Швейцарські скульптури: від символів до срібного дерева Бієнале

Ми знаємо про золоте дерево – у Лозаннському музеї красних мистецтв. А ще є срібне дерево? Де воно росте? – У Монтрьо.

У минулій публікації вже була розповідь про скульптури Монтрьо і біля нього. Але ця тема взагалі невичерпна.

Прогуляймося, щоб зібрати враження. Адже тут і класика, і авангард. Є скульптури, схожі на українські. Бо і класика, й авангард, аякже, вплинули на українську культуру. А ще є нагода більше дізнатися про швейцарське мистецтво. Вражає також, як не лише класики, а й сучасники створюють просто шедеври.

Зокрема, це символи Швейцарії. Наприклад, наш кантон де Во. У Лозанні, в Івердоні-ле-Бен, у Сент-Круа та інших містах часто біля магазинів, крамниць та інших будівель (переважно там, де молочні товари), не кажучи про вітрини, ми бачимо великих і величезних дерев’яних корів. Вони як живі, часто – чорно-білі, але й інших кольорів. І навіть є корови на даху!

Є скульптури й інших тварин. Наприклад, у Лозанні бачимо нову композицію – дерев’яний цапок, який стоїть на дерев’яній хижі – наче на казковому будиночку. І сам як живий – і одночасно казковий. Треба сказати, що в цієї тварини – просто людський і осмислений вираз обличчя (так, це не помилка: саме обличчя). Виявляється, цю композицію зробила компанія Kukuk Swiss, яка створює мистецькі простори по всій Швейцарії. Німецька назва гарна й одразу нагадує про природу – «Зозуля».

Цап зустріне нас як альпійський символ і у Веве (Vevey). Це металева композиція у класичному стилі: козел із великими виткими рогами, кучеряво-кошлатий – і його оточують діти, тримаються за кошлату шерсть, а дехто вже осідлав цю тварину, інший – тягне за бороду… А цап добродушний і навіть допомагає малятам – адже він їх везе. Сюжет нагадує міфологію, а ще викликає асоціації з Фестивалем винограду та іншими святами. Адже, виявляється, знаменитий римський бог Бахус (давньогрецький Вакх), імовірно, їздив на цапі, а ще був перетворений на козеня. Хто автор цієї скульптури? Швейцарець Едуар-Марсель Сандо (Édouard-Marcel Sandoz, 1881–1971). Свій шедевр він створив у 1960 р. Про автора відомо, що він народився в Базелі, навчався у Школі красних мистецтв у Парижі. І його скульптури відомі в нашому кантоні, для якого він і творив.

У Монтрьо ми теж побачимо нову скульптуру. Це великий яскраво-червоний блискучий цап у стрибку. Але вже не реалістичний, а стилізований. Він одразу впадає у вічі. А ще ми бачимо гігантського рожевого кролика – наче з казки про Алісу в Дивокраї. Помітно, що діти люблять цього кролика і охоче фотографуються поряд. Треба сказати, що тут цей символ теж улюблений – як великодній.

Узагалі в цьому місті – багато нових скульптур. Деякі вже постійні, а деякі – тимчасові. Зокрема, відкрилося бієнале. 

На набережній – безліч різних скульптур, у різних стилях. Ці витвори розташовані дуже продумано. Їх дуже багато, але є час обдумати враження – і водночас ми щоразу відкриваємо сюрпризи.

Зображення людей, цілі групи, від реалізму до гротеску, є й абстракції… Роботи належать і швейцарцям, і французам, й італійцям, і німцям, і скульпторам з інших країн. Читати інформацію можна трьома мовами – французькою, англійською та німецькою. Скульптур тут стільки, що неможливо переповісти, тому опишу ті, які найбільше вразили.

Буквально щокроку – нові відкриття. Золота блискавка, на якій приземлився гвинтокрил. Усе це – скульптурне, ще й у блакитно-жовтих тонах. Можна дивитися з різних ракурсів. Автор – Bullitt Ballabeni, із Франції. Називається ця робота «Зевс 2.0» («Zeus 2.0»). Адже блискавка – це атрибут Зевса. А робота виконана по-сучасному, тут можна відштовхуватись од античності й бачити те, що навколо. Концепція – божественність, сучасна наука і технології.

Ці витвори мають серйозні філософські концепції. Наприклад, Fortunée Szpiro представляє три країни: Швейцарію, США та Ізраїль. Біла скульптура нагадує колону, піну, жіночу постать… Робота називається «Panta Rhei», і назва продубльована грецькою мовою. Це – афоризм давньогрецького філософа Геракліта і означає «усе тече». Здається, кожний знає: «Усе тече, усі змінюється».

Символічно, що ця скульптура – біля води, біля Женевського озера (Léman). А якщо йти далі, то просто у воді – інший витвір. Чи це здається, що скульптура у воді? Який сюрприз! Ми бачимо чоловіка, який тримає металеву вежу або іншу конструкцію, яка нагадує Ейфелеву вежу. І спрямована ця фігура вдалину, до панорами, де озеро і гори. Це швейцарський витвір, озаголовлено іменами: «Sarah H. et Delaperouze». Назва витвору – «Éclipse et naissance de la terre», тобто «Затемнення і народження землі». І трьома мовами – поетичний опис. А ще цим обом мисткиням належить інша прониклива робота – «Сонце і Місяць» («Le Soleil et la Lune»). Це металева скульптура, яка зображає замріяну жінку, у дуже природньому розвороті. Модель стоїть на стилізованому півколі (це півмісяць чи Земля?), у колі та півколі, що можна сприйняти і як Місяць, і як Сонце. Завитки сукні нагадують і мушлі, і морську піну, тобто фантазія нагадує і русалку, і Венеру.

Далі перед нами – композиція: група стилізованих людей, які нагадують витвори із іржавого заліза чи дроту. Одразу впізнається стиль швейцарця Альберто Джакометті (1901–1966), досі тут популярного. Його скульптури можна бачити в музеях, з-поміж картин – зокрема шедеврів Пікассо. А тепер ці оригінальні твори є й на озерній набережній. Його називають експресіоністом і сюрреалістом. А ще Джакометті називали і називають «геніальним і вільним». Блискучий метал, який ми бачимо, схожий і на гілля дерев. Як це символічно – адже поряд живі, справжні дерева, ми йдемо алеєю. Але ця робота – у стилі Джакометті, проте не сам він. Головне – що автор так само швейцарець, Damien Rais. Назва – «What’s Next?» В описі читаємо про три невизначені силуети. Так, ця композиція зображає трьох осіб – може, членів родини? Над побаченим хочеться думати.

Ще тут люблять робити мистецькі витвори з уламків і друзків кольорового скла. Ми вже в цьому переконалися, бачивши раніше виставки скульптур та інших творів. Адже швейцарці використовують будь-який матеріал, зокрема той, який вважається непотрібним: уламки, обрізки, шматки тощо. Завдяки фантазії та вмінню можна робити дива. От і зараз просто перед нами – новий шедевр: чи хвиля, чи стилізований равлик – чи нота? Головне, що це витончено закручений метал, оздоблений круглими скляними друзками різних кольорів. Ми бачимо сині, зелені, жовті та інші переливи. Хочеться далі милуватися цією красою. А як чудово мерехтять рефлекси на асфальті від цих скелець! Просто райдуга. Ультрамарин і бірюза, усе наче бризки морської хвилі. Так, ми вгадали: це натяк на морську хвилю, бо робота називається французькою «Murmure», тобто “Дзюрчання”. Її автор – швейцарець, Roland Breitschmid. Витвір описує величезну срібну краплину, в якій угадується дзюрчання струмка. Так автор і глядач пізнають Всесвіт. А сама концепція – міцність металу і крихкість скла.

Від безпредметного мистецтва переходимо до предметного. Як жива – на тлі озера фігурка дівчини чи молодої жінки. Із закрученими у клубки кісками і руками за спиною. Робота називається «Reflect yourself…», авторка – Lara Steffe, з Італії. А далі – швейцарець, Manfred Zurkinden, скульптура «Der Aufstieg». Це з німецької можна перекласти біблійно – «Вознесіння». А ще дослівно – «Підйом», «Сходження», «Зліт». Концепція – сходинки чи драбина життя. Так, нагору веде драбина (іржавий метал?), а поряд – наче скеля чи камінь, вертикальний і водночас необроблений. Камінь чи метал? Треба вдивлятися. Узагалі швейцарські митці вміють показати в мінімумі – максимум, у позірно необроблених роботах – справжню глибину.

Далі – дерево. Величезна дерев’яна конструкція, абстрактні звивини, взаємопов’язані візерунки. Що це? Панно? Казковий будинок? Різьблена панель? Автор – Thierry Martenon, із Франції, а робота – «Sans titre», тобто без назви. 

Ми бачимо скульптури людей, а далі – знов абстракція. Людина? Робот? Металева конструкція, де стилізована людина в польоті. Чи просто в русі. Відкинулася назад? Її закрутив вихор? Зламав? Автор – німець, Klaus Hunsicker. Скульптура називається «Танцюрист».

Далі – ажурні, витончені сріблисті арки. Це сталь, яка не іржавіє – але завдяки філігранній роботі виглядає як справжнє срібло. Узагалі біля озера тут часто зображають хвилі, і скульптура не виняток. Хто автор? Із Бразилії, Bel Borba. Назва цікава: «0,02%». Пояснення: саме такий відсоток води на нашій планеті! П’ять арок означають п’ять хвиль. Тут і Місяць (адже від нього залежать відпливи і припливи), й інші планети, узагалі концепція, як бачу, екологічна та філософська.

А за арками-хвилями – дерево. Срібне дерево. На мою думку, воно особливо тут вирізняється. Його можна дивитися здалеку і зблизька, у різних ракурсах, а воно просто притягує до себе. І щоразу різне. Як живе і водночас фантазія. Метал виблискує і навіть сяє просто як срібло. Хочеться й далі милуватися.

А ще це дерево в дереві, бо на стовбурі надзвичайно природно вирізьблено інше дерево – чи в’юнок? Назва – «Платан життя» («Platane de la vie»). Це Світове Дерево. Автор – француз Daniel Ackermann. За поясненням митця, він надихнувся платанами в Монтрьо і вважає це дерево найгарнішим. 

А ще раніше ми бачили окремий шедевр. Авторка – Sarah H., уже відома іншими скульптурами. Назва цієї: «Et si ma bille était la Lune», тобто «А що, якби моя кулька була Місяцем?» Це сходинки в небо. Височезна драбина в небо. Дитина тягнеться за місяцем (який у певних ракурсах нагадує сонце). Так, це мрія. Чи можна її досягти? Але ідея твору оптимістична, бо ж дитя дісталося вершини, неба! 

І, звичайно, це пам’ятники. Зокрема, присвячені не просто реальним історичним постатям, символам Швейцарії, але й милосердю та просвітництву.

У Монтрьо є постійне увічнення тих, хто народився не у Швейцарії, але працював для неї та серцем і діяльністю був відданий їй. Ми бачимо камені, з яких тече вода – оригінальні фонтани. А на камені– меморіальні таблички про діячів. Одна розповідає про жінку Ruth Gosschalk (Fine), яка народилась у Кейптауні (1929), померла в Манчестері (1994). Напис: «A worker for all humanity who loved Switzerland». Тобто «Працівниця для всього людства, яка любила Швейцарію». А поряд – її чоловік, Bernard Louis Gosschalk (1925–2017, Порт-Елізабет, Кейптаун, Манчестер). Про нього напис: «Resister against injustice», тобто «Той, хто протистояв несправедливості». Обоє були політичними активістами й допомагали людям. І про обох пам’ять – на одному камені.

Згадаймо швейцарців, які творили націю. Так, в Івердоні-ле-Бен є Площа Песталоцці (la Place Pestalozzi), яка – біля замку і собору, орієнтир для багатьох цікавинок. Йоганн-Гайнріх Песталоцці (1746–1827) – знаменитий швейцарський педагог і просвітник. Ця статуя зображена як оточена дітьми. Наставник щось пояснює уважним хлопчику і дівчинці. Відомо з історії, що він допомагав сиротам, зокрема допомагав опанувати фах, щоб діти могли самі на себе заробляти. У Швейцарії його дуже шанують, і в газетах періодично з’являються історичні замітки про цього діяча.

Отже, і класичні, давні пам’ятники, і сучасні скульптури. Швейцарія творить чудове мистецтво. Фантазія – і водночас люди як живі. А ще можна побачити витвори найкращих митців зі всього світу, яким ця країна дала можливість творити і яких надихає. Звичайно, я не розповіла всього, бо враження невичерпні, але вже в цій статті помітне різноманіття. Від Песталоцці – до срібного дерева.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів)