З українськими красунями – у новий мирний рік

Я аж ніяк не втомлююся говорити про те, що українській громаді Чикаго надзвичайно пощастило з творчими людьми. Вони й самі демонструють високий рівень мистецької культури, і ведуть за собою інших, відкриваючи прекрасний світ музики, пісні, танцю, театру, декламованого слова. І, що важливо, підводять під усе знаменник з єдиними словом – Україна. Її історична і духовна спадщина, її краса, її неповторність і подаровані Богом таланти. 

Усі ці слова сповна стосуються творчої ніші, яку обрала для себе Роксолана Прокопів – неймовірно багата душею людина, яка колекціонує давній народний одяг з усіх регіонів України або ж виготовляє новий, але із дотриманням автентики, за зразками зі старих фотографій. Її колекція, яку зазвичай демонструють юні дівчата, завжди стає окрасою кожного мистецького дійства, бо навіває щось таке сокровенне, таке важливе, таке насправді безцінне, що передається нам у спадок від минулих поколінь, перетворюючись на код нації. Отой невидимий код, який зберігає нашу ідентичність. Який вирізняє нас серед розмаїття світових етносів. Який допомагає нам БУТИ. Який не знищити, як би цього хтось не хотів. І який ми, нині сущі, повинні передати й обов’язково передамо далі, своїм нащадкам…

На це пані Роксолана разом з друзями та однодумцями спрямовує усі свої творчі зусилля уже багато років. А не так давно зініціювала ще один надзвичайно цікавий проект для пропагування української національної краси: торік уперше побачив світ її етнокалендар, а цими днями вийшов із друку новий – на 2026 рік. Повірте: це – справді дивовижне видання, тому що ілюстроване дивовижними фотознімками. Їхній автор – також Роксолана Прокопів. Отож на кожне фото ми дивимося її очима, але відчуваємо його своїми серцями, які одразу ж починають битися в унісон із диханням рідної землі.

Уже від обкладинки, на якій – юна красуня у святочному гуцульському вбранні, рука тягнеться гортати той календар далі з хвилюючими очікуваннями. І вони справджуються. Кожна наступна сторінка до кожного чергового місяця – це особливий вимір української краси, переданий через фото дівчат, зодягнених у автентичні національні строї. В куточку – ім’я моделі, назва регіону, який представлений її одягом. Інформація подана двома мовами – українською та англійською. Читаєш, і звучать ті слова, як музика: Поділля, Полтавщина, Буковина, Полісся, Бойківщина, Волинь, Гуцульщина, Слобожанщина, Закарпаття, Галичина… А в костюмах – стільки неповторності і родовідної сили! А в поглядах дівчат – стільки чистоти і любові! Яка ж ти красива, моя Україно! Кожною квіточкою у дівочих косах, кожною ниточкою на полотні…

А минулої неділі картинки із календаря «ожили»: в аудиторії церкви святого Йосифа Обручника відбулася презентація видання, отож присутні мали можливість поспілкуватися з усіма, хто причетний до цього фантастично красивого проекту. Передусім – з Роксоланою Прокопів, яка може годинами розповідати про свою колекцію, про багатство української культури, передане через одяг. Яка переконана: він не повинен залежуватися десь там у скринях чи на горищах, він повинен ставати частиною сучасної моди. І повинен бути предметом гордості для тих, хто цей одяг носить.

Саме так – гордо – демонстрували його дівчата-моделі, чиї фотографії прикрашають календар, а сьогодні своїм дефіле фотогероїні календаря прикрасили недільну зустріч-презентацію. Усі вони – вихованки модельної школи «StarKids», у якій їхня наставниця професійна модель Катерина Грод (разом з Іваном Сабатом – ведуча презентації) навчає своїх підопічних подавати себе саме так – із гонором українських княгинь, із поставою і ходою, що засвідчують честь і гідність, і незламну волю, і нескореність. Бо це також – код нації. Отой, що невидимий. Отой, що в крові і що ним дух наповнений.

Продемонстрований він був і в другій частині презентаційної зустрічі, яка стала свого роду сюрпризом, бо, напевно, далеко не всі із присутніх стикалися у своєму житті із… ґунями. Ось і зараз дехто із вас здивовано запитає: ґуня – це що? Якщо ж запитання переадресувати Тетяні Дрожжиній, то вона вам не тільки доступно пояснить, що це – гуцульський верхній одяг із саморобного з овечої вовни сукна, а ще й запропонує роздивитися його в асортименті і за бажання придбати (деталі – на фейсбучній сторінці GUNYA Chicago). Адже через пані Тетяну ґуні надходять до Чикаго із далекого Яворова на Косівщині, на Прикарпатті, де їх виготовляє її тітка, народна майстриня Стефанія Корпанюк. А тому про цей справді ж бо витвір ужиткового мистецтва більше і краще від Тетяни не розкаже у Чикаго ніхто. 

Та й чи лишень розповідями про ґуні може захопити вона вашу увагу? Будьте готові, що ні. Бо Тетяна із тих, хто іде через життя з кодом нації, хто знає історію свого роду, а тому про життя дідів-прадідів розказувала би і розказувала… І дещо гості презентаційної зустрічі, спостерігаючи за показом ґунь, почули. І подумки перенеслися на гірські плаї та кручі, на пахучі сінокоси, на береги бистрих карпатських потоків – туди, де жили-ґаздували її пращури, де мала Тетянка пізнавала науку життя (жартома каже, що то був вишкіл, майже муштра) з прабабою Гафією – людиною більше жорсткою, аніж ніжною, більше грубою у спілкуванні, аніж делікатною, і такою, що до роботи першою ставала, що іншим лежати не давала, що за масним і гострим слівцем у кишеню не лізла… Але якраз від прабаби вона і навчалася не коритися, як це уміють правдиві горяни, випробуванням долі, жити у природі, чути природу, лікуватися природою і наповнюватися гордістю за неповторну рідну землю, за її талановитих людей, що вміють своїми руками незрівнянну красу творити. Тепер цю гордість, цю любов, цей код нації Тетяна передає синові Тарасові, бо він хоч і народжений в Америці, однак іде через життя українцем – вродою, духом, серцем.

Оця єдність і наступність поколінь відчувалася на презентації етнокалендаря упродовж усієї зустрічі. У кожному слові промовців, у пісенних виступах Любові Лукашевич, Анджеліни Сович, Тетяни Бариляк, вокальної студії «Елегія», юних виконавиць Терези Диньки, Софії Бурядник, Саміри Прокопів, у привітанні отця Миколи Бурядника, який підкреслив: неймовірно важливо, що до подібних народознавчих проектів їхні організатори залучають дітей, молодь, отож буде кому підхопити і понести далі код нашої нації. Наголошували на цьому у своїх відеозверненнях і відомі у творчому світі українці як, наприклад, Оксана Муха, NAVKA, Олексій Гнатковський, Мирослава Полатайко, Володимир Пушкар, Василь Мельникович («Гуцул-хуліган»), Марічка Бурмака – короткі інтерв'ю з якими, долаючи відстань через океан, також зробила Тетяна Дрожжина, завершуючи сюжет вшануванням пам’яті Народного артиста України Степана Гіги, який за день до того відійшов у Вічність. Але до останнього подиху зізнавався: «Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну…» І ми любімо. Бо доки буде ця любов, доти й Україна буде. 

P.S. Етнокалендар 2026 – це некомерційний проект. Спонсори видання – кредитівка «Самопоміч» та компанія з пересилки пачок «MEEST-Karpaty». Наклад календаря – 400 примірників. Усі кошти з його реалізації (вартість одного примірника – 35 доларів) будуть передані у Фонд захисту Героїв при парафії святого Йосифа Обручника та у благодійний фонд «Protez Foundation». Якщо ви бажаєте придбати календар, звертайтеся до Роксолани Прокопів (773 931 7256) або до Катерини Грод (773 742 3718). Вирушаймо з українськими красунями у новий мирний (віримо, що він стане таким) рік нашого життя. 

Фото моделей на сторінках календаря – Роксолани Прокопів, фото з презентаційної зустрічі – Максима Прокопіва.