Бардак як система: держава без стратегії на війні
Ілюстративне фото: Facebook/Генштаб ЗСУ
Днями мене зупинив для перевірки документів поліцейський патруль. 30 км від фронту, бачать, що військовий. «Не ухилянт?.. Ні?.. А перевіримо по базі СЗЧ».
У той же день російські війська захопили село в Сумській області. А по Одещині продовжує прилітати. Верховний відреагував заміною персоналій. Ворог продовжує наступ на Лиман, Слов'янськ, Краматорськ. А українська делегація в Маямі стійко обороняє українські позиції.
Що спільного між усіма цими подіями? Одним словом – бардак!
Якщо молоді поліцейські в ближньому тилу зупиняють 58-річного майора і починають «пробивати по базі», то це свідчить про повний провал мобілізації не менше, ніж ганебна і протизаконна бусифікація.
Якщо для нас несподіванкою стає захоплення прикордонного села і очевидна, здавалося б, небезпека логістиці на Одещині, то це говорить про провали в розвідці та аналітичному плануванні.
Якщо ворог наступає на Донбасі, а ми не можемо його зупинити, і при цьому торгуємося на переговорах за землі, з яких завтра все одно доведеться відступити, якщо нічого не зміниться, то ми, вочевидь, не знаємо, чого ми хочемо, або не маємо сили волі досягти бажаного, або перебуваємо у владі небезпечних ілюзій, або під владою популістів, які думають тільки про вибори.
Проблему гострої нестачі особового складу на війні не вирішити методами насильницької мобілізації. Швидше навпаки: чим більше насильства – тим менше мобілізації. Ніхто не хоче йти в армію, як у в'язницю. Ця проблема давно потребує вирішення, і рішення є, але ніхто не хоче торкатися цієї болючої теми, удаючи, що її не існує. А на «немає» – і людей немає.
Заміна командувача на півдні мало допоможе виправленню ситуації, хіба що тільки в медійному просторі. Бо у нас не було і немає єдиної системи протиповітряної оборони. Мобільні вогневі групи, екіпажі дронів-перехоплювачів, оператори ПЗРК, локатори і самі ЗРК перебувають у різних відомствах, під різним командуванням, з різним ступенем підготовки, оснащення та постачання. Тому заміна одного стрілочника не змінить ситуацію, поки не буде кардинальних змін, військової реформи.
До того ж військові не володіють повнотою влади в регіоні. А що зробила місцева адміністрація, цивільні державні структури для захисту логістичних шляхів? Побудували альтернативні понтонні переправи? Запустили поромні?.. Що зробила центральна влада?..
На переговори нашої потужної делегації всі, напевно, вже давно махнули рукою... Жодного досвідченого дипломата, крім Кислиці, не знайшлося для того, щоб представляти Україну в такий відповідальний момент її історії.
І поки на переговорах делегація Умєрова стоїть на смерть за українські землі, ворог продовжує просування вперед, тому що не вирішуються найважливіші і найскладніші питання, від мобілізації до стратегічного планування.
А ми в цей час з пам'ятниками воюємо і змінюємо копійку на шаг, коли всі другорядні питання повинні бути відкладені до встановлення миру. Якщо він коли-небудь прийде на нашу нещасну землю.
Про автора: Юрій Касьянов – офіцер ЗСУ. Радіоінженер, спеціаліст з аеророзвідки. Займається виробництвом дронів та БПЛА для української армії та безпосередньо аеророзвідкою, заснував громадське дослідно-конструкторське бюро безпілотної авіації «Matrix-UAV».