі зображення тритонів та інших персонажів античної міфології, які осідлали морських коників та інших риб… До речі, тритон – поширений образ у Швейцарії, біля води чи у самій воді. Наприклад, у Веве (Vevey) не лише на озерній набережній, а й у самій воді – металеві скульптури тритонів та інших вершників і вершниць на морських кониках. 

Що ж далі на морську тематику в лозаннському музеї? Скульптури, які вражають своєю динамікою, – на тлі класичних картин, де ми бачимо сплячих дів та інших героїнь на морському березі. Наприклад, це Сапфо з лірою – як відомо з легенди, поетеса кинулася в море з Левкадської скелі через нещасне кохання. Щоправда, сьогодні доведено, що це тільки легенда, життя давньогрецької поетки не було таким трагічним, а вислів «кинутися з Левкадської скелі» означає, навпаки, поетичний екстаз. Проте сюжет надихнув не одного митця – можна згадати вірш вихованої на античності Лесі Українки «Сафо» (як відомо, наша класик написала про цю поетесу ще 13-тирічною, підлітком). На картині чорнокоса героїня – прекрасна, у білому, її ліра – теж біла. Виявляється, я правильно здогадалася про задум художника, ще не побачивши назви. Автор – француз, Жозеф-Тома Шотар (Joseph Thomas Chautard), і картина 1850 р. справді називається «Sapho». А ще тут багато інших художників, море – і реальне, і казкове. Будуть тут персонажі античної міфології, від Нерея до Посейдона, ще – різні русалки, німфи, сирени та інші стихійні духи та алегорії. Узагалі нашу увагу привернули багато картин. Можу відзначити французького живописця-символіста Альфонса Осбера (Alphonse Osbert), його «Античний вечір» 1908 р. («Soir antique»): на морському березі – жіночі постаті в хітонах, одна тримає ліру. Усі спостерігають чи за світанням, чи за присмерком. Можливо, це світанок, бо сонце і його промені – золоті. Отже, з’являється вранішня зоря Еос, а далі засяє Геліос – тобто сонце. Багато синіх тонів, але помітно, що митці любили змальовувати і світання, а також і вечірню зорю.

Ще тут є жанрові сценки, зображення кораблів у портах, прогулянки на березі моря… Із живописом сусідують інші скульптури. Наприклад, хочу відзначити справжній шедевр – мармурового хлопчика, який сидить і ретельно вивчає морську мапу. Видно, що він буде моряком. Автор – П’єтро Бернасконі (Pietro Bernasconi), 1883 р., а назва – промовиста: «Майбутній капітан корабля».

Ця виставка «Глибини» ще й літературна. І, звичайно, французьку літературу неможливо уявити без пригод. Зокрема, наукового фантаста Жуля Верна, який досі дуже популярний. Згадується роман «20 тисяч льє під морями». Тут ми бачимо ілюстрації до нього (пам’ятаємо про підводний човен і капітана Немо), але все це не просто для розваги, а науково побудовано. Адже сам геніальний класик писав свої захопливі книги на науковій основі, у них багато реального, тому й досі вони читаються з таким інтересом.

Ми бачимо багато наукових, документальних замальовок – наприклад, риб, мушель, спрутів, кальмарів, раків... Це поєднано із власне художньою творчістю – натюрмортами, де зображено рибу. Цю тему чудово доповнюють мушлі, молюски, різні скам’янілості з підводних глибин, а ще спрути, медузи та інші створіння – у формаліні. Поряд – чудові виставки вишуканого посуду, у тому числі в японському стилі. Із зображенням риб та іншої морської тематики! Узагалі це сміливий і несподіваний хід – поєднання власне мистецтва із матеріальними предметами. Утім, саме завдяки правильній композиції та фантазії океанські дари і наукові винаходи, публікації, технічні досягнення стають мистецтвом. Наприклад, іржавий скафандр. Один із перших! Виявляється, усе це – у стилі доби. Адже на початку ХХ ст. стало модним прикрашати оселі та салони водоростями, мушлями та іншими морськими дарами. А ще раніше захоплення японізмом (відкриття японської культури європейцями стало справжнім проривом) сприяло іншому розумінню площини та перспективи. Ось чому предмети стали зображатись інакше. У вітрині, під склом, ми бачимо багато присвяченого Жулю Верну. Окремо – коралові прикраси (кольє, намиста…), що стали модними, коли ще більше відкривали океан. Хіба ці прикраси не нагадують наші, українські?

Але де заявлена у програмі картина Макса Ернста «Coquillage jaune» («Жовті мушлі»)? Як відомо, цей німецький митець (який пережив Першу світову війну й через Другу світову війну мусив рятуватися спочатку у Франції, а потім у США) був майстром і живопису, і скульптур, і колажів. Його творчість дуже популярна у Швейцарії. А картина, присвячена мушлям, виявляється в залі, де показано геологію, зоологію та експозиції про Жуля Верна (у тому числі його видання). Тобто розраховано все це на вдумливого і уважного, мотивованого відвідувача. Ми хотіли – і ми знайшли Макса Ернста.

Можна побачити й фільм із кадрами доби Жуля Верна. Подивитись ілюстрації – у тому числі до казок, як-от «Русалоньки» Андерсена (виявляється, правильніше назва – «Маленька морська діва»). Художнє оформлення – стиль модерн, ар-нуво. У французькому перекладі ми читаємо уривки з розділів, цитовані на цих вишуканих чорно-білих малюнках. Автор – французький митець Моріс Піяр Верньой (Maurice Pillard Verneuil).

Узагалі вода тут презентована так різнобічно, що неможливо перелічити все.

Але морська тематика супроводжує нас і далі. Наприклад, у місті Івердон-ле-Бен ми на вулиці несподівано бачимо арт-об’єкт під склом. Ця виставка називається «Медузи» («Méduses»). Це колективний витвір. Автор концепції – митець Бертран Казенав (Bertrand Cazenave), який співпрацює з групою дітей (Passeport Vacances). Як пояснює підпис, інсталяція присвячена охороні екології, у тому числі океану, моря, і проти засмічення пластиком. На дощечці перелічено дуже багато імен дітей – творців цих дотепних і майстерних медуз. Справжні витвори мистецтва із різних підручних матеріалів (кераміка, скло, пластмаса…) нагадують намиста, чоловічків із мультфільмів, а ще восьминогів. Наприклад, це білі кульки з рубіновими очима і розтуленими ротиками. Усміхнені, здивовані, яскраві, вони не просто гарні, а й нагадують про важливі проблеми.

Без музеїв неповне життя. Неповне воно й без арт-об’єктів, перформансів і взагалі мистецтва. Навіть якщо це просто будка на вулиці, але виставка там – ненав’язлива і мудра. А вивчення підводних глибин показує, що море і океан, як і взагалі вода – сьогодні дуже актуальна тематика, бо несподівано пасує сучасним викликам.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів)