2025: рік, коли українське кіно говорить голосно

2025-й невблаганно поспішає здати пост 2026-му, а тому в нас залишається обмаль часу зробити традиційні підсумки в різних сферах нашого життя. У цій статті пропонуємо пригадати, чому цей рік став для українського кінематографа чимось на кшталт «урожайного». Це рік, коли історії, зняті в Україні, про Україну або ж українцями били рекорди в прокаті, голосно говорили на міжнародній арені, здобували визнання й оплески, ставали свідченням часу, голосом людей і їхніх життів. 

Рік, що минає, потішив нас розмаїттям: з’явилися фільми, які поєднують у собі особисте й загальне, біль і надію, війну і життя, трагедію і буденність. Далі до вашої уваги історії найважливіших фільмів цього року, які, на мою думку, символізують те, як українське кіно змінилося і чого варто чекати далі.

«2000 метрів до Андріївки» – війна без прикрас, голос тих, хто бореться

Напевно особисто для мене одним із найпомітніших кінопроектів 2025 року став документальний фільм «2000 метрів до Андріївки» режисера Мстислава Чернова, відомого оскароносною стрічкою «20 днів у Маріуполі».

«2000 метрів до Андріївки» показує шлях українського взводу, який має пройти через ліс, щоб звільнити стратегічно важливе село – Андріївку, неподалік Бахмута. Журналіст і оператор разом із бійцями фіксують майже кожен крок операції, кожну хвилину очікування, страху, рішучості. У кадрі – без прикрас і фільтрів. 

Прем’єра в українських кінотеатрах відбулася 28 серпня 2025. Уже за перший вікенд фільм зібрав понад 10 000 глядачів, і став беззаперечним лідером серед українських документальних прем’єр року. 

Національна рада кінокритиків США додала стрічку до п’ятірки найкращих у рейтингу документальних фільмів року. Також «2000 метрів до Андріївки» пройшов кваліфікацію на «Оскар-2026» у двох категоріях – «Документальний» та «Міжнародний». Водночас впродовж року фільм відзначили на численних кінофестивалях: як українських, так і міжнародних.

Критики й глядачі відзначають щирість, силу й довершеність картини: таке кіно не дає спокою. У ньому – війна, але також – люди, конкретні, зі страхами, болем і гідністю. Через «2000 метрів до Андріївки» світ може побачити, чим є ця війна насправді – не статистикою, не новинами, а долями.

«Ти – космос» – фантастика, яка доводить: ми можемо більше

Майже на закінчення 2025-го українського глядача вдалося здивувати. Маю на увазі, що хоч Україна гарно вміє в документалістику, але ні для кого не секрет, що інші жанри, зокрема ігрові фільми, вдаються вдалими доволі нечасто. Але, на щастя, на великих екранах з’явився «Ти – космос» режисера Павла Острікова. Цей фільм – не про війну прямим текстом, не про фронт чи політику. Це – фантастична історія, що відкриває можливість українському кіно мати власний голос і в жанрах, де раніше домінували чужі. 

За три тижні в прокаті фільм зібрав 37,7 млн грн. Тільки за перший вікенд касові збори становили майже 9 млн гривень! Загалом упродовж трьох тижнів фільм у кінотеатрах переглянули 208 683 глядачі.

Науково-фантастична стрічка «Ти – космос» розповідає історію українського далекобійника-відлюдника Андрія Мельника (зіграв Володимир Кравчук), який летить до найближчої чорної діри на вантажному космічному кораблі два роки.

Але Земля вибухає і він залишається чи не єдиним живим у Всесвіті. Зв’язок із ним встановлює французька вчена Катрін, і вони вирішують летіти назустріч одне одному. Подорож триває три роки, під час неї мандрівники закохуються. Головною емоцією фільму є самотність, яка зближує головних героїв.

У 2025-му «Ти – космос» став одним з лідерів за кількістю номінацій на національній премії критиків «Кіноколо», отримавши шість номінацій, зокрема за найкращий повнометражний ігровий фільм. 

Важливо, що цим фільмом українське кіно доводить, що воно може розвиватися, експериментувати, шукати нові формули, виходити за межі однієї теми.

«Антарктида» – подорож, наука, життя

Продовжуючи тему різноманітності жанрів і тем, які цьогоріч були на великих екранах. У документальному кіно з’явився інший погляд: широкий, природничий, дослідницький. Такою стала стрічка «Антарктида» режисера і тревел-відеоблогера Антона Птушкіна. Це кіно про українську науку, про відважних людей, які живуть на крижаному материку на станції «Академік Вернадський», про природу, про сенс – про те, що ми можемо бути не лише споживачами, а й дослідниками, творцями. 

У широкий прокат «Антарктида» вийшла 4 вересня 2025 року. Уже за перший вікенд прокату фільм зібрав майже 7,2 мільйона гривень – рекорд для українського документального кіно. 

А за підрахунками – кількість глядачів за кілька тижнів перевищила 200 тисяч, а загальні збори – 75 млн грн.

Український глядач готовий до всього: головне робити його якісно та з гідністю.

До слова, нещодавно стало відомо, «Антарктида» стане доступною на міжнародному стрімінгу – це означає, що історія дійде не лише до українців, а й до світу.

«Стрічка часу» – школа, війна, біографії: коли кіно про дитинство стає актуальним

Окремої згадки заслуговує «Стрічка часу» режисерки Катерини Горностай – документальна робота, яка показує життя шкіл, дітей і вчителів у різних регіонах, зокрема прифронтових, під час повномасштабної війни. Це не прикраса, не художня алюзія – це потужна соціальна хроніка, яка документує реальність, змушуючи замислитися. 

Світова прем’єра відбулася 20 лютого 2025 року в межах основного конкурсу 75-го Берлінського міжнародного кінофестивалю (Berlinale). Це – перший український фільм з 1997 року, який потрапив до основного конкурсу Berlinale. 

У фільмі немає інтерв’ю, наративу – лише реальне життя: уроки, обстріли, побут, страх, надії, смерть. І через цю простоту, через цю чесність картина вражає сильніше, ніж багато «великих» драм.

Замість підсумків

Тішить, що українське кіно змінюється, розвивається. Це мистецтво не тільки шукає себе, а вже набуло змісту, форми, голосу, гідності. І цей голос чути. Багато фільмів 2025-го – не вигадані історії, не сценарії, не метафори. Це реальність. Це фронт, це діти, це науковці, це повсякденне життя під загрозою, але з надією. Ці фільми – для України. І для світу.

Утім не хочеться бути односторонньою у бульбашці справжніх митців, адже прохідні, меншовартісні та відверто погані фільми продовжують заманювати глядачів віддати їм свої грошенята. Не хочу паплюжити вищезгадані роботи конкретними прикладами цих стрічок тут, та заперечувати, що вони існують, – також. Але не притягуймо негатив в різдвяні дні, і уявімо, що на кожного покупця свій товар. Головне, що вибір українського є, люди звикають до свого продукту, режисери та актори бачать цей попит і завдяки досвіду створюють щораз все більш конкурентні роботи. Тож всьому свій час. І 2025 рік показав: українське кіно переживає нині не світанок – воно входить у новий день.