Скульптури Монтрьо та його околиць: від імператриці Єлизавети Баварської до Фредді Мерк’юрі

Скульптура – це пам’ять і мистецтво. Є місця, де скульптури з’являються зовсім несподівано. Іноді це програма, коли витвори мистецтва виникають послідовно. А часто це – сюрпризи.

Читачі «Сурми» вже ознайомилися з матеріалом про скульптури Лозани. Але Швейцарія пропонує набагато більше приємних несподіванок, які схожі на українські. Хочеться порівнювати і дізнаватися ще більше про творців і прототипи.

На узбережжі Монтрьо є своя Рив’єра. А ще – своя прекрасна епоха («бель-епок» – Belle époque). Є цілий маршрут цими красотами, але цього разу варто зосередитися на кількох.

Вони пов’язані з меценатами. Скажімо, в Україні досі читають і люблять поезію Гайнріха Гайне. Ми знаємо, що його плідно перекладала на рідну мову Леся Українка. Відомо потім ціле сузір’я українських перекладачів. А на острові Корфу збудували пам’ятник Гайне – на замовлення імператриці Єлизавети Баварської. Побудовано пречудово й нагадує античність. Але як ця жінка, поціновувачка поезії, пов’язана з Україною і Швейцарією? Виявляється, є зв’язок. 

Якщо пройтись або проїхатися далі, то потрапимо в Терріте (Territet). Це мальовниче місце, так само на набережній. Воно, зокрема, відоме пам’ятником імператриці Єлизаветі Баварській (1837–1898). Її титул – імператриця Австрії. Ця видатна жінка (яку називали найпершою красунею Європи), на домашнє прізвисько Сіссі, проводила багато часу у Швейцарії. Дружина імператора Франца-Йосифа І з Габсбургів, походила зі стародавньої династії Віттельсбахів, але відома (зокрема в Україні) не лише цим. Вона була меценаткою, покровителькою багатьох діячів мистецтва. Багато пережила, але підтримувала інших. Наразі в мене немає на меті переповідати її біографію (відому з історії та за численними фільмами і серіалами), але хочеться схарактеризувати цю постать. До речі, у Швейцарії вона досі популярна й є маршрути, пов’язані з нею. 

Повністю цю постать звали Амалія Євгенія Єлизавета. Вона змалечку любила малювати, їй легко давалися науки, а ще вона любила мистецькі альбоми і поезію, причому й сама писала вірші. Можливо, в іншій ситуації ця жінка уславилася б як поетеса та ілюстраторка. Але її більше знають як державну діячку.

Щоб доїхати або дійти до пам’ятника їй, треба мати мотивацію. Бо так він нібито ховається в зелені, навпроти траси і озера. Начебто можна знайти цю пам’ятку, але так просто її не побачити. Її так легко проскочити. Ми доходимо – і скульптура начебто виринає, оточена природою. Навпроти – озеро, обабіч – гори. Троянди і прекрасні алеї. 

Де ще можна побачити троянди сортів Інґрід Берґман? Сандро Боттічеллі? Нікколо Паганіні? І ще безліч – названих на честь знаменитостей? Тільки в Терріте. Ми бачили фільми, картини, чули музику – а тепер бачимо ці імена, увічнені у трояндах.

Сама скульптура знаменитої жінки – з білого мармуру. Фігура здається живою, причому побудована не так класично, як реалістично. Залежно від ракурсу та освітлення обличчя Єлизавети змінюється, здаючись то втомленим, то замисленим. І логічно, що така імператриця має читати томик віршів або тримати альбом. Це легко уявити. Ще цікаво спостерігати цей пам’ятник і згори – якщо підніматись алеєю в оточенні живого «склепіння». Це ми й робимо. Скульптура ніби знову виринає, а в колі троянд і навпроти озера (за яким – гори) виглядає по-особливому.

Цей пам’ятник не надгробний, але нагадує українські – з’являється як спомин Личаківський цвинтар у Львові, із могилами меценатів та інших видатних постатей.

Удень – особливо здалеку – скульптура біла. Але можна уявити, як вона фантастично освітлена на світанні або на смерканні. Рожеве і жовтогаряче проміння точно перетворює імператрицю на живу. 

Але хто автор цього незвичайного пам’ятника? Про нього відомо замало, проте спробуймо знайти факти. Це – швейцарець італійського походження, скульптор Антонійо К’яттоне (Antonio Chiattone, 1856–1904). Вражає його працездатність і талант. До речі, він із 1891 р. хотів створити художній музей у Лугано (на своїй малій батьківщині), але це не було втілено.

Митець познайомився з імператрицею Єлизаветою в 1892 р., яка стала давати йому замовлення. Зокрема, саме він створив алегорію «Меланхолія» та інші пам’ятники. Але вони в іншому стилі, ніж цей витвір пам’яті Єлизавети.

Скульптуру, яка означала вшанування покровительки, Антоніо К’яттоне створив у 1902 р., тобто через чотири роки після смерті Єлизавети Баварської. Він довго виношував цей задум і творив. Ми бачимо цю видатну постать такою, якою вона була: розуміла митців і допомагала їм. І сам автор її розумів – недарма був справжнім і працелюбним митцем.

Поряд зі скульптурою імператриці розташована англіканська церква, а біля неї – цвинтар, де поховано багато донаторів-британців. Хрести – різної форми, від справжніх кельтських, візерунчастих, до простих і білих. Можна читати написи про імена та титули цих людей і уявляти їхні біографії. Також усе тут оформлено в англійському стилі. А гостролист та інші рослини легко викликають асоціації з різдвяними британськими листівками.

Зовні ця природа буяє та здається неторкнутою, але найвище мистецтво – уміти зі смаком доглядати її. Тому людське втручання на перший погляд непомітне, проте насправді й форма, і стиль тут дуже продумані. Хочеться замислюватися та пізнавати природу, це місце навіває не скорботу, а саме думки.

А вище, над трояндами, бачимо ще один надгробок – але це родинний склеп Нестле. Компанія Nestlé знаменита на весь світ, і тепер ми бачимо імена фундаторів, тих, хто її започаткував.

Напевно, саме тут як слід переконуємося, що мета скульптур і взагалі увічнень – це пам’ять.

Ще Монтрьо відоме пам’яттю Фредді Мерк’юрі (Freddie Mercury, 1946– 1991). На набережній з 1996 р. є його бронзова статуя, де знаменитий британський співак, музикант і композитор, соліст рок-групи «Queen» виглядає в русі й точно як живий. Тримає мікрофон і ніби співає свій хіт. Авторка скульптурної роботи – чешка Ірена Седлецька (Irena Sedlecká). 

Тут Фреддді весь – енергія, активність. І йому постійно залишають букети (часто – жовті троянди), просто квіти, а ще – записки, причому часто це й подяки. Адже справжнє мистецтво лікує. Й після смерті ця зірка допомагає.

Сюди прибувають і корінні швейцарці, і туристи. Можна часто вгадати, що перехожі йдуть до Фредді – уклонитися йому. Багато в кого була мрія познайомитися з ним і особисто відвідати концерт групи “Queen”. Але тепер можна побачити статую та відвідати студію.

Перші вихідні вересня – дні пам’яті Фредді Мерк’юрі у Монтрьо. Але люди прибувають побачити цю статую постійно.

У Монтрьо цей співак працював над шедеврами, записував альбоми (зокрема у студії Mountain Studios), його натхнення було живим завдяки особливій атмосфері. А ще тут є Музей групи Queen – Queen Studio Experience. Вам багато хто підкаже, як знайти Фредді. «Це той Фредді Мерк’юрі, який “Show must go on?”» – одразу розуміє місцевий швейцарець і люб’язно показує, як пройти в музей. До речі, сам співак заповів, щоб вхід до музею його пам’яті був безкоштовним.

Ось і музей. Він – у будівлі казино. Заходимо. Нас зустрічають пластмасові леви-неформали, схожі на людей. Цих тварин дуже люблять і охоче з ними фотографуються. Відсунувши завісу, ми в залі. Це й є музей групи «Queen». У цій студії виступала не лише згадана група, але були там і Девід Боуї, The Rolling Stones... Але з 2013 р. вона присвячена цілком Queen, яка записувала свої альбоми з 1978 р. по 1995 р.

Цей музей дуже затишний і неймовірно насичений. У червоному освітленні можна побачити музичні інструменти, фото музикантів, пам’ятні знаки – зокрема листи, записи пісень, костюми Фредді на манекенах (білі, золоті, червоні, чорні…) і ще багато цікавинок. Можна прочитати історію групи, а ще послухати у спеціальних навушниках пісні, які лунають на екранах у залі. На світлинах і екранах Фредді часто – зовсім молодий. То він сам, то у групі, то співає дуетом із Монтсеррат Кабальє «Барселону».

Цей музей постійно приваблює різних відвідувачів – і дітей, і дорослих. Чуються французька, англійська, українська та інші мови. А ще можна зайти до іншої зали, де – нотатки, інші рукописи, але головне – величезна, у всю стіну, студія. Ми дивимося виступи на екранах. А ще тут можна сісти і записувати пісні! Можна пересувати важелі, натискати кнопки – і уявити себе творцем «Queen». Цілком реально – перемкнути пісню на улюблену та задати їй тональність. Звичайно, фахові музиканти можуть тут набагато більше. Та й просто позувати в цій студії й насолоджуватися розповідями і виконанням шедеврів – це чудово. 

До речі, на вході та виході можна залишати записки, адресовані Фредді. Часто це – подяки йому. Від різних людей різними мовами. Усі стіни на вході-виході – у записках, інколи їх просто кладуть під стіну, якщо немає можливості прикріпити. 

Цей музей заспокоює, викликає умиротворення, гарний настрій і водночас примушує замислитися над тим, що таке мистецтво. Відчувається світла аура і зал, і того, хто заснував це.

Також у Монтрьо щороку відбувається Montreux Jazz Festival і взагалі все дихає джазом. А ще тут під навісом відбуваються й заходи, присвячені Queen – від концертів до просто інформації на стендах про цю групу, відому по всьому світу. Можна побачити й учасників, переодягнених як Фредді. Ще є тур, присвячений саме йому.

Отже, від образотворчого мистецтва – до музики. Скільки б шедеврів ми не побачили в Монтрьо та його околицях, стає зрозуміло, що сучасність уже сьогодні стає класикою. Імператриця Єлизавета Баварська була покровителькою митців. За нової доби зіркою 1970-80-х став Фредді Мерк’юрі. І його слава не минула. Його досі пам’ятають, а пісні групи «Queen» залишаються хітами в різних поколінь українців і швейцарців. Це те, що нас об’єднує. Show must go on – і воно справді goes on. Побачене зберігає цю пам’ять – треба тільки вміти бачити. І, звичайно, більше дізнаватися про авторів скульптур, музеї й те, чому вони побудовані саме тут. Адже історія насправді більше переплетена, ніж ми гадаємо.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора:
Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант
з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української
Греко-Католицької Церкви (Львів)