Передріздвяні зустрічі у Палатайні

Була субота. Падав сніг. Дошкуляв мороз. Зима! Однак щирим теплом були зігріті у цей день учні школи українознавства, що в місті Палатайн, адже вони мали можливість споглядати неймовірне театральне дійство.

«Ангелята для тата»

Актори дитячої театральної студії «Диво» та актори театру «Гомін» (режисер Василь Митничук, асистент режисера Ольга Олійник) трепетно запросили глядачів у Святий вечір, але у той вечір, де у хаті когось бракує. А бракує тут тата, бо він – на війні…

Своєю грою юні обдарування показали нам гарну історію, в якій добро перемагає зло! І всі ми віримо: настане мир в Україні, зникнуть тривоги і переживання у кожній родині. Всі дочекаються. Всі повернуться. Як народжується Бог, оселяючись в наших серцях, так народжується надія на добре майбутнє.  

До театралізованого дійства долучилися також наймолодші вихованці вокальної студії «Елегія» (керівник Світлана Поляк), які своїми піснями запалили світло надії у кожному серці. Бог почує обов'язково дитячу пісню, дитячу молитву, дитячу мрію, а мрія сьогодні у всіх українців, і в дорослих, і в малих, одна – мир на рідній землі. Його виборюють наші найкращі на світі захисники.

Напевно, чи не у кожного воїна є якийсь дорогий серцю оберіг: або ангелик, зроблений дитиною, або хрестик, подарований мамою, сестрою чи коханою. І той оберіг нагадує, що хтось любить тебе і чекає, той оберіг зігріває у найхолодніші ночі!

Нехай же Ісусик, який народжується, принесе мир і Перемогу нашій Україні! Нехай у кожній родині, у кожній дитячій молитві живе світло любові. Ми віримо, Ангели-охоронці літають поруч! Усе це нам і продемонстрували юні театрали. Чудові костюми для театрального дійства надала нам колекціонерка народних строїв Роксолана Прокопів, а неймовірно красиві фото на згадку зробив Петро Ковтун.

Хвилюючі урочистості відбулися у церкві Непорочного Зачаття міста Палатайн. Щира християнська родина зібралась тут на 

посвячення розписаного Святилища

Його очолив Владика Венедикт за участю парохів, священників сусідніх парафій, парафіян, прихожан, гостей храму (фото Оксани Свідрук). Кошти на розпис були зібрані і на щорічному церковному Gala-банкеті, і за рахунок пожертв людьми доброї волі та добрих сердець. Працювали над розписом куратор школи іконопису при катедрі Святої Євхаристії у Вінніпегу отець Михайло Озорович, директор школи іконопису Сергій Колодка та іконописець Віталій Гончарук.

Того ж дня відбулося благословення Владикою Венедиктом парафіяльного сестринства святої Анни. Сестринство заснували місяць тому, сьогодні воно нараховує пів сотні сестриць, головою сестринства стала Марія Гудник.

Воістину хвилюючі події! І хвилюючою для кожного є наша віра у Господа, наша участь у житті церковної громади. Ми переконані і передаємо це переконання своїм дітям: якщо Бог для людини на першому місці, то й усе інше  буде на своїх місцях!

Спасибі, воїне! Не забувай нас! 

Українські захисники, які з важкими пораненнями перебувають в Америці на лікуванні та протезуванні, є частими гостями у Школі українознавства, що у місті Палатайн. Зустрічі з ними – завжди особливі. Спілкування з ними –  завжди хвилююче. Розповіді їхні – завжди  неймовірні. У такі хвилини думаєш: ось вони – герої, справжні сини України. Вони не завжди на трибунах і не завжди в новинах. Вони – поміж нас. Вони – поруч. Ті, хто не питає, чи важко, чи вистачить сил, а просто робить свою роботу. Ті, хто знає ціну свободи, бо платить за неї своїм здоров'ям. Або й життям. Справжні сини України – це не про гучні слова, це про чесність у малому. Але завдяки їм Україна стоїть. Завдяки їм Україна буде! Бо вони тримають нашу землю не лишень зброєю, але й вірою і єдністю.

Серед тих, з ким особливо подружилися вчителі та учні нашої школи, – український воїн Іван, який на війні втратив руку. Завдяки благодійному фонду «Protez Foundation», завдяки фінансовій підтримці українців, хлопець отримав нову руку, а заодно й багато вражень від спілкування з різними людьми, у різних товариствах. А ще Іван не сидів тут без діла: він допомагав у школі українознавства міста Палатайн, працював охоронцем, щосуботи зустрічав своєю щирою усмішкою вчителів, учнів та їхніх батьків. Цей хлопець – суцільний позитив, з ним завжди весело і легко. Він розповідав: на війну пішов добровільно, вважаючи це своїм обов'язком. Рішення прийняв, роздумуючи: «Якщо я не зможу захистити свою землю, то чи я зможу в майбутньому захистити свою дружину і дітей?»

Важке поранення внесло корективи у його життя. Тепер, коли вдалося провести успішне протезування, Іван повертається до України. Хочемо, щоб спогади про нашу співпрацю, про наше спілкування залишилися у хлопця світлими і теплими. А цими днями колектив школи привітав бійця зі святом Миколая, передавши скромні, але дуже щирі подарунки. З ініціативи директорки школи пані Ірини Ценглевич до підтримки на адресу Івана приєдналися також батьки наших учнів і всі, хто мав таке щире бажання. Спасибі Тобі, Воїне, за те, що Ти став частинкою нашої шкільної родини. Спасибі за життєву позицію і за безмежну любов до України. Щасливого Тобі повернення на рідну землю!